Провадження № 22-ц/490/411/12
Справа № 22ц-13536/11 Головуючий у 1 й інстанції - Крот С.І.
Доповідач - Осіян О.М.
Категорія 36
«14»березня 2012 року. м. Дніпропетровськ.
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Осіяна О.М.,
суддів - Костюченко Н.Є., Максюти Ж.І.,
при секретарі - Майній Г.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2011 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання правочину (заповіту) недійсним, третя особа - Третя дніпродзержинська державна нотаріальна контора, -
У серпні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним. В обґрунтування позову вказувала на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її рідна сестра, ОСОБА_5. 26 травня 1975 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений секретарем виконкому Єлизаветівської сільради Петриківського району Дніпропетровської області, за яким належне їй майно, в тому числі домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, заповідала їй. В зв*язку зі слабким здоров*ям сестри, яка потребувала стороннього догляду, із 1996 року вона постійно проживала з нею, вела господарство, готувала їжу, обслуговувала земельну ділянку. Тимчасово вона відлучалася за місцем реєстрації в м. Дніпродзержинськ, оскільки там також було домогосподарство. Після смерті сестри їй стало відомо, що менш ніж за два тижні до смерті відповідачка кудись возила сестру, та навіть не могла рухатися та її посадили до автомобіля зі сторонньою допомогою, а 27 лютого 2010 року нотаріусом був посвідчений заповіт від імені ОСОБА_5 - на ім*я ОСОБА_2 - своєї сусідки, хоч згідно із записом в медичній картці сестрі викликали швидку допомогу в зв*язку зі значним погіршенням здоров*я.
Вважала, що волевиявлення сестри при складанні заповіту не було вільним і не відповідало її волі. Просила визнати заповіт недійсним на підставі ст. 225 ЦК України, оскільки ОСОБА_5 була хвора і в останні роки свого життя внаслідок розладу психіки, а також багатьох хворобливих станів, не усвідомлювала значення своїх дій, а іноді не могла керувати ними, що загострилося незадовго до смерті. Відповідачка скористалася фізичним та психічним станом її сестри і оформила на свою користь заповіт.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, ухвалою Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2011 року залучений до участі у справі правонаступник ОСОБА_4 - її син ОСОБА_3, який є спадкоємцем померлої матері.
Рішенням Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2011 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним заповіт, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори 27 лютого 2010 року, зареєстрований в реєстрі № 2-604 від імені ОСОБА_5 на ім*я ОСОБА_2.
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, просить скасувати рішення суду та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом вимог законодавства, яке регулює спадкові правовідносини, а також не врахування обставин у справі.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати із наступних підстав.
Приймаючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5. Позивач у справі є сином ОСОБА_4, яка є сестрою ОСОБА_5 і на підставі ст. 1262 ЦК України єдиною спадкоємицею за законом і на ім'я якої померлою ОСОБА_5 26 травня 1975 року був складений заповіт.
27 лютого 2010 року померлою ОСОБА_5 було складено заповіт на ім'я ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської нотаріальної контори.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, а тому суд посилався на вимоги ч. 2 ст. 1257 ЦК України, ч. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009 року.
Ухвалами Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 16 грудня 2010 року та від 22 липня 2011 року по справі призначалась судово-психіатрична експертиза, але в обох випадках матеріали цивільної справи повертались із невиконаною ухвалою про проведення експертизи у відношенні ОСОБА_5 не з вини суду, а у зв'язку із необхідністю допитів медичних працівників (лікаря, медсестер), поштаря. Заслухати пояснення лікаря померлої та поштаря в судовому засіданні не виявилося можливим, медсестри померлу взагалі не обслуговували.
Суд ухвалив рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 212 ЦПК України.
Відповідно до індивідуальної карти амбулаторного хворого померлу ОСОБА_5 24 лютого 2010 року відвідав лікар, яким був встановлений діагноз: загострення хронічного гастродуоденіта, виразкова хвороба, ІТС, кардіосклероз атеросклеротичний, гіпертонічна хвороба 2 ст., а також через погіршення самопочуття у неї, болі, нудота, періодична блювота, загальна слабкість спостерігається протягом останнього місяця.
Суд врахував пояснення свідків: ОСОБА_6, водія швидкої допомоги, сусідів померлої - ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, які вказали, що стан ОСОБА_5 був дуже важким, вона не могла володіти своїм тілом, не могла себе обслуговувати, при цьому була не в своєму розумі, заговорювалась, вела дивні розмови, не впізнавала знайомих та сусідів. Свідки вважали, що відповідачка примусила померлу скласти такий заповіт, скориставшись її психічним станом, сама б ОСОБА_5 цього б не зробила.
Відповідно до запису в індивідуальній картці амбулаторного хворого ОСОБА_5 від 24 лютого 2010 року, лікаря до неї більше не викликали.
Суд вказав, що хвора ОСОБА_5 у період із 24 лютого 2010 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року була у важкому стані, її воля і свідомість, а також спроможність розуміти значення своїх дій і керувати ними були в значній мірі знижені.
Таким чином, суд вважав встановленим у ОСОБА_5 на період складання нею заповіту наявних хронічних захворювань, що викликали у неї болі, періодичну блювоту, загальну слабкість, воля і свідомість хворої ОСОБА_5 були спрямовані на зменшення своїх страждань, у зв*язку з чим у значній мірі була знижена її спроможність розуміти значення своїх дій і керувати ними.
ОСОБА_2, враховуючи її безпомічний стан, скористалася ситуацією, яка склалася, понудила померлу за здійснення догляду за нею в останні дні її життя скласти на неї заповіт, що не може бути розцінено судом, як добровільність її волевиявлення.
Оскільки померла в силу свого психічного стану на період складання заповіту не могла в достатньому ступені правильно оцінювати і розуміти значення і характер своїх дій, передача права на майно не була прийнята судом як добровільна.
Цей висновок суд обґрунтовував наступними фактами:
- саме 27 лютого 2010 року був складений заповіт на ім'я ОСОБА_2 при тому, що згідно показань свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 стан ОСОБА_5 був важкий;
- згідно показань свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_9 для складання заповіту ОСОБА_5 тягнули в машину подружжя Войтович на руках, яким допомагала в цьому відповідачка, бо вона сама не трималась на ногах.
За таких обставин суд прийшов до висновку, що в судовому засіданні встановлені підстави недійсності заповіту, а тому є підстави для задоволення позову.
Але із висновками суду щодо необхідності задоволення позовних вимог погодитись не можна, оскільки вони зроблені на підставі неповністю з'ясованих обставин у справі.
Вказуючи підставою недійсності заповіту на ім'я ОСОБА_2 від 27 лютого 2010 року неможливість ОСОБА_5 на той момент усвідомлювати значення своїх дій та неможливість керувати ними, позивач посилався на дані медичної документації померлої та пояснення свідків. Саме ці підстави суд поклав в основу свого рішення.
Але із матеріалів справи вбачається, що у наданих суду медичних документах -амбулаторній картці померлої, довідках, епікризах відсутні відомості про те, що ОСОБА_5 страждала на захворювання, які б позбавляли її можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також про те, що вона перебувала на обліку у лікаря-психіатра.
У справі призначалась, але не була проведена посмертна судово-психіатрична експертиза ОСОБА_5 щодо наявності у померлої психічних розладів чи захворювань, а також можливість її розуміти значення своїх дій та керувати ними.
В суді апеляційної інстанції позивач відмовився від проведення такої експертизи, вказуючи на неможливість допиту поштового працівника та лікаря померлої, внаслідок чого не можливо отримати висновок експертизи.
Відповідно до вимог ст.145 ЦПК України призначення експертизи є обов'язковим, якщо необхідно встановити психічний стан особи.
Таким чином, за наявності лише пояснення свідків щодо психічного стану померлої і відсутності таких даних у медичних документах, а також відсутності висновків спеціалістів у галузі медицини щодо такого стану померлої, немає достатніх і достовірних доказів для висновку про неможливість ОСОБА_5 на момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними. А тому немає підстав, передбачених вимогами ст.225 ЦК України, для визнання заповіту недійсним.
Оскільки позивач не довів ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог і заперечень, що передбачено ст.60 ЦПК України, в зв'язку із чим немає підстав для задоволення позову.
Таким чином, із матеріалів справи вбачається, що наявні передбачені ст.309 ЦПК України підстави для скасування судового рішення, оскільки оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене на недоведених обставинах.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Петриківського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2011 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.
Судді: