Головуючий у 1 інстанції - Зінкін В.І.
Суддя-доповідач - Гайдар А.В.
19 жовтня 2011 року справа №2а-831/11/1210 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Гайдара А.В.
суддів < Суддя учасник колегії >
Ханової Р.Ф., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 на постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 14 лютого 2011 року у справі № 2а-831/11/1210 за позовом ОСОБА_5 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Краснодоні Луганської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити перерахунок надбавки до пенсії як інваліду війни,
Постановою суду першої інстанції від 14 лютого 2011 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до УПФУ в м. Краснодоні Луганської області про визнання дій неправомірними та стягнення недоотриманої пенсії.
Позивач з таким судовим рішення не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах апеляційної скарги, вважає, що остання підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з залишенням позову без розгляду через пропуск строку звернення до суду за наступними підставами.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач належить до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 01.01.2000 року мав статус інваліда війни 3 групи, а з 11.11.2005 року - 2 групи, що пов'язано з виконанням ним обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач отримує пенсію відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-12. Одночасно відповідачем виплачується позивачу надбавка до пенсії як інваліду ІІ групи в розмірі 40% мінімальної пенсії за віком. \ а.с. 7\.
Згідно частини 4 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ ( далі Закон № 3551) в редакції Закону України від 05.10.2005 року № 2939-ІV, яка діє з 1 січня 2006 року по теперішній час інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Таким чином, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що відповідач сплачує позивачу підвищення до пенсії у відповідності з вимогами діючого законодавства.
Редакція частини 4 статті 13 Закону № 3551, яка передбачала, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком, на що як на підставу своїх вимог посилається позивач, діяла до 31 грудня 2005 року включно.
Таким чином, зазначена редакція частини 4 статті 13 Закону № 3551 станом на 17.12.2007 року втратила чинність, у зв'язку з чим її положення не можуть бути застосовані до позивача.
Доводи позивача про незаконність внесення змін до частини 4 статті 13 Закону № 3551 Законом від 05.10.2005 року № 2939, якими останню було викладено у діючій редакції, є безпідставними, оскільки положення вказаного Закону неконституційними не визнавались.
Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач фактично просить суд відновити його право на обчислення отриманої ним з 01.01.2000 року по 31.12.2005 року пенсії по інвалідності.
Разом з тим, згідно ч. 2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зазначена редакція ч. 2 ст. 99 КАС України набрала чинності з 30.07.2010 року, а оскільки до рішення Конституційного Суду України від 9 вересня 2010 року справи щодо соціальних виплат розглядались в порядку цивільного судочинства, то на них розповсюджувався передбачений статтею 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, який сплив щодо вищезазначених вимог позивача ще до 9 вересня 2010 року, тобто до переходу цих справ під юрисдикцію адміністративних судів, у зв'язку з чим позивач пропустив строк звернення до суду.
Згідно ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Також колегія суддів зазначає, що позивач про порушення зазначених своїх прав дізнався більш ніж за три роки до звернення до суду з цим позовом, оскільки про таке порушення він дізнався або повинен був дізнатись ще в момент виплати йому пенсії у неналежному, як він вважає, розмірі, а не з листа відповідача про відмову в перерахунку пенсії.
При цьому звернення позивача до відповідача із заявою в порядку Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» з проханням сплатити певну суму грошей за минулий час (виконати вимоги закону тощо) не є передбаченою законом можливістю досудового порядку вирішення спору в розумінні частини четвертої статті 99 КАС України, та не впливає на дату, з якої розпочався перебіг строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Крім того, суд апеляційної інстанції вважає, що не підлягають застосуванню в частині нерозповсюдження на спірні правовідносини строків звернення до суду і положення ст. 46 Закону України № 1058 та ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788 з огляду на наступне.
Згідно статті 87 Закону № 1788 не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Однак, з 1 січня 2004 року набрав чинності Закон № 1058-ІV. Відповідно до п.16 розділу XV "Прикінцеві положення" цього Закону до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Таким чином, положення статті 87 Закону № 1788 до даних відносин застосуванню не підлягають.
Відповідно ж до статті 46 Закону № 1058-ІV виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що її призначає і виплачує. Оскільки позивачу спірна частина пенсій нарахована не була, а також з огляду на те, що сам перерахунок пенсії є похідним від неправомірних дій або бездіяльності відповідного суб'єкту владних повноважень, для оскарження яких ст. 99 КАС України встановлений шестимісячний строк, підстав для застосування цих положень немає.
Не підлягають застосуванню і положення ст. 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», оскільки пенсійні виплати, з приводу яких звернувся до суду позивач, не є відшкодуванням ядерної шкоди, завданої життю і здоров'ю особи в розумінні Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» та Цивільного Кодексу України.
З цих підстав колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог. Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. 195-196, п.3 ч.1 ст. 199, ч.4 ст. 202, п.3 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_4 на постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 14 лютого 2011 року у справі № 2а-831/11/1210- залишити без задоволення.
Постанову Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 14 лютого 2011 року у справі № 2а-831/11/1210- залишити без змін.
Ухвала складена та підписана колегією суддів 19 жовтня 2011 року.
Ухвала суду за наслідками розгляду у письмовому провадженні набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особами, які беруть участь у справі і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий: А.В. Гайдар
Судді: Р.Ф. Ханова
М.М. Яковенко