"14" лютого 2012 р.справа № 2а-0870/5525/11
Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Добродняк І.Ю
суддів: Семененка Я.В. Бишевської Н.А.
при секретарі судового засідання: Пасічник Т.В.
за участю представників:
позивача: - ОСОБА_1 дов від 03.01.2012
відповідача: - ОСОБА_2 дов від 29.11.2011
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську
апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя
на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року
у справі № 2а-0870/5525/11
за позовом публічного акціонерного товариства «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім. А. М. Кузьміна»
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя
про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-
встановила:
Публічне акціонерне товариство «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь ім.. А. М. Кузьміна» звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі, в якому просило визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення: № 0000330801 від 01.07.2011, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, заявлену в податкових деклараціях за січень, лютий, березень 2011 року, в загальному розмірі 1048535,00 грн.; № 0000380801 від 01.07.2011, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в деклараціях за грудень 2010 року, січень-лютий 2011 року на загальну суму 1048535,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлені відповідачем розбіжності при співставленні задекларованих податкових зобов'язань та податкового кредиту по ланцюгу постачання по операціям з придбання феросплавів, паливно-мастильних матеріалів, послуг з транспортно-експедиційного обслуговування від постачальників, які виступають вигодо транспортуючими суб'єктами із залученням вигодо формуючих підприємств, якими не задекларовані податкові зобов'язання, які не знаходяться за місцем реєстрації, не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Проведеною відповідачем перевіркою не виявлено порушень податкового законодавства, здійснених позивачем. Матеріальні цінності, які придбавались підприємством у постачальників, призначалися для використання в оподатковуваних операціях власної господарської діяльності позивача. Сплата позивачем податку на додану вартість у складі ціни товару під сумнів не ставиться. Проведеною відповідачем перевіркою не встановлено факту наявності в податкових накладних недоліків або порушення порядку їх видачі, що свідчить про їх належність як документу, на підставі якого суми податку на додану вартість включаються до складу податкового кредиту відповідних звітних податкових періодів. Крім того, податковим органом не враховано, що предметом договорів з ТОВ «Крафт-марин», ПП «Фрегат»є транспортно-експедиційні послуги. Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України послуга споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, що виключає її надання та отримання по ланцюгу постачання.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.08.11 адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 000033081 від 01.07.11, № 0000380801 від 01.07.11.
Не погодившись із постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу (т.3 а.с. 212), в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що в результати перевірки відповідачем встановлено безпідставне завищення позивачем суми бюджетного відшкодування по операціям з придбання металобрухту, інших товарів та послуг від постачальників. Відповідно до отриманих матеріалів перевірок контрагентів, інформації, системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено відсутність декларування податкових зобов'язань по ланцюгу постачання, внаслідок чого відповідач дійшов висновку, що фінансово-господарська діяльність позивача по операціям з отримання товарів (послуг) здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про не набуття позивачем належним чином цивільної право-дієздатності. Фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та його контрагентами є нікчемними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.
Відповідач зазначає, що судом першої інстанції не враховано приписи Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України, відповідно до яких право на віднесення до податкового кредиту підлягають лише ті суми податків які нараховані (сплачені) платником податку (особою, відповідальною за нарахування та сплату податку) до бюджету. Передумовою віднесення до податкового кредиту, від'ємного значення, бюджетного відшкодування є зобов'язання декларування контрагентом своїх податкових зобов'язань за правилом першої події. Тобто спочатку йде нарахування податкового зобов'язання, його сплата до бюджету і при настанні відповідних обставин його віднесення до податкового кредиту.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.
Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує. В поданих суду письмових запереченнях позивач зазначає, що ним виконані всі умови для отримання суми бюджетного відшкодування. Податковий орган не заперечує факту здійснення господарських операцій з постачання металобрухту та не вказує на їх безтоварність. Пункти 1.8, 1.3 Закону України «Про податок на додану вартість», аналогічні положення Податкового кодексу України, на які посилається відповідач, є відсильними, не встановлюють певних правил формування бюджетного відшкодування. Таких умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів як обов'язкова сплата постачальниками, у т.ч. по ланцюгу постачання або виробниками товару сум податку на додану вартість до бюджету, тощо, в Податковому кодексі України не передбачено.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем -Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ВАТ «Електрометалургійний завод «Дніпроспецсталь»ім.А.М.Кузьміна»щодо підтвердження відомостей, отриманих від: ТОВ "НВО "Перспектива", ТОВ "Металскарб", ТОВ "Крафт-марин", ПП "Фрегат" за грудень 2010 року -лютий 2011 року, за результатами якої складений акт від 17.06.2011 № 292/08-01/00186536 (т.3 а.с.154).
В ході перевірки виявлено, що позивачем в порушення п. 1.3, 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.1, 7.7.2, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.14.1.18, пп. 14.1.181 п.14.1 ст. 14, п.198.3, ст. 198, п.200.1, абз. а) п. 200.4 ст.200 Податкового кодексу України, п.8 Порядку ведення реєстру отриманих та виданих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України 30.06.05 № 244, п.5.7 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997, завищено суму податкового кредиту, від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за період грудень 2010 року -лютий 2011 року в сумі 1048535 грн., завищено суму бюджетного відшкодування за період січень -березень 2011 року на загальну суму 1048535 грн.
До такого висновку відповідач дійшов, виходячи з того, що позивачем до складу податкового кредиту, від'ємного значення за період грудень 2010 року -лютий 2011 та бюджетного відшкодування січня -березня 2011 року включено суму податку на додану вартість по податковим накладним, які були виписані ТОВ «НВО «Перспектива», ТОВ «Металскарб», ТОВ «Крафт-марин», ПП «Фрегат», за результатами здійснення операцій з поставки товарів, надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування на загальну суму -1048535,00 грн. При цьому встановлено відсутність декларування податкових зобов'язань по ланцюгу постачання. Постачальники підприємства є вигодотранспортуючими суб'єктами, виступають транзитерами, з залученням вигодо формуючих підприємств, якими не задекларовані податкові зобов'язання, підприємства не знаходяться за місцем реєстрації, встановлені розбіжності.
Так, встановлено, що позивачем з ТОВ «Крафт-марин», ПП «Фрегат»укладені договори про надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування.
З ТОВ «НВО «Перспектива»- укладений договір на поставку товару - феросплавів та інших матеріалів; з ТОВ «Металскарб»- договір на поставку товару -феронікельхрому.
Як зазначено відповідачем в акті перевірки, у відповідності до цих договорів позивачем придбано товари (роботи, послуги) на підставі накладних, актів виконаних робіт, рахунків-фактур тощо та податкових накладних.
Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до складу податкового кредиту відповідного періоду, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року -лютий 2011 року. Розрахунки між суб'єктами господарювання за отриманий товар (роботи, послуги) проведені в безготівковій формі.
Порушення порядку складення первинних документів, податкових накладних, на підставі яких відповідні суми податку на додану вартість включені підприємством до складу податкового кредиту відповідних податкових періодів відповідачем не виявлено.
Разом з тим відповідно до отриманих матеріалів перевірок контрагентів, інформації системи співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, інформації податкової міліції та іншої податкової інформації, отриманої на підставі ст.ст.71-74 Податкового кодексу України відповідачем виявлено, що по ланцюгу постачання встановлено постачальників вказаних вище підприємств (ТОВ «НВО «Перспектива», ТОВ «Металскарб», ТОВ «Крафт-марин», ПП «Фрегат») або їх постачальників, у яких відсутні податкові зобов'язання та по яких виявлено факти неподання (умисного неподання) податкових декларацій з податку на додану вартість, виявлена розбіжність задекларованих податкового кредиту та податкових зобов'язань контрагентів по ланцюгу постачання.
Виходячи з наведених обставин, відповідачем зроблений висновок, що продавці та їх постачальники працювали в одному сегменті ринку, в якому існують налагоджені стабільні зв'язки, учасники якого обізнані стосовно один одного. Здійснення операцій, які не мають економічної ділової мети, а лише намір отримати бюджетне відшкодування у спосіб, що суперечить вимогам законодавства, вказує на нікчемність операцій. Правочини, укладені позивачем та підприємствами постачальниками не спричинили реального настання юридичних наслідків. Позивач є вигодо набувачем, тобто завідомо укладав угоди з метою, яка суперечить ін. стресам держави і суспільства, удавані правочини з метою приховування, ухилення від сплати податків.
За результатами матеріалів перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення -рішення: № 0000330801 від 01.07.2011, яким зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1048535,00 грн.; № 0000380801 від 01.07.2011, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 1048535 грн.
Виходячи з фактичних обставин справи, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про необґрунтованість висновків відповідача, оскільки такі висновки базуються на помилковому тлумаченні чинного законодавства України.
Крім того, висновки відповідача, зроблені в акті перевірки, є помилковими, відомості про постачальників позивача, контрагентів постачальників не впливають і не спростовують факт здійснення господарських операцій між позивачем і постачальниками (його контрагентами).
Факт відвантаження на адресу позивача товару та отримання позивачем цього товару в межах укладених ним відповідних договорів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідачем не заперечується, підтверджений відповідними первинними документами.
Зокрема, факт отримання товару від зазначених вище підприємств -постачальників підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунків-фактур, накладних, актів приймання. Товарність вказаних операцій податковим органом не оспорюється.
Стосовно укладених позивачем договорів про надання послуг з транспортно-експедиційного обслуговування факт їх виконання також підтверджений належним чином складеними первинними документами -актами про надані послуги,рахунками, рахунками-фактурами.
Виходячи з умов укладених договорів між позивачем та його контрагентами, їх фактичних дій, вказані договори не містять ознак фіктивності або ознак, за яких він може бути визнаний нікчемним.
Виявлені відповідачем порушення з боку контрагентів позивача, контрагентів по ланцюгу постачання, ґрунтуються лише на актах перевірок податкових органів. Жодний документ, який в установленому порядку встановлював би відповідні факти та був обов'язковим для застосування на всій території України, відповідачем не наведений, в матеріалах справи відсутній.
Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що фактичні дії позивача під час укладення договорів з вказаними вище особами, їх виконання та відображення відповідних господарських операцій в податковому обліку не свідчать про протиправність дій позивача, наявність у нього мети, яка б суперечила інтересам держави та суспільства, була спрямована на порушення публічного порядку. Викладені відповідачем в акті перевірки факти не є законодавчо встановленими підставами для визнання укладених позивачем угод нікчемними з відповідними правовими наслідками.
Крім того, відповідно до ст.234 Цивільного кодексу України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Належні докази на підтвердження викладених в акті перевірки доводів щодо укладення позивачем договорів з переліченими вище підприємствами без наміру створення правових наслідків, обумовлених цими договорами, відповідачем не зазначені, суду не подані.
Посилання відповідача на удаваність укладених позивачем правочинів як підстави для визнання правочинів такими, що суперечать інтересам держави та суспільства, також є помилковим, оскільки відповідно до ст.235 ЦК України правові наслідки удаваного правочину не передбачають його недійсності.
Порушення контрагентами, у тому числі за ланцюгом постачання, податкового законодавства не може призводити до недійсності всіх угод до кінцевого отримувача товару, оскільки відносини між попереднім постачальником у ланцюгу поставок не позбавляють правового значення належним чином оформлених первинних документів та не впливають на реальність господарських операцій, вчинених між кінцевим отримувачем товарів та його безпосереднім контрагентом.
Також податковим органом не враховано, що надані позивачеві транспортно-експедиційні послуги відповідно до ст.901 ЦК України є такими, що споживаються в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, що виключає їх надання та отримання по ланцюгу постачання.
Наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності в повній мірі підтверджують реальність здійснених позивачем господарських операцій в межах укладених ним з вказаними вище підприємствами договорів.
На дату здійснення та відображення у бухгалтерському та податковому обліку господарських операцій безпосередні контрагенти позивача були зареєстровані уповноваженими органами як суб'єкти господарювання, у встановленому порядку цивільної дієздатності не позбавлені, перебували на обліку в податкових органах як платники податку на додану вартість.
Отриманий позивачем товар та надані йому послуги в повному обсязі ним оплачені шляхом перерахування коштів на рахунки постачальників, в тому числі, податку на додану вартість в ціні вказаного товару, послуги, про що свідчать банківські виписки. Проти вказаного факту відповідач не заперечує.
З огляду на викладене висновок відповідача в акті перевірки про нікчемність операцій є безпідставним, таким, що не підтверджений в установленому порядку. Відповідні докази, як того вимагає ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, ані під час вирішення справи в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції відповідачем не подані, в матеріалах справи відсутні.
Також помилковим є висновок відповідача про неправомірність віднесення позивачем суми податку на додану вартість до податко вого кредиту з тих підстав, що податковий кредит не підтверджується податковими зобов'язаннями продавців товару, їх контрагентами.
Згідно п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»забороняє включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Порядок складення та видачі податкових накладних визначений п.7.2 ст.7 цього ж Закону. Порядок заповнення податкової накладної затверджений наказом ДПА України від 30.05.97 № 165.
Згідно пп.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно пп.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Пункт 5 Порядку заповнення податкової накладної визначає, коли податкова накладна вважається недійсною, а саме: у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість).
Зареєстровані в якості платника податку на додану вартість особи отримують відповідне свідоцтво.
Як зазначено в п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання, яке відбувається в тому числі у випадку, коли зареєстрована в якості платника податку особа припиняє діяльність згідно з рішенням про ліквідацію такого платника податку.
Відповідачем доказів анулювання свідоцтва про реєстрацію контрагентів позивача в якості платника податку на додану вартість, виключення їх з реєстру платників податку на додану вартість не надано, податкові накладні, на підставі яких позивачем суми податку на додану вартість включені до складу податкового кредиту, складені вказаними вище особами у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що свідчить про правомірність видачі податкових накладних.
Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначається, що бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Зазначений пункт безпосередньо не встановлює порядок визначення суми бюджетного відшкодування, а відсилає до інших норм цього Закону.
Пункт 1.3 цієї ж статті визначає платника податку як особу, яка згідно з цим Зако ном зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшко дуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податко вого періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Згідно із пп. "а" пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Таким чином, бюджетному відшкодуванню підлягає від'ємне значення у тому випадку, якщо сума податку на додану вартість у відповідному розмірі сплачена отримувачем товару у попередньому періоді постачальникам таких товарів.
Вказана норма закону, окрім умови сплати податку на додану вартість отримувачем (покупцем) товару саме постачальникові (продавцеві) товару, не ставить додаткових умов для отримання покупцем бюджетного відшкодування від'ємного значення, зокрема, не передбачає таку умову, як сплата податку на додану вартість постачальником товару до бюджету.
Виходячи з положень пп.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», сума бюджетного відшкодування напряму залежить від правильності визначення суми податкових зобов'язань та податкового кредиту, а не навпаки. При цьому на позивача обов'язок доведення факту сплати податку на додану вартість до бюджету нормами чинного законодавства не покладається.
Аналогічні норми та умови отримання платником сум бюджетного відшкодування містить і Податковий кодекс України, який набрав чинності 01.01.2011, і регулює правовідносини, які виникли після 01.01.2011.
Згідно пп.1.4.1.18 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.
Відповідно до абз. «а»п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.
За правилами п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Відповідно до ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на принципах, згідно яким ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст. 19 Конституції України).
Згідно з положеннями наведених вище правових норм в їх сукупності, вбачається, що сума податку на додану вартість, включена до складу ціни товару, послуги, є податковим зобов'язанням продавця товару (послуги), а отже саме він і несе відповідальність по сплаті цього податку до бюджету.
Законодавство, діюче на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема, Закон України «Про податок на додану вартість», а з 01.01.2011 Податковий кодекс України не встановлює зобов'язання покупця сплачувати податок на додану вартість і до бюджету, якщо такий податок не був (не буде) сплачений продавцем, контрагентами продавця, не передбачає відповідальності платника податку за порушення його контрагентом податкового законодавства, або обов'язок здійснювати контроль за сплатою контрагентом податків та порядок коригування податкового кредиту у разі їх несплати контрагентом або визнання статутних та реєстраційних документів недійсними.
Тобто, невиконання постачальником товару, його контрагентами своїх зобов'язань перед бюджетом не передбачено законодавцем як підстава для втрати покупцем права на податковий кредит і, в подальшому, на бюджетне відшкодування податку на додану вартість у встановлених Законом випадках.
В даному випадку, якщо контрагент позивача або особа, яка має (мала) договірні відносини з контрагентом позивача, і не виконали свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб і не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит, а у відповідних випадках, права на бюджетне відшкодування.
Матеріалами справи підтверджено, що позивачем виконані всі умови для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту у відповідних (податкових) періодах, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено в установленому порядку правомірність зменшення суми бюджетного відшкодуванні податку на додану вартість.
Таким чином, позивачем правомірно до податкового кредиту включено суму, сплаченого при придбанні товару (послуги) податку на додану вартість, яка підтверджена належним чином оформленими податковими накладними, та відображено в податковій декларації з податку на додану вартість, у відповідача відсутні правові підстави для зменшення податкового кредиту з податку на додану вартість та зменшенні розміру бюджетного відшкодування.
Враховуючи вищезазначені обставини та норми чинного законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку, застосував до правовідносин, як виникли між сторонами по справі норми права, які регулюють саме ці правовідносини і зробив обґрунтований висновок про необхідність задоволення заявлених у даній адміністративній справі позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 серпня 2011 року у справі № 2а-0870/5525/11 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: І.Ю. Добродняк
Суддя: Я.В. Семененко
Суддя: Н.А. Бишевська