ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-36/2464-201204.04.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Академічна клініка»
про стягнення 49 638, 74 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1. -протокол б/н від 27.07.2011 р.
від відповідача: не з'явились
Обставини справи :
Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»звернулось до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Академічна клініка» заборгованості в розмірі 49 638, 74 грн., з яких: борг з лізингових платежів в розмірі 45 881, 11 грн., пеня в розмірі 2 722, 12 грн., 3 % річних в розмірі 804, 85 грн., інфляційні нарахування в розмірі 230, 66 грн. відповідно до договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов вищезазначеного договору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2012 р. порушено провадження у даній справі, призначено її до розгляду у судовому засіданні на 04.04.2012 р. за участю представників сторін, яких зобов'язано надати суду певні документи.
У даному судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача на виклик суду не з'явився, відзив на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, з нормативно обґрунтованими поясненнями по суті заявлених вимог не надав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи, що матеріали справи містять докази належного повідомлення відповідача про час та місце судового засідання та про наслідки ненадання ним відзиву на позов і витребуваних судом документів, суд, на підставі ст. 75 ГПК України, приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами без участі вищезазначеного учасника судового процесу.
У судовому засіданні 04.04.2012 р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
11.12.2007 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»(далі -лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Академічна клініка»(далі - лізингоодержувач) укладено договір №240 фінансового лізингу, за умовами якого лізингодавець надав в платне володіння та користування на умовах фінансового лізингу лізингоодержувачу предмет лізингу, найменування, модель, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведена в специфікації на визначений строк, за умови сплати останнім періодичних лізингових платежів.
Відповідно до п. 2.1. договору строк, на який майно передається лізингоодержувачу у володіння та користування, становить 48 місяців з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майна згідно з п. 4.3. цього договору за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном за цим договором.
Згідно з п. 3.1. договору лізингоодержувач виплачує лізингодавцю лізингові платжі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) та п.3.5. договору. Лізингові платежі включають:
3.1.1. винагороду (комісію) лізингодавцю за отримане у лізинг майно, з урахуванням коригування, зазначеного у п. 3.5. договору.
3.1.2. Платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна.
Пунктом 3.3. договору передбачено, що загальна сума винагороди (комісії) Лізингодавцю за отримане в лізинг Майно за цим До складає: без ПДВ 73 651,75 грн., при умові дотримання Лізингоодержувачем встановленого Договором Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору). Зазначена сума може бути збільшена з урахування підпункту 3.5.2. пункту 3.5. цього Договору.
Згідно з п. 3.6. договору лізингоодержувач зобов'язується здійснювати погашення заборгованості перед Лізингодавцем в наступному порядку:
сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов'язків зг цим Договором;
сплата суми заборгованості Лізингоодержувача перед Лізингодавцем за простроченими лізинговими платежами;
сплата поточних лізингових та інших платежів, передбачених цим Договором.
У випадку перерахування Лізингоодержувачем платежів за цим Договором (як чергових лізингових платежів так і простроченої заборгованості) на порушення вищезазначеної черговості, Лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від Лізингоодержувача кошти відповідно до черговості, викладеної в цьому пункті, шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок у наступному порядку:
сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов'язків за цим Договором:
сплата суми заборгованості лізингоодержувачем перед Лізингодавцем за простроченими лізинговими платежами;
- сплата поточних лізингових та інших платежів, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 11.2.1. договору за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1. договору та графіком сплати лізингових платежів (додаток № 1) до договору та інших платежів, передбачених цим договором -пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення від непогашеної суми заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочення, та відшкодовують всі збитки, завдані цим лізингодавцеві, понад зазначену пеню.
Згідно з п.18.1. договору цей договір набирає чинності (вважається укладеним) з моменту його підписання сторонами і стає обов'язковим для сторін. Дія договору продовжується до моменту повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
З матеріалів справи вбачається, що 29.01.2008р. на підставі договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р. лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв у володіння та користування предмет лізингу, загальною вартістю 161 999, 00 грн., що підтверджується актом приймання-передачі майна.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав умови договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р., у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість з лізингових платежів в розмірі 45 881, 11 грн. за період з жовтня 2010 р. до січня 2012 р.
За таких обставин позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання відповідачем умов договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р. заборгованість з лізингових платежів в розмірі 45 881, 11 грн. за період з жовтня 2010 р. до січня 2012 р., пеню в розмірі 2 722, 12 грн. за період з 25.10.2010 р. до 26.01.2012 р., 3 % річних в розмірі 804, 85 грн. за період з 25.10.2010 р. до 26.01.2012 р. та інфляційні нарахування в 230, 66 грн. за період з 25.10.2010 р. до 26.01.2012 р.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р., суд дійшов висновку, що за цивільно-правовими ознаками він є договором лізингу, а тому до нього застосовуються положення законодавства про лізинг.
Згідно з ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі, а відповідно до ч. 1 ст.16 зазначеного Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч. 7 ст.193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до розрахунку, здійсненого позивачем та перевіреного судом, розмір заборгованості відповідача за договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р. становить 45 881,11 грн.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач у судове засідання не з'явився, заявлених до нього вимог не спростував, відсутність у нього заборгованості станом на день розгляду справи не довів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено умови договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р., а також положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 45 881, 11 грн. за період з жовтня 2010 р. до січня 2012 р. відповідно до договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасну оплату відповідно до договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р. в розмірі 2 722, 12 грн. за період з 25.10.2010 р. до 26.01.2012 р.
Згідно з ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Оскільки судом встановлений факт порушення (прострочення) відповідачем свого грошового зобов'язання, то вимога позивача про стягнення з нього пені визнається правомірною.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 2 722, 12 грн. за період з 25.10.2010 р. до 26.01.2012 р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Також, у зв'язку з простроченням відповідачем своїх грошових зобов'язань відповідно до договору № 240 фінансового лізингу від 11.12.2007 р.., позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних в розмірі 804, 85 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 230, 66 грн. за період з 25.10.2010 р. до 26.01.2012 р.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При перевірці правильності обчислення позивачем інфляційних нарахувань та 3 % річних, судом встановлено, що розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в розмірі 804, 85 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 230, 66 грн. за період з 25.10.2010 р. до 26.01.2012 р. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, ?
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг»задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Академічна клініка» (03057, м. Київ, вул. Довженка, буд. 18, код 33239398), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем у процесі виконавчого провадження, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС-Лізинг» (04073, м. Київ, провулок Балтійський, 20, код 33635277) заборгованість з лізингових платежів в розмірі 45 881 (сорок п'ять тисяч вісімсот вісімдесят одну) грн. 11 коп., пеню в розмірі 2 722 (дві тисячі сімсот двадцять дві) грн. 12 коп., 3% річних в розмірі 804 (вісімсот чотири) грн. 85 коп., інфляційні нарахування в розмірі 230 (двісті тридцять) грн.. 66 коп., судовий збір 1609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Повний текст рішення складений: 05.04.2012 р.