Справа № 2-1953/11
18.01.2012 Московський районний суд міста Харкова
у складі: головуючого судді -Марченко О.М.
при секретарі Глущенко М.С.
. розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи Харківська товарна біржа «Слобода», Управління служб по справам дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання частково недійсним договіру купівлі-продажу квартири, поділ сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири, усунення перешкод в користування квартирою і вселення в квартиру, суд -
ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, треті особи : Харківська товарна біржа «Слобода», Управління служб по справам дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу квартири, поділ сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири, усунення перешкод в користуванні квартирою і вселення в квартиру АДРЕСА_1.
В позовній заяві позивачка зазначила що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 28.03.1992 року. Від даного шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після реєстрації шлюбу позивачка з відповідачем та їх сином проживали в одній кімнаті комунальної квартири АДРЕСА_2, в приватизації якої брали участь відповідач ОСОБА_3 та їх син ОСОБА_2 Згідно з свідоцтвом про право власності на майно, виданого 24.10.1996 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду відповідач і їх син ОСОБА_2 є власниками 26\100 части квартири АДРЕСА_2. Так як в одній кімнаті їм було тісно, вони вирішили покращити свої житлові умови, продати кімнату в комунальній квартирі і купити ізольовану квартиру. Так як на момент продажу вказаної частини квартири їх син був неповнолітнім, від його імені відповідно до закону діяв його батько - відповідач ОСОБА_3 який отримав рішення виконкому Київського районного ради м. Харкова від 19.08.1997 року за реєстром № 191-3, яким йому було надано дозвіл від імені їх сина заключити договір купівлі -продажу його частини квартири. Згідно пункту 2 договору купівлі -продажу квартири продаж була здійснена за 2400 гривень, які були отримані ОСОБА_3 для себе та для свого неповнолітнього сина від покупця ОСОБА_4 В цей же день, 25 вересня 1997 року, відповідач придбав у гр.. ОСОБА_5 двокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі продажу був зареєстрований на Харківський товарній біржі «Слобода». Згідно пункту 1.6. вказаного договору покупка цієї квартири була здійснена за 7200 грн. Послідовно в цю суму увійшли 1200 грн., які належали їх сину ОСОБА_2 від продажу його долі в квартирі по вул.. Пушкінській в м. Харкові, що складає 1\6 частину вартості придбаної ними по договору купівлі - продажу двокімнатної квартири. Але, зловживаючи своїми батьківськими правами, відповідач оформив покупку двокімнатної квартири виключно тільки на своє ім'я, тим самим порушив майнові права їх неповнолітнього сина. Відповідно до викладеного вище, позивачка ОСОБА_1 вважає, що договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1 повинен бути визнаний частково недійсним в частині в якій вказувалося, що покупцем є тільки ОСОБА_6 та за їх неповнолітнім сином ОСОБА_2 повинно бути визнано право власності на 1\6 частини цієї квартири. Крім того вважає, що 4\6 частини квартири є спільною сумісною власністю ії та відповідача, та підлягає поділу, так як квартира АДРЕСА_1 була придбана ними в період шлюбу за 7200 грн. Ця сума складалася з 1200 грн. ( 1\6 частини від всієї суми в 7200грн.) які були від продажу долі відповідача в проданої кімнаті комунальної квартири, по АДРЕСА_2, і 4800 грн. ( 4\6 частини від всієї суми) -були спільною сумісною власністю позивачки та відповідача.
В період шлюбу позивачка та відповідач крім вище зазначеної 2-х кімнатної квартири придбали наступне майно:
Телевізор » широкоформатний, 82 см., - 6400 грн.
Телевізор Trinitron»63 см. -2300 грн.
Мікрохвильова піч »- 800 грн.
DVD BBK - 1500 грн.
Цифровий фотоаппарат »- 3800 грн.
Відеокамера asonic»- 2200 грн.
Пральна машина «Indezit»- 1900 грн.
Домашній кінотеатр »- 800 грн.
Комп'ютер : системний блок -4000 грн.
Монітор -1500 грн.
Піч «Гефест»- 1300 грн.
Пилосос »- 600 грн.
Сканер -600 грн.
Оверлок -3500 грн.
Вишивальні приставки 2 шт. -1600 грн.
Швейна машина виробництво м. Подольск -600 грн.
Принтер »- 600 грн.
Меблева стінка « Надія»- 1000 грн.
Диван -200 грн.
Комп'ютерний стіл -800 грн.
В'язальна машина ( вироб. автомат) -1600 грн.
Тумба під телевізор -700 грн.
Кухонний гарнітур ( вбудований) -1600 грн.
Журнальний стіл -200 грн.
Дитячий диван -700 грн.
Набір скляних тарілок ) малюнок блакитний з жовтим) -300 грн.
ВСЬОГО : на суму 41100 грн.
Позивачка з відповідачем не можуть добровільно поділити майно, тому позивачка запропонувала поділити майно за Ії варіантами.
Крім того відповідач ОСОБА_3 на даний момент мешкає в спірній квартирі один, позивачку в квартиру не пускає вже більш як протягом двох років, а їх сина ОСОБА_7 , відповідач вигнав з квартири півтора року тому, відібравши ключі від квартири і в квартиру їх не впускає. Позивачка з сином вимушені на даний момент проживати в орендованій квартирі тому просить усунути перешкоди в користуванні Ію та їх неповнолітньому сину ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1. Вселити їх в вказану вище квартиру.
В судовому засіданні позивачка та Ії представник підтримали позовну заяву з підстав вказаних в позові та просили Ії задовольнити, крім того зазначили, що вони дізналися про те, що права Ії неповнолітнього сина ОСОБА_2 були порушені, тільки після того, як відповідач його вигнав з спірної квартири, тому вважають, що не пропустили строк позовної давності
Відповідач ОСОБА_3 та його представник яка діє на підставі довіреності у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав вказаних в запереченнях, згідно яких, 25 вересня 1997 року ОСОБА_6 придбав 2-х кімнатну квартиру за адресу АДРЕСА_1. Даний договір купівлі -продажу повністю відповідав вимогам діючого законодавства України, на момент укладення договору купівлі -продажу спірної квартири були відсутні протиріччя зі сторони третіх осіб, він в силу закону є добросовісним покупцем і до подання позовної заяви договір не оскаржувавався. На момент придбання квартири позивачка знала і усвідомлювала наслідки даного договору, але за 14 років не скористувалася своїм правом, так як з моменту реєстрації шлюбу і до того як була придбана спірна 2-х кімнатна квартира ні він, ні позивачка ніде не працювали. Суму якої не вистачало, а саме 4800 грн. була заборгована у його матері ОСОБА_8 на певний термін, про що мається розписка, оформлена і підписана у присутності свідків, відповідач не оформлював свої боргові зобов'язання нотаріально, так як у нього були родинні довірливі відношення.. У матері відповідача ОСОБА_8 маються документи, які підтверджують її фінансове становище на момент покупки спірної квартири. Зазначив, що загальний термін для захисту права за позовом особи, права якого порушені, встановлюються в три роки. Зі спливом позовної давності, про застосування якого заявлено стороною в спорі є підставою для відмови в позові. З березня 2007 року їх сімейні відносини припинились. Позивачка пішла з дому і почала жити з іншим чоловіком. Так як він проживав один з сином і не мав навичок побуту, до нього переїхала жити його мати ОСОБА_9 і перевезла своє особисте майно, яке необхідно було їм в побуті, телевізор «Соні»6400 грн., комп'ютер з монітором 4000+1500= 5500 грн. ( власність сестри, так як сестра зареєстрована як приватний підприємець, а їх мати вела всю бухгалтерію і комп'ютер був необхідний їй для роботи, цифровий фотоапарат «Кенон»3800 грн. особистий подарунок матері йому на день народження, відеокамера «Панасоник»2200 грн. подарунок внуку від матері і сестри і тому є власністю сина, меблева стінка «Надія»100грн. придбана 30 років назад власність матері, диван 200 грн. придбана 39 років назад, також є власністю матері, кухонний гарнітур 1600 грн. придбано 30 років тому, власність матері, тому не підлягає поділу. Все перераховане в позовній заяві майно, яке підлягає поділу , має тривалий термін користування і втратило свою першочергову вартість, а багато чого вже не придатне для користування. Правове і документальне обґрунтування, яке стосується розподілу сумісного майна, взагалі не існує. Саме тому не можливо визначити достовірність і юридичну обґрунтованість даного позову. Коли, ким і де було придбано майно. На підставі викладеного вище просили відмовити в задоволені позову у повному обсязі.
Представники третіх осіб: Харківської товарної біржи «Слобода», Управління служб по справам дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради у судове засідання не з'явилися, про місце та час слухання справи були повідомлені належним чином.
Суд вислухавши сторін присутніх у судовому засіданні, дослідивши матеріали цивільної справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло 2-96-83589-Р2 виданого 24.10.1996 року Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду відповідач ОСОБА_3 та його син ОСОБА_2 були власниками 26\100 частини квартири АДРЕСА_2 ( а.с. 15, 81)
25.09.1997 року ОСОБА_3, який діяв у своїх інтересах та інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, отримавши дозволи на продаж квартири, уклав договір купівлі -продажу 26\100 частини квартири АДРЕСА_2, з метою придбання іншого майна. Згідно даного договору продаж 26\100 частини квартири був вчинений за 2400 гривень ( а.с 12, 76)
Згідно договору купівлі продажу № Н 33-7685 , який зареєстрований на Харківський товарній біржі «Слобода» 25.09.1997 року відповідач ОСОБА_3 придбав за 7200 гривень двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 та зареєстрував право власності лише на себе, чим порушив права та інтереси неповнолітнього ОСОБА_2 ( а.с. 13) .
Відповідно до ст. 41 Конституції України і ст. 55 Закону України «Про власність», що діяв на час укладання спірних правовідносин, власник не може бути позбавлений права на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР (чинного на час укладення договору купівлі-продажу) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Суд вважає, що укладена угода напряму зачіпляє права та інтереси сина відповідача, який діяв від його імені і повинний був дотримуватися його інтересів, позбавивши його належного йому майна.
Так, як згідно рішення виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 19.08.1997 р. «Про надання дозволу на продаж частини квартири від імені неповнолітнього ОСОБА_2»(с.с. 76), в якому йде пряме посилання на те, що цей дозвіл дається з метою придбання іншого житла -окремої квартири. Отже ОСОБА_3 повинний був оформити договір купівлі -продажу квартири не тільки на себе, а і на свого неповнолітнього сина.
Тому, враховуючи мету укладеної угоди, бажання та обов'язок відповідача придбати нерухомість для себе та свого сина, інтереси неповнолітнього, межи позовних вимог, суд вважає за можливе задовольнити вимоги у цій частині шляхом визнання угоди недійсною частково, а саме у зв'язку з не включенням до сторони покупців неповнолітнього ОСОБА_3, з зазначенням його долі у квартирі, а саме 1\6 частини, та визнати за ним право власності на 1\6 частину квартири АДРЕСА_1 .
Покликання відповідача на строки позовної давності, а також на ст. 267 ч.4 ЦК України, про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, не заслуговує до уваги та спростовано показаннями позивачки, яка ствердила, що до того як відповідач не вигнав їх неповнолітнього сина з квартири, а ні вона, а ні їх син не знав, що його права були порушені при покупки квартири АДРЕСА_1, а відповідач зворотнього не довів, а згідно вимог ст. 261 ч.1 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалась про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а тому вважає, що строк позовної давності не порушено.
Крім того судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 28 березня 1992 року. Відповідач ОСОБА_3 придбав двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 25.09.1997 року, тобто в період шлюбу.
Згідно зі ст. 60 СК України (чинного з 1 січня 2004 року) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналогічне положення Закону було закріплено й у ст. 22 КпШС України, який діяв до 1 січня 2004 року, але був чинний на час набуття ОСОБА_3 спірної квартири.
Відповідно до вимог ст. 70 СК України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Безпідставним є посилання відповідача на те, що гроші на покупку квартири отримані ним від його матері, оскільки відповідно до наданої до суду розписки гроші отримані ним в борг (а.с. 49). А частиною 3 ст.61 Сімейного кодексу України визначено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тим паче, ОСОБА_3 не звернувся до суду з вимогою щодо визнання майна особистою приватною власністю.
При цьому відповідно до змісту статей 1, 2, 3, 4 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»приватизацією є безоплатне відчуження державного житлового фонду на користь громадян України, а за п. 5 ст. 5 цього Закону кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
За таких вищенаведених підстав суд вважає, що 1\6 частка в спірній квартирі є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки в даному випадку йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану ОСОБА_3 частки із державного житлового фонду.
Загальна вартість квартири склала 7200 гривень з яких 2400 гривень були отримані з продажу квартири АДРЕСА_2, відповідно 1\ 6 частина належала неповнолітньому ОСОБА_2, 1\6 частина належить відповідачу ОСОБА_3, а 4\6 частини всієї квартири є сумісною власністю подружжя, які і підлягають розподілу.
Тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та суд визнає за ОСОБА_10 2\6 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку розділу сумісно набутого майна подружжя.
Що стосується позовних вимог про розподіл іншого майна придбаного в період шлюбу та усунення перешкод в користуванні власністю та вселення то ці вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. При цьому кожна зі сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
В цьому зв'язку, виходячи із зазначених положень закону й ставлячи вимогу про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення, позивач зобов'язана довести факт чинення відповідачем перешкод у користуванні житловим приміщенням та наявність законних підстав для вселення.
Твердження позивачки у судовому засіданні про те, що відповідач, позбавивши її та їх сина можливості користуватися квартирою є голослівними, не підтверджені жодними доказами.
Оскільки цивільно-процесуальним законодавством передбачено, що докази подаються сторонами, а позивачка не надала суду доказів на підтвердження чинення відповідачем перешкод у користуванні спірною квартирою та їх вселення, жодними доказами не обґрунтувала свої вимоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення є безпідставними, а тому в задоволенні таких слід відмовити.
Стосовно позовних вимог про розподіл іншого майна, а саме Телевізора »широкоформатного, 82 см.,; Телевізора ny Trinitron»63 см.; мікрохвильової печі »; DVD BBK; Цифрового фотоапарату » Відеокамери »; пральної машини it»; домашнього кінотеатру »; комп'ютеру. Який складається з системного блоку та монітору; печі «Гефест»; пилососу G»; сканеру; оверлоку; вишивальних приставок в кількості 2 шт; швейної машина виробництво м. Подольск; принтеру »; меблевої стінки «Надія»; дивану; комп'ютерного столу; В'язальної машини; тумби під телевізор; кухонного гарнітуру ( вбудованого ); журнального столу; дитячого дивану; набіру скляних тарілок ( малюнок блакитний з жовтим) позов не підлягає задоволенню, так як позивачкою не надано переконливих доказів того, що вказане вище майно є спільно нажитим майном подружжя та вартості даного майна.
З таких підстав суд в цій частини позову, вважає за необхідним також відмовити
Питання про судові витрати слід вирішити у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України.
На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 10, 11, 60, 212- 216 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 261 ч.1 ЦК України, .6 ст.57, ст.ст. 60, 61, 65, 70 СК України, ст.ст. 22, 24, 28 КпШС України, ст. 48, 60 ЦК УРСР, ст.. 41 Конституції України, Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя, суд, -
Позов ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи Харківська товарна біржа «Слобода», Управління служб по справам дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання частково недійсним договіру купівлі-продажу квартири, поділ сумісного майна подружжя, визнання права власності на частину квартири, усунення перешкод в користування квартирою і вселення в квартиру задовольнити частково.
Визнати договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 1997 року на Харківській товарній біржі «Слобода», реєстровий номер Н 33-7685 частково недійсним, у частині не включення на стороні покупця ОСОБА_2 .
Перевести на ОСОБА_2 права покупця на 1/6 частку квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі - продажу від 25 вересня 1997 року.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку розподілу сумісного майна подружжя.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 30 гривень державного мита та 15 гривень витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі.
В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Московський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Московського районного О.М. Марченко
суду м. Харкова