"27" березня 2012 р. м. Київ К-18845/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Малиніна В.В.,
Ситникова О.Ф.
провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи
за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до Генеральної прокуратури України про визнання бездіяльності протиправною та спонукання до вчинення певних дій,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_6 на постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 8 липня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2009 року,
У березні 2008 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пред'явили в суді позов до Генеральної прокуратури України про визнання бездіяльності протиправною та спонукання до вчинення певних дій.
Посилались на те, що 26 листопада 2007 року вони звернулись до відповідача зі скаргою на невжиття дієвих заходів органами прокуратури Чернівецької області з приводу повернення в комунальну власність міста незаконно приватизованої Органом приватизації Української Греко-Католицької церкви Успення Пресвятої Богородиці квартири АДРЕСА_1 та порушення кримінальної справи відносно осіб, які здійснили приватизацію в спосіб не визначений законом.
Просили визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо невжиття заходів по усуненню порушень закону та зобов'язати здійснити заходи, якими опротестувати бездіяльність Чернівецької міської ради, витребувати квартиру з чужого незаконного володіння і звернутись із заявою до суду про визнання її приватизації незаконною.
Постановою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 8 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2009 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги позивачі посилаються на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставлять питання про скасування ухвалених ними рішень.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з даними архіву Чернівецької області будинок по АДРЕСА_1 належав Греко-Католицькій церкві. В подальшому його було передано на баланс Чернівецької міської ради. У 1994 році на підставі рішення виконавчого комітету міської ради квартиру № 1 даного будинку закріплено як службову за Українським Греко-Католицьким Прокафедральним Собором Успіння Пресвятої Богородиці. Згодом її приватизував парох ОСОБА_7 і продав її ОСОБА_8
Прокуратурою міста Чернівці по зверненню позивачів 12 січня 2006 року було винесено припис щодо усунення порушень вимог законодавства при приватизації зазначеної квартири, однак рішенням міськради від 14 лютого 2006 року в його задоволенні відмовлено.
В подальшому Прокурором міста Чернівці було подано позов в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради до Української Греко-Католицької церкви міста Чернівці, ОСОБА_8 про визнання незаконними і скасування розпорядження органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру, договору купівлі-продажу. Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівці від 16 листопада 2006 року позов залишено без розгляду оскільки Чернівецька міська рада не підтримала заявлених вимог.
Крім того, постановою Прокуратури міста Чернівці відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_7 та директора МПП «Крамдс-Чернівці»ОСОБА_9 через відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого статтею 233 КК України.
Провівши перевірку, проаналізувавши зазначені обставини, Генеральна прокуратура України, листом від 15 лютого 2008 року повідомила позивачів про відсутність порушень чинного законодавства, які б складали підстави для прокурорського реагування.
Завданням адміністративного судочинства згідно частини першої статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно визначень, наведених в підпунктах 6, 8 частини першої статті 3 цього Кодексу, адміністративний позов -це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах; позивач -в адміністративній справі -це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що до адміністративного суду може звернутися фізична або юридична особа, права, свободи чи інтереси якої порушено суб'єктом владних повноважень у зв'язку із винесенням ним рішення (нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії), вчиненням дій або не вчиненням, які повинні бути вчинені в межах повноважень органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вимоги позивача повинні стосуватися захисту або відновлення його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
З огляду на правовідносини, що склалися між позивачами та Генеральною прокуратурою України та обставини, якими позивачі обґрунтували свої вимоги, вони, в частині звернення до відповідача із заявою, регулюються Законом України «Про звернення громадян».
Відповідно до статті 15 цього Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організації незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
За перевіркою матеріалів справи, позивачам, за результатами розгляду їх скарги, 15 лютого 2008 року надана відповідь, що виключає порушення їх прав відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Що стосується позовних вимог про бездіяльність Генеральної прокуратури України по захисту інтересів держави, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 361 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру»представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Частина друга цієї ж статті встановлює, що підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Згідно частини п'ятої, Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99, із врахуванням того, що «інтереси держави»є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Аналіз зазначених норм Закону України «Про прокуратуру»та рішення Конституційного Суду України, дає підстави стверджувати, що така функція прокуратури, як «представництво інтересів у суді» є виключно процесуальним правом (функцією) прокуратури, а тому підстави для зобов'язання Генеральної прокуратури України скористатися своїм правом відсутні.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що, всебічно і повно встановивши всі фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні відносини сторін, та не порушили норм процесуального права, а тому прийняті ними рішення, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають залишенню в силі.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6 залишити без задоволення, а постанову Першотравневого районного суду міста Чернівці від 8 липня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2009 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т. Ф.Весельська
В.В.Малинін
О.Ф.Ситников
Суддя Т.Ф. Весельська