01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
10.04.2012 № 26/70-4/572
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлева М.Л.
суддів: Тарасенко К.В.
Жук Г.А.
при секретарі судового засіданні - Марченко Ю.І.,
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 10.04.2012 року по справі № 26/70-4/572 (в матеріалах справи)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу cільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій», c.Шевченкове Полтавської області на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 року (оформленого відповідно до ст. 84ГПК України 27.12.2011 року) у справі № 26/70-4/572 (суддя -Борисенко І.І.)
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою
відповідальністю «Обрій" c. Шевченкове Полтавської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова
компанія», м. Київ
про визнання частково недійсним договору фінансового лізингу
№ 01-227/08-обл від 30.07.2008р.
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним п. 3.9. загальних умов фінансового лізингу до договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008 року, укладеного між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій» та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія».
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2011 року у справі № 26/70 позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» задоволено повністю, визнано недійсним п. 3.9. загальних умов фінансового лізингу до договору фінансового лізингу №01-227/08-обл від 30.07.2008 року.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2011 року рішення господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2011 року, постанова Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2011 року та рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2011 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.
Під час нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2011 року у справі № 26/70-4/572 у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, позивач, cільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Обрій», c.Шевченкове Полтавської області звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення не враховано пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 року № 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", яким встановлено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній валюті, вважати під час формування цін обґрунтованим врахуванням витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.
Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2012 року поновлено cільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Обрій» строк на подання апеляційної скарги прийнято її до провадження і призначено розгляд справи у судовому засіданні на 27.03.2012 року.
У судовому засіданні, призначеному на 27.03.2012 року, оголошено про відкладення розгляду справи на 10.04.2012 року о 09:40, у зв'язку з неявкою представника відповідача.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія» на підставі ст. 96 ГПК України не надано суду відзив на апеляційну скаргу.
09.04.2012 року від сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» надійшло клопотання про розгляд без участі представника позивача, колегією суддів воно не розглядається, оскільки представник позивача був присутнім у судовому засіданні та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 року скасувати повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Представник відповідача в судові засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника відповідача, проти чого також не заперечує представник позивача, присутній у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 року по справі № 26/70-4/572 - слід скасувати, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.07.2008 року між позивачем (лізингоодержувачем) та відповідачем (лізингодавцем) було укладено договір № 01-227/08-обл фінансового лізингу (далі - договір), за умовами якого відповідач зобов'язався набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно: колісний трактор, моделі JD 84304; мульчуючий глибокорозпушувач, моделі JD 2 700, 3,8 м.; дискову борону, моделі JD 637, 8,9 м., загальною вартістю 1 935 875 грн., а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.
13.08.2008 року ТОВ «Українська лізингова компанія» передала Предмет лізингу позивачу (а.с. 29, т.1).
Відповідно до умов п. 3.1 договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу та винагороду (комісію) лізингодавцю за отриманий у лізинг предмет лізингу.
Загальні умови фінансового лізингу є додатком № 4 до вищевказаного договору. Згідно з умовами ст. 3 Загальних умов сторони дійшли згоди:
- усі платежі за договором лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до графіку та Загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця (п. 3.1);
- якщо передача предмета лізингу відбулася до п'ятнадцятого числа місяця, чергові лізингові платежі сплачуються кожного п'ятого числа місяця, інакше, чергові лізингові платежі сплачуються кожного двадцятого числа місяця (п. 3.5);
- лізингоодержувач не пізніше дати місяця, наступного за місяцем, в якому було передано предмет лізингу, визначеної згідно п.3.5 Загальних умов, зобов'язаний сплатити винагороду, яка визначається виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до цієї дати та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період (п.3.6.);
- на дату сплати, визначену п. 3.5 Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно графіку та Загальних умов, коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1 = Sо х k - Sо, де:
Sо - сума чергового лізингового платежу за договором на дату сплати;
k - коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу згідно п. 3.5. Загальних умов та збільшено на 0,59 %, до курсу гривні до долара США, за яким АКІБ «УкрСиббанк» по дорученню лізингодавця фактично здійснив продаж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, отриманих лізингодавцем для придбання предмету лізингу та його подальшої передачі лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується (п. 3.9).
Пунктом 3.6 Загальних умов фінансового лізингу передбачено, що лізингоодержувач, не пізніше дати місяця, наступного за місяцем, в якому було передано предмет лізингу, визначеної згідно пункту 3.5 Загальних умов зобов'язаний сплатити винагороду, яка визначається із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до дати сплати чергового лізингового платежу та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.
За умовами пункту 3.9 договору якщо курс гривні до долара США, за яким банк по дорученню лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку або завіреною копією банківської виписки, перевищує більше ніж на 0,6 % курс гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то лізингодавець направляє лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму винагороди, яка виникла внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу лізінгоодержувач зобов'язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.
Позивач просить визнати пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізингу Договору фінансового лізингу № 01-227/08-обл від 30.07.2008 року недійсним. При цьому скаржник посилається на те, що п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу суперечить ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» та п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін».
Частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Таким чином, винагорода на підставі п. 3.9. Загальних умов фінансового лізингу виникає лише у випадку зміни курсу гривні до долара США за даними банку. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що умовами Договору позивача зобов'язано сплачувати на користь відповідача наступні платежі: авансовий платіж (п. 3.1. Договору, п. 3.2. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та чергові лізингові платежі (п. 3.1. Договору). В свою чергу лізингові платежі складаються з суми, якою відшкодовується (компенсується) частина вартості предмету лізингу (п. 3.1.1. Договорів, Графіки сплати лізингових платежів), суми винагороди відповідачу за отримане в лізинг майно (п. 3.1.2. Договору, п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та суми передбаченої п.3.9. Загальних умов фінансового лізингу винагороди.
Чинним законодавством передбачено можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди сторонами передбачено п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, а також четвертою колонкою Графіку сплати лізингових платежів (додатки № 1 до договорів), отже розмір платежу, як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, сторонами погоджено у конкретному розмірі по кожному із договорів.
Загальними умовами фінансового лізингу (п. 3.9.) передбачено інший, ніж в п. 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, вид платежу, оскільки за змістом цих пунктів встановлено різні порядки визначення розміру таких винагород.
Виходячи з умов договору фінансового лізингу, у п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу та в четвертій колонці Графіку сплати лізингових платежів сторонами визначено конкретний розмір платежу як винагороди Лізингодавцю за отримане в лізинг майно, в той час як п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу визначено платіж як винагорода, що підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні, однак такий платіж не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Так, згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
За приписами ст. ст. 1, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовим лізингом є вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Одним з принципів приватного права, зокрема господарського та цивільного, в межах якого між сторонами виникли правовідносини з договору поставки є принцип свободи договору, яким керуються учасники господарських відносин відповідно до діючого законодавства.
Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За частиною 1 статті 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражено у грошовій одиниці України - гривні; частиною 2 цієї ж статті допускається можливість для сторін визначити грошовий еквівалент зобов'язання (вираженого у грошовій одиниці України) в іноземній валюті. У разі, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998 формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.
Матеріалами справи зокрема додатком № 2 до договору 01-277/08-обл фінансового лізингу від 30.07.2008 року (а.с. 29, т. 1), встановлено, що придбання лізингодавцем предмету лізингу (трактор колісний JD8430, мульчуючий глибокорозпушувач JD-2700 3.8 м, борона дискова JD-637 8.9 м) було здійснено у ЗАТ «Райз» на території України і відповідно за національну валюту України. Отже відсутні підстави для формування цін обґрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті, оскільки відсутня імпортна складова у структурі предмету лізингу.
Колегія суддів враховує те, що чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, але не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті. Проте пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізину до Договору № 01-227/08-обл суперечить постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998, та порушує загальні принципи права.
При застосуванні сторонами у договорі принципу свободи договору сторони повинні враховувати в комплексі з іншими принципами,як певної системи. Зокрема принципу справедливості добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України, та ст. 6 ГК України).
Принцип справедливості, який є одним з загальних принципів права, дає можливість коректувати певні норми права, якщо їх застосування в конкретному випадку веде до явно несправедливого результату. Основне призначення цього принципу, вбачається в "наданні суддям більше можливостей з'ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об'єктивну істину".
Принцип добросовісності є одним із засобів обмеження принципу свободи договору сторін, способом утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору.
Один із проявів цього принципу містить класичне правило добросовісності в договірних зобов'язаннях, згідно з яким боржник несе обов'язок виконати зобов'язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту.
Загалом зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб'єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту.
В цьому зв'язку всі правила, які створюються сторонами чи законом підпадають під контроль судів не для того звісно, щоб оцінити їх внутрішню справедливість, а для того, щоб вирішити чи не призведе їх застосування в конкретній справі до несправедливих результатів.
Курсова різниця між гривнею України та доларом США за певних умов і домовленостей сторін може впливати на вартість предмета лізингу і, як наслідок, на винагороду. Однак, зарахування курсової різниці між національною та іноземними валютами до складу винагороди, суперечить правовій природі договору фінансового лізингу.
Під час формування цін застосування доларового еквіваленту на продукцію (послуги), в структурі собівартості якої відсутній імпорт, призводить до необгрунтованого дискримінаційного підвищення цін, збільшує запаси неліквідної продукції і, відповідно, зменшує оборотні кошти підприємств, провокує розкручування цін у суміжних галузях і, як наслідок, до інфляції.
Пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізину до Договору № 01-277/08-обл, є дискримінаційним та дає можливість Лізингодавцю не виконуючи ніяких додаткових послуг, отримати за рахунок Лізингоодержувача економічну вигоду від інфляційних процесів в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Як встановлено вище, пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізину до Договору № 01-277/08-обл суперечить ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», чинному законодавству та принципам права, а тому, має бути визнаний недійсним.
Посилання місцевого господарського суду на те, що п. 3.9 не суперечить п. 3.6 Загальних умов фінансового лізингу спростовуються судовою колегією, оскільки п. 3.9 суперечить чинному законодавству України, зокрема ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг».
Тому, позов сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» про визнання недійсним п. 3.9 Загальних умов фінансового лізингу Договору фінансового лізингу № 01-227/08-обл від 30.07.2008 року підлягає задоволенню в повному обсязі.
Аналогічна позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 07.07.2010 року у справі № 53/604-53/605, від 22.09.2010 року по справі № 53/600-53/601-53/602-53/603-53/618, від 10.03.2011 року у справі № 38/356, від 15.03.2011 року у справі № 59/329-10, від 26.05.2011 року у справі № 59/361-10, від 21.07.2011 року № 59/363-10, від 23.06.2011 року у справі № 61/305-10, від 20.09.2011 року у справі № 17/109.
За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.
Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
У відповідності до пунктів 1, 2, 3 частини 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 року прийнято після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з неправильним застосуванням норм процесуального права, і є таким що не відповідає нормам закону.
Таким чином, апеляційна скарга сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій» підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду слід скасувати повністю та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на скасування апеляційним господарським судом рішення місцевого господарського суду та задоволення апеляційної скарги позивача, колегія суддів вважає за необхідне провести перерозподіл судових витрат.
З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій»на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 року у справі № 26/70-4/572 задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2011 року по справі № 26/70-4/572 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
4. Визнати недійсним пункт 3.9 Загальних умов фінансового лізингу договору фінансового лізингу № 01-277/08-обл від 30.07.2008 року, укладений між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Обрій»(38450, Полтавська область, Решетилівський район, село Шевченкове, вул. Леніна, 11, код 30891196) та товариством з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(01001, вул. Михайлівська, 12, 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код 30575865).
5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Українська лізингова компанія»(01001, вул. Михайлівська, 12, 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код 30575865) на користь сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Обрій»(38450, Полтавська область, Решетилівський район, село Шевченкове, вул. Леніна, 11, код 30891196) 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.
7. Справу № 26/70-4/572 повернути до господарського суду м. Києва.
Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.
Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий суддя Яковлев М.Л.
Судді Тарасенко К.В.
Жук Г.А.