Провадження № 22-ц/490/2253/12
Справа № 2-1354/11 Головуючий у 1 й інстанції - Похваліта С.М.
Доповідач - Калиновський А.Б.
Категорія 45
05 квітня 2012 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді: Калиновського А.Б.
Суддів : Лисичної Н.М., Каратаєвої Л.О.
При секретарі: Майній Г.Є.
Розглянула у вiдкритому судовому засiданнi в мiстi Днiпропетровську цивiльну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 01 листопада 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на частину квартири, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю та вселення,
встановила:
Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 01 листопада 2011 року Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання право власності на частину квартири, задоволено частково.
Встановлено факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з травня 2006 року по 2008 рік, як чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
В частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю за період з 2002 року по квітня 2006 року та визнання право власності на частину квартири, відмовлено.
В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю та виселення, відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору - 8 (вісім) грн. 50 коп. та витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ у розмірі 37 (тридцять сім) грн. 00 коп.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Перевiривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегiя суддiв вважає, що скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.
Згідно до ч.2 ст. З Сімейного Кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до вимог ст. 21 Сімейного Кодексу України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та. обов'язків подружжя.
Згідно до вимог ст. 74 Сімейного Кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 31 грудня 2005 року придбав квартиру АДРЕСА_1, шляхом оформлення договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу ОСОБА_4, право власності на яку зареєстроване за ним в БТІ 17.01.2006 року (а.с.11,39).
Як вбачається з лицевого рахунку на квартиру АДРЕСА_1, відповідач зареєструвався в квартирі 24 січня 2006 року, а позивача ОСОБА_2 та її дитину зареєстрував 19 травня 2006 року, що також вбачається з довідки про склад сім'ї (а.с.13) та не заперечується сторонами (а.с.12).
Судом також встановлено, що позивач по 29 березня 2005 року знаходилась у зареєстровану шлюбі з ОСОБА_5, який був розірваний, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу, яке видане 29 березня 2005 року відділом реєстрації актів цивільного стану Тростянецького районного управління юстиції Сумської області, актовий запис № 40 (а.с.18), а також рішенням суду від 03 червня 2002 року, наданим в судовому засіданні представником позивача.
Згідно до виписки з картки ОСОБА_2 отримала кредит за період з 03 січня 2006 року по 29 грудня 2006 року в розмірі 6 176,33 грн.
Згідно до довідки, яка видана Селищним головою Губиниської селищної ради Шиян О.М. 11 квітня 2011 року № 881, відповідач ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, був зареєстрований на території Губиниської селищної ради за адресою: АДРЕСА_2, з 07 серпня 1986 року по 12 січня 2006 рік (а.с.40), тобто мав постійне місце проживання за зазначеною адресою до січня 2006 року.
Як, вбачається із наданих пояснень позивача, відповідач ОСОБА_3 з 2003 року приїздив до неї на станцію Скрячівка Тростянецького району Сумської області 1-2 рази на місяць та будь- яких покупок за період з 2003 року по 2006 рік сторони не робили, спільне господарство та спільний бюджет 'не вели.
Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, щодо встановлення факту проживання однією сім'єю за період з 2002 року по квітень 2006 року та визнання право власності на частину квартири, суд правильно виходив з того, що відповідно до ст.10, 60 ЦПК України вона не надала суду доказів на обгрунтування своїх вимог. Факт спільного проживання з відповідачем нею доведений лише за період з травня 2006 по 2008 рік.
Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно до вимог ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до вимог ч.І ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно до ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом
Відповідно до вимог ч.1,ч.4 ст. 156 Житлового Кодексу України, члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої ст. 64 Житлового Кодексу України, до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні зустрічних позовних вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю та виселенні суд обґрунтовано виходив з того, що позивачка у встановленому законом порядку набула права користування спірною квартирою, з травня 2006 року по 2008 рік була членом сім'ї відповідача, а тому має право користування житловим приміщенням.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що висновки суду, щодо недоведеності нею факту проживання однією сім'єю з відповідачем з 2002 року по квітень 2006 року не відповідають матеріалам справи -є безпідставними.
Згідно до ч.2 ст. З Сімейного Кодексу України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Як видно із пояснень позивачки в суді першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 з 2003 року приїздив до неї на станцію Скрячівка Тростянецького району Сумської області 1-2 рази на місяць та будь- яких покупок за період з 2003 року по 2006 рік сторони не робили, спільне господарство та спільний бюджет не вели, взаємних прав та обов'язків один до одного не мали.
Встановлені обставини дозволяють зробити висновок про те, що відносини які виникли між сторонами не мають ознак сім'ї, зазначених в ст.3 СК України.
Посилання позивачки в скарзі на те, що відповідач не заперечував того факту, що частину грошей на купівлю квартиру він запозичив і повертав протягом 2006 року -не мають правового значення без надання доказів проживання сторін однією сім'єю у період з 2002 року по квітень 2006 року. Позивачка не позбавлена права, в разі необхідності пред'явити до відповідача позов про стягнення грошових сум витрачених нею на придбання квартири, надавши суду відповідні докази.
Інші доводи не спростовують висновків суду.
Керуючись ст..ст. 209, 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегiя суддiв -
ухвалила:
Апеляцiйну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 01 листопада 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: