Справа № 2/0510/111/2012
05.01.2012 Гірницький районний суд м. Макіївки Донецької області у складі:
головуючого судді Кульбакова І.В.,
при секретарі Киреєвої Ю.Г., Баланюк В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Макіївка справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк»в особі Макіївського відділення Донецької області філії ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа Національний банк України про захист прав споживачів, визнання недійсним договору про надання кредиту, зняття заборони відчуження нерухомого майна та зустрічною позовною заявою ПАТ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки -
У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ПАТ «Укрсоцбанк»в особі Макіївського відділення Донецької області філії ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа Національний банк України про захист прав споживачів, визнання недійсним договору про надання кредиту, зняття заборони відчуження нерухомого майна.
ПАТ «Укрсоцбанк»звернулось до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.
У судовому засіданні представник позивача (за первинним позовом) Вєтров М.М., який діє на підставі довіреності від 11 лютого 2011 року, заявлений позов до ПАТ «Укрсоцбанк»підтримав повному обсязі та показав суду, 14 січня 2008 року між його довірителем та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк», було укладено кредитний договір № 210/7/7 від 14 січня 2008 року. Зазначений договір укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропоновані відповідачем для будь - яких клієнтів - фізичних осіб. На час укладання кредитного договору довірителем була надана інформація про його фінансово-майновий стан та відповідно до умов надань кредитних коштів ним була надана довідка про отримання доходу у національній валюті Україні Відповідно до п. п. 1.1. кредитного договору відповідач, як кредитор зобов'язався надати довірителю, я позичальнику кредит у розмірі 20 000,00 доларів США, на умовах встановлених в цьому кредитною договорі, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості строком до 31 січня 2033 року і сплатити відсотки за користування кредитом у розмірі 12,50 відсотків річних, що нараховується і фактичний залишок заборгованості за кредитом за фактичний період користування кредитним коштами. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між довірителем та відповідачем було укладено договір іпотеки нерухомого майна № 210/8/6 від 14.01.2008 року. Відповідно до умов договору іпотеки ОСОБА_1 передав в іпотеку відповідачу у якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором нерухоме майно: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 49,0 м2, житловою - 29,1 м2, яка належить йому на праві власності, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, укладеним 14 січня 2008 року, посвідченим 14.01.2008 року приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстром № 12 та зареєстрованим в державному реєстрі правочинів 14.01.2008 р. за № 2631771.
Договір іпотеки посвідчено також приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстровано в реєстрі за № 115.
Правовідносини, які виникли з кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (Позивач) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (Відповідача) певну дію, або утриматися від певної дії, а відповідач має право вимагати від позивача виконання його зобов'язань. На думку представника позивача вказаний договір може бути визнаний судом недійсним з наступні підстав.
Чинний ЦК України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання. Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч. 1 ст. 192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України, є грошова одиниця України.
Відповідно до ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України -гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України»гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.
Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України може використовуватися лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Згідно ч. З ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України, виконання грошових зобов'язань, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Згідно цієї ж статті грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням припису статті 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.
Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.
Надання кредитором позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді кредиту та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.
Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.
Згідно із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»документ, який видається НБУ в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.
Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»Національним банком України передбачено, що на здійснення валютних операцій видаються генеральні та індивідуальні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.
Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України. національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
Згідно із п. п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:
- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;
- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.
Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу»одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.
Крім цього, на день укладання кредитного договору іноземний курс валюти становив 1 долар США = 5,05 грн., та на момент звернення із позовом до банку становив 1 долар США = 7,9457 грн. Отже існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним Договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку його довірителю необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився фінансовий стан його довірителя.
Згідно статті З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав. з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).
Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час с порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті З ЦК України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг.
Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону кредитор покладає як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 ЦК України.
Таким чином, використання кредитором долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує становища позичальника, як споживача порівняно з кредитором в разі настання певних подій, що дає право для позичальника відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.
Згідно зі статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (Кредитором) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відповідно до приписів частини 2 статті 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
За таких підстав представник позивача прохав визнати вказаний кредитний договір недійсним, зняти заборону відчуження нерухомого майна з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, застосувати до сторін кредитного договору двосторонню реституцію та зобов'язати їх повернути все, що було отримано ними за цим договором, а у задоволенні зустрічної позовної заяви ПАТ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки прохав відмовити з цих же мотивів.
Представник відповідача ОСОБА_4, яка діє на підставі довіреності заперечувала проти задоволення заявленого ОСОБА_1 позову до ПАТ «Укрсоцбанк», вважала дії представників банку при укладенні оспорюваного кредитного договору із ОСОБА_1 законними, оскільки умови договору були доведені до останнього, перед укладенням кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений з текстом договору та підписав його, ні яких претензій щодо умов договору позивач не виказував, за таких підстав вважала первісний позов таким, що не підлягає задоволенню.
Зустрічний позов заявлений до ОСОБА_1, ОСОБА_4 підтримала у повному обсязі та показала суду, що 14 січня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», в особі Макіївського відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1 був укладений договір кредиту № 210/7/7. Відповідно до п.1.1. вказаного договору кредиту, позивач в порядку та на умовах, визначених договором кредиту, зобов'язався надати відповідачу на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на придбання нерухомого майна в сумі 20000,00 (двадцять тисяч) доларів США з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 13 січня 2033 р. Зобов'язання позивача за договором кредиту щодо надання кредиту в сумі 20000,00 доларів США передбачені п. 2.1. та п. 3.1.1. договору кредиту, виконані у повному обсязі, що підтверджується заявою на видачу готівки № 02-017 від 14.01.2008 року. В рахунок забезпечення виконання зобов'язань за договором кредиту між позивачем та відповідачем був укладений іпотечний договір від 14.01.2008 року № 210/8/6, посвідчений приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі реєстрації нотаріальних дій за № 115, згідно якого в іпотеку передане наступне нерухоме майно: двокімнатна квартира загальною площею 49,0 кв.м., житловою площею 29,10 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2.
Проте, ОСОБА_1 прийняті на себе, за кредитним договором зобов'язання, не виконував та станом 07 червня 2011 року його борг становив 26 876.32 доларів США, з яких:
- 17 006.10 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту;
- 2 552.14 доларів США - прострочена заборгованість по відсоткам;
- 118. 08 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків;
- 7 200 00 доларів США - штраф за несвоєчасне повернення
За таких підстав представник ПАТ «Укрсоцбанк»прохала позов ПАТ до ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі та стягнути на користь ПАТ заборгованість за кредитним договором, розмір якої складає 26 876.32 доларів США, що еквівалентно 214 298.34 гривням; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді двокімнатної квартири АДРЕСА_3 та стягнути на користь ПАТ понесені судові витрати.
Представник третьої особи до суду надіслав пояснення по справі, згідно яких вважав позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк»необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Суд, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1, представника ПАТ «Укрсоцбанк», дослідивши пояснення третьої особи, вважає позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк»про захист прав споживачів безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, а зустрічний позов ПАТ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню виходячи з наступного.
14 січня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк»було укладено договір про надання споживчого кредиту № 210/7/7, за умовами якого позивач отримав суму у розмірі 20000 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 13 січня 2033 року.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 628 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами. Тобто, сторони, уклавши Договір кредиту, повинні суворо дотримуватись положень, які ним встановлені.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, позичальник за кредитним договором зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно частини 1 ст. 1048 ЦК України розмір та порядок сплати процентів встановлюється договором.
Згідно п. 1.1. договору кредиту встановлена річна відсоткова ставка за користування кредитними коштами, а саме: 14,00 (чотирнадцять) процентів річних за перший рік (подальший розмір процентів за користування кредитом підлягає щорічному перегляду, згідно п. 2.6. договору кредиту).
Згідно п. 2.4. договору кредиту, нарахування відсотків за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день місяця без урахування останнього робочого та послідуючих неробочих днів місяця, з розрахунку факт/360.
Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути кредит частинами, то у випадку прострочення повернення чергової частини кредиту, кредитор має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, яка залишилась та плати належних йому процентів.
Згідно з п. 4.5. договору кредиту у разі невиконання обов'язків, передбачених п. п. 3.3.8. та 3.3.9 цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник (відповідач) зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Зобов'язання відповідача по щомісячному поверненню кредиту та сплаті процентів за його використання (не пізніше 15 числа кожного місяця, а якщо цей день є неробочим -напередодні), що передбачені п. 1.1. та п. 2.4.1. договору кредиту, починаючи з лютого 2009 року є невиконаними.
Так, відповідачем з 15 лютого 2009 року, всупереч вимогам п. 3.3.7. договору кредиту, не своєчасно вносяться платежі по нарахованим процентам, а саме 25.03.2011 року були оплачені відсотки, що необхідно було сплатити до 15.05.2010 року, а після 25.03.2011 року не було жодної оплати нарахованих процентів за користування кредитними коштами.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно ст. 581 ЦК України, якщо предмет застави не підлягає обов'язковому страхуванню, він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму.
Згідно ст. 8 Закону України «Про іпотеку»іпотекодавець зобов'язаний застрахувати предмет іпотеки на його повну вартість від ризиків випадкового знищення, випадкового пошкодження або псування.
У відповідності до п. 3.3.4. договору кредиту та п. 2.1.6. іпотечного договору позичальник (відповідач) зобов'язаний протягом двох робочих днів після укладання іпотечного договору, оформити договір страхування предмета іпотеки та надати кредитору (позивачу) оригінальний примірник цього договору або його нотаріально засвідчену копію, а також протягом двох робочих днів після внесення змін або доповнень до вищезазначеного договору страхування надати кредитору оригінальний примірник або нотаріально засвідчені копії цих змін та /або доповнень.
У відповідності до договору добровільного страхування майна, яке є предметом застави іпотеки №1-210-037/07/СМ від 14.01.2008р. та додаткової угоди №1 до цього договору встановлений порядок сплати страхового платежу та періоди дії договору.
Відповідачем не був оплачений черговий страховий платіж 24.12.2008 року і таким чином, 14.01.2009 року закінчився страховий захист предмету іпотеки.
Згідно п. 4.4. договору кредиту, у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником своїх обов'язків, визначених п. п. 3.3.2. - 3.3.6. цього договору, порушення позичальником умов договору іпотеки, протягом більше, ніж 10 робочих днів, строк користування вважається таким, що сплив, та відповідно, позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти та штрафні санкції. Відповідачу був направлений лист-нагадування № 50 від 12.01.2009 р. щодо сплати чергового платежу за договором страхування. Однак, відповідач проігнорував це нагадування.
Таким чином, відповідно до умов п.п. 4.4, 4.5, 3.3.7, 3.3.8. та 3.3.9. договору кредиту, строк сплати боргу у повному обсязі за договором кредиту настав 16 квітня 2009 року. Однак, до теперішнього часу заборгованість відповідача за договором кредиту не погашена.
Станом на 07.06.201 1 р., заборгованість по кредиту та відсоткам за договором кредиту з урахуванням фактично повернутих коштів складає 19 558,24 доларів США, в тому числі: - 17 006,10 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту; 2 552,14 доларів США -прострочена заборгованість по відсоткам.
Згідно зі ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання наступають правові наслідки, встановлені договором, зокрема, сплата неустойки.
Умовами кредитного договору за прострочення строків сплати процентів та строків повернення кредиту передбачена пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, що діє у період прострочення (п.4.2. кредитного договору), а умовами п. 4.3 договору кредиту за порушення позичальником, зокрема, умов п. 3.3.7. (своєчасна сплата процентів), п. 3.3.8. (своєчасне повернення кредиту) договору кредиту, передбачена також сплата штрафу у розмірі З % від суми Кредиту, визначеного п. 1.1. договору кредиту за кожний випадок.
Станом на 07.06.2011р, заборгованість по пені та штрафу складає 7318,08 доларів США, а саме:
- 118,08 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків;
- 7200,00 доларів США - штраф за несвоєчасне повернення відсотків.
Отже, за розрахунком заборгованості по договору кредиту, який було надано представником ПАТ, загальний розмір невиконаних зобов'язань відповідача перед позивачем станом на 07.06.2011 становить 26 876.32 доларів США та складається:
- 17 006.10 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту;
- 2 552.14 доларів США - прострочена заборгованість по відсоткам;
- 118. 08 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків;
- 7 200 00 доларів США - штраф за несвоєчасне повернення.
До теперішнього часу заборгованість за договором кредиту не погашена.
Слід зауважити, що відповідно до ч. 1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, яке здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Ст. 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язань, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до п. 2.4.З., п. 4.1. іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором, позивач має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Позивач за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки одним із способів, вказаних в п. 4.5. іпотечного договору, зокрема на підставі рішення суду.
Згідно п. 1.1., п. 1.5., 1.6. іпотечного договору та ст. 7 Закону України «Про іпотеку»за рахунок предмета іпотеки позивач має право задовольнити свої вимоги за договором кредиту в повному обсязі тобто, включаючи, сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь - якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору кредиту, відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимог за договором кредиту.
Згідно п. 2.4.10 іпотечного договору, у випадках, якщо суми від продажу предмету іпотеки недостатньо для повного задоволення вимог іпотекодержателя, останній має право отримати решту суми з іншого майна іпотекодавця.
До того ж, суд звертає увагу на те, що стаття 192 ЦК України визначає, що іноземна валюта може використовуватись на території України у випадках і порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банківську діяльність», кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки та банківську діяльність.
Ст. 47 та 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті, є: Закон України «Про банки і банківську діяльність», Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Закон України «Про Національний банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії. Сторони не заперечували, що ПАТ «Укрсоцбанк»має таку ліцензію.
Законом України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, банківська ліцензія надається Національним банком України. Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з зміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Частиною ст. 49 цього Закону розміщення залучених коштів від свого імені визнається кредитною операцією. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»коштами є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Таким чином, відповідно до положень зазначеного Закону банк на підставі банківської ліцензії має право здійснювати кредитування в іноземній валюті.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.
НБУ прийнято Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, (затверджених постановою Правління НБУ 17 липня 2001 року № 275), відповідно до п. 5.3 якого письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 року за № 15-93. Відповідно до п. 2.3 зазначеного Положення за умови отримання письмового дозволу НБУ, банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями по залученню та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Оскільки банк отримав банківську ліцензію та дозвіл НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями, він має право на постійній здійснювати операції щодо розміщення іноземної валюти.
Відповідно до зазначеного Декрету індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.
За таких підстав, хибним є висновок ОСОБА_1 про обов'язковість отримання банком або позичальником індивідуальної ліцензії для кредитування в іноземній валюті незалежно від сум та термінів грошових коштів, які надаються банком, оскільки суперечить положенням ст. 19 Конституції України, за якими правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, банк не має зобов'язань щодо отримання індивідуальних ліцензій НБУ для надання кредитів в іноземній валюті резидентам.
Положення ст. 47 та ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»дозволяє зробити висновок, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних грацій є достатньою підставою для здійснення банком операцій з валютними цінностями, в тому числі операції з використання іноземної валюти як засобу платежу.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14 листопада 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк.
Таким чином, НБУ у своєму нормативно - правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті, та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України, дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензією.
До того ж слід зазначити наступне.
Зміст кредитного договору містить положення, з яких встановлено, що ОСОБА_1 погоджено кредитування в іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Тому погодившись з ьумовами договору позивачем було підписано текст договору.
До того ж, з тексту оспорюваного кредитного договору встановлено, що підписанням цього договору ОСОБА_1 свідчить про те, що всі умови даного договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього.
Таким чином, з боку ПАТ були вчинені всі необхідні дії, які передбачені чинним законодавством, щодо роз'яснення умов кредитування та надання достовірної інформації позивачу.
Підписавши договір ОСОБА_1 надав згоду з усіма його положеннями, крім того, ні до підписання, ні після нього, позивач не звертався до банку з пропозицією змінити несправедливі або дискримінаційні (якщо такі і були встановлені на його думку) умови кредитного договору.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 10, 15, 214, 215, 218 ЦПК України,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до АКБ «Укрсоцбанк»в особі Макіївського відділення Донецької області філії АКБ «Укрсоцбанк», третя особа Національний банк України про захист прав споживачів, визнання недійсним договору про надання кредиту, зняття заборон відчуження нерухомого майна, - відмовити в повному обсязі.
Зустрічний позов ПАТ «Укрсоцбанк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет іпотеки, - задовольнити.
Стягнути с ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк»заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 26 876.32 доларів США, з яких:
- 17 006.10 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту;
- 2 552.14 доларів США - прострочена заборгованість по відсоткам;
- 118. 08 доларів США - пеня за несвоєчасне повернення відсотків;
- 7 200 00 доларів США - штраф за несвоєчасне повернення.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення не предмет іпотеки у вигляді двокімнатної квартири, загальною площею 49.0 м2, у тому числі житловою 29.10 м2, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 на підставі іпотечного договору від 14 січня 2008 року № 210/8/6, посвідченого приватним нотаріусом Макіївського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 115.
Стягнути с ОСОБА_1 на користь ПАТ «Укрсоцбанк»понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у сумі 1700 грн. та витрат та ІТО у розмірі 120 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: