"21" лютого 2012 р.справа № 2а-0870/4018/11
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді: Семененка Я.В.
суддів: Бишевської Н.А. Добродняк І.Ю
за участю секретаря - Панченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2011 року у справі №2а-0870/4018/11 за позовом фермерського господарства «Фарватер-ФЕМ»до Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Фермерське господарство «Фарватер-ФЕМ»звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №000011231 та 0000122311 від 19.05.2010 року. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на необґрунтовані висновки перевіряючих осіб щодо нікчемності укладеного правочину та вказував на реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2011 року адміністративний позов задоволено. Постанова суду мотивована тим, що висновки податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток та податку на додану вартість є необґрунтованими, оскільки встановлені обставини справи свідчать про фактичне виконання сторонами умов договору, який не визнається ДПІ, що підтверджено належним чином оформленими первинним документами.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, Державна податкова інспекція у Запорізькому районі Запорізької області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в Акті перевірки, та які на думку ДПІ, свідчать про нікчемність правочину, за наслідками яких позивачем відносились витрати до складу валових витрат, а сплачені суми ПДВ до складу податкового кредиту.
У судове засідання, сторони, які належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи, не з'явились, у зв'язку з чим, відповідно до ст..41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювався.
Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що повноважними особами Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області з 15.03.2011 р. по 23.03.2011 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФГ «Фарватер-ФЕМ» з питань взаємовідносин з ТОВ «ЗНТК»в 2009 р., за наслідками якої складено акт від 30.03.2011 р. № 14/2311/35215978.
В акті перевірки податковою інспекцією зроблені висновки про порушення позивачем вимог:
- ч.ч. 1, 5 ст.203, ч.ч. 1,2 ст.215, ст.626, ч.1 ст.628, ст..ст. 629,655,656,658,662, ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, а саме: не додержання в момент вчинення правочинів, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, по правочинах здійснення між позивачем та ТОВ «ЗНТК»;
- п.1.7 ст.1, п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.2.1, п.п.7.2.6 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: підприємством включено до складу податкового кредиту суму ПДВ по контрагенту -ТОВ «ЗНТК»за вересень 2009 року суму 13067,00 грн.;
- п.5.1, п.п. 5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме: включено до складу валових витрат витрати по придбанню товарів у ТОВ «ЗНТК»в кварталі 2009 року на суму 65333 грн., в наслідок чого занижено суму податку на прибуток за 9 місяців 2009 року у суму 16333 грн..
Таких висновків податковий орган дійшов з огляду на наступне.
Перевіркою встановлено, що у перевіряємому періоді між позивачем (Покупець) та ТОВ «ЗНТК»(Продавець) 30.09.2009р. укладено договір, відповідно до умов якого Продавець зобов'язаний поставити товар на умовах вказаного Договору. На виконання умов договору ТОВ «ЗНТК»поставлено на адресу ФГ «Фарватер-ФЕМ»товару на загальну суму 78400 грн., в т.ч. ПДВ -13066,67 грн.
Вказуючи на нікчемність укладеного договору ДПІ виходила з наступного.
Від ДПІ у Жовтневому районі м.Запоріжжя акт невиїзної документальної перевірки ТОВ "ЗНТК" (код ЄДРПОУ 35802928) від 11.06.2010р. № 93/23-2/35802928 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2008р. по 15.04.2010р.
В акті перевірки зафіксовано, що відповідно до реєстраційних даних юридична адреса ТОВ "ЗНТК" - м. Запоріжжя, вул. Червоногвардійська, 40; засновником та директором підприємства є ОСОБА_1. Згідно акту перевірки фактичного місцезнаходження ТОВ "ЗНТК" від 10.02.2010р. №41 встановлено відсутність підприємства за юридичною адресою. Відсутня інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства. Фінансово-господарська діяльність ТОВ «ЗНТК»здійснювалась поза межами правового поля, що свідчить про не набуття належним цивільно-правової дієздатності підприємства, фінансово-господарські правовідносини між ТОВ «ЗНТК»та контрагентами є фіктивними право чинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цими право чинами. Товар за цими право чинами не був поставлений. Перевіркою встановлено відсутність оподаткування при придбанні та продажу товарів.
З зазначених вище підстав податковим органом зроблено висновок про порушення ФГ «Фарватер-ФЕМ»вимог податкового законодавства, що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.
На підставі Акту перевірки ДПІ прийняті податкове повідомлення - рішення від 19.05.2011 №0000122311, яким підприємству визначено податкові зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 16333, 75 грн., з яких 13067 грн. -за основним платежем, 3266, 75 грн. - штрафні (фінансові) санкції та від 19.05.2011 №0000112311, яким позивачу визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток у сумі 20416, 25грн., з яких 16333, 00 грн. -за основним платежем та 4083,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції.
Правомірність та обґрунтованість вказаних рішень відповідача є предметом спору, який передано на вирішення суду.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Законом України «Про податок на додану вартість».
З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.
Відповідно з п.п. 5.1.ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності ж з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «ЗНТК»підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які надавалися позивачем до перевірки та які відображені в Акті перевірки. При цьому, податковим органом не було висловлено жодних зауважень до складення цих документів. Такими документами є видаткова накладна, податкова накладна, квитанція до прибуткового касового ордеру.
В Акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки про нікчемність укладеної угоди, згідно з Актом перевірки, зроблені ДПІ лише з огляду на аналіз фінансово-господарської діяльності контрагента позивача (ТОВ «ЗНТК»), а не виходячи з аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, та за наслідками яких позивачем визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст..228 ЦК України, в редакції яка діяла на час укладення спірних договорів, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Отже, вказаною нормою права визначено об'єктивну сторону нікчемного правочину, тобто визначено ознаки, за наявності яких укладений правочин можливо кваліфікувати як нікчемний. Податковим органом, в акті перевірки не наведено, визначених нормою права, ознак, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів. Відсутність контрагента за місцем своєї реєстрації, не подання звітів до ДПІ, не відображення своїх зобов'язань по взаємовідносинам з позивачем та можливі інші порушення, які ним були допущені, не є тими ознаками, які вказують на нікчемність укладених правочинів.
Крім цього, для кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України та застосування відповідних наслідків, необхідною та обов'язковою умовою є наявність умислу у формі вини, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.
Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами укладено угоду не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.
Як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.1 ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Натомість, у якій частині зміст правочину, які укладено між позивачем ТОВ «ЗНТК», суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, податковий орган не зазначає.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ЗНТК» укладено договір поставки. При укладенні договору його сторонами було досягнуто усіх істотних умов, і ці угоди спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті ст. 626 ЦК України.
Крім цього, як вбачається з Акту перевірки, обґрунтовуючи нікчемність правочину, податковий орган посилався на ч.5 ст.203 ЦК України, відповідно до якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. При цьому, ДПІ вказує на те, що правочини, які укладені позивачем з вказаним контрагентом, є нікчемними в силу ст..216 ЦК України та не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Отже, нікчемність укладених правочинів податковий орган пов'язує з тим, що сторонами укладено угоду, яка не спрямована на настання реальних наслідків, що такою угодою обумовлені.
Тобто, перевіряючими особами, в Акті перевірки, вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі ст..234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.
Відповідно до ч.2 ст.234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Доказів того, що вищевказаний договір визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що ДПІ в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення понесених витрат, у зв'язку з придбавання товарів (робіт, послуг), до складу валових витрат та сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства.
З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Законом України «Про податок на додану вартість».
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Запорізькому районі Запорізької області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 червня 2011 року у справі №2а-0870/4018/11 -без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку передбаченому ст..212 КАС України.
Головуючий: Я.В. Семененко
Суддя: Н.А. Бишевська
Суддя: І.Ю. Добродняк