79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2
14 березня 2012 р. № 2а-583/12/1370
м. Львів
11 год. 28 хв.
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючий -суддя Коморний О.І.,
секретар судового засідання Гнилиця Р.І.
від
прокуратури Турчин І.Я
позивача Пікулик О.І.
відповідача не прибув
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Стрийського міськрайонного прокурора в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області до ОСОБА_3 про стягнення податку з власників транспортних засобів.
Обставини справи.
Стрийський міськрайонний прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області з позовом про стягнення з ОСОБА_3 податкового боргу із сплати податку з власників транспортних засобів в сумі 107290 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем при реєстрації придбаних транспортних засобів не сплачено податок з власників транспортних засобів у визначеному законом розмірі, відтак місцевий бюджет недоотримав кошти в сумі 107290 грн.
Представник прокуратури у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав викладених у позовній заяві, просить позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не прибув, повідомлений належним чином, про що свідчить розписка в матеріалах справи.
З урахуванням визначених ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства строків розгляду справи, суд відповідно до ч.4 ст. 128 та ч. 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу за відсутності відповідача на основі наявних доказів.
Суд заслухав пояснення представника позивача, повно, всебічно та об'єктивно оцінив подані докази у їх сукупності та
Згідно відомостей отриманих від Львівського ВРЕР ДАІ при ГУ МВСУ у Львівській області (лист №9/2074 від 31.08.2010р.) на запит від 28.04.2010 року №9504/10/17-108/174 заступника ДПА у Львівській області Кравчука І.В., Стрийською міжрайонною прокуратурою встановлено, що за громадянином ОСОБА_3 вперше зареєструвано в Україні у Львівському обласному ВРЕР ДАІ при ГУ МВС України у Львівській області 27.02.2010 року автомобілі:
- ФІАТ СКУДО, 1998 року випуску, об'єм двигуна 1905 см. куб., номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_8,
- СІТРОЕН ДЖАМПІ, 1998 року випуску, об'єм, двигуна 1905 см. куб, номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3,
- ФОЛЬКСВАГЕН Т-4, 1999 року випуску, об'єм двигуна 2461 см. куб, номерний знак НОМЕР_4, номер кузова НОМЕР_9,
- ФОЛЬКСВАГЕН Т-4, 1999 року випуску, об'єм двигуна 2461 см. куб., номерний знак НОМЕР_5, номер кузова НОМЕР_10,
та 18.03.2010р автомобіль ФІАТ СКУДО, 2001 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. куб., номерний знак НОМЕР_6, номер кузова НОМЕР_11.
Проте згідно відповіді Миртюківської сільської ради від 27.12.2010 року, кошти із сплати податку при реєстрації цих автомобілів до місцевого бюджету не поступали.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до п.5 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст.18 КАС України, окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська або Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Суб'єкти владних повноважень, згідно з ч.3 ст.6 КАС України, мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (ч.2 ст.6 КАС України).
Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Таким основним законом є Закон України «Про прокуратуру»№ 1789-XII від 05.11.1991, із змінами і доповненнями (далі -Закон № 1789-XII), відповідно до ст. 1 якого, до кола об'єктів прокурорського нагляду за додержанням законів в Україні належать, зокрема, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, органи державного і господарського управління та контролю, місцеві ради, їх виконавчі органи, військові частини, політичні партії, громадські організації, підприємства, установи і організації, незалежно від форми власності, підпорядкованості та приналежності.
Статтею 20 Закону № 1789-XII передбачено, що при виявленні порушень закону в діяльності зазначених органів та організацій, їх посадових осіб прокурор або його заступник, у межах наданої компетенції, мають право звертатись до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.
Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді, відповідно до ст. 36-1 Закону № 1789-XII, полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод певної особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності).
Таким чином, діяльність прокурора в цивільному, господарському і адміністративному судочинстві відбувається в конкретних процесуальних формах, передбачених в ч. 3 ст. 36-1 ЗУ «Про прокуратуру». Такими формами є :
- звернення до суду із позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;
- участь у розгляді судами справ;
- внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.
Прокурор самостійно визначає підстави для представництва в судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Відповідно до ч.2 ст. 60. КАС України, з метою представництва інтересів громадянина або держави в адміністративному суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з адміністративним позовом, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження в якій відкрито за адміністративним позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами для представництва інтересів громадянина або держави. При цьому прокурор повинен надати адміністративному суду докази, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів.
У рішенні Конституційного Суду України від 08. 04.1999 року у справі за № 3 -рп/99 (про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) зазначено, що «інтереси держави»є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи могло відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, при зверненні прокурора до відповідного суду, прокурор повинен у позовній заяві обґрунтувати обставини, які вказують на існування необхідності захисту інтересів держави.
Пред'являючи адміністративний позов в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у Стрийському районі Львівської області прокурор вбачає необхідність захисту інтересів держави щодо забезпечення надходження до бюджету податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, тому суд вважає підставним подання такого позову прокурором.
Закріплений у ч. 1 ст.11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Вміщений у ч. 2 цієї ж статті принцип диспозитивності визначає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідного до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
З огляду на зміст викладених норм процесуального права та зважаючи на те, що вимогами заявленого позову є стягнення несплаченого податку з власників транспортних засобів, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податку з власників транспортних засобів у судовому порядку, обґрунтованість їх розміру, встановлення факту їх сплати у добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту тощо.
Згідно із ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991 р. № 1251-XII у редакції чинній на час реєстрації відповідачем транспортного засобу (далі - Закон № 1251-XII) визначено, що ставки, механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Відповідно до ст.2 Закону № 1251-XII, під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.
Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є, відповідно до п.10. ч.1 ст.14 Закону № 1251-XII, загальнодержавним податком .
Правове регулювання податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на час реєстрації відповідачем транспортного засобу здійснювалося у відповідності до Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»від 11.12.1991р. N 1963-XII у редакції чинній на час реєстрації транспортного засобу (далі - Закон № 1963-XII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1963-XII, платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є підприємства, установи та організації, які є юридичними особами, іноземні юридичні особи (далі - юридичні особи), а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства (далі - фізичні особи), які здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію транспортних засобів та/або мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні транспортні засоби, які відповідно до статті 2 цього Закону є об'єктами оподаткування.
Об'єктами оподаткування відповідно до ст. 2 Закону № 1963-XI є, зокрема, автомобілі, призначені для перевезення не менше 10 осіб, включаючи водія, - код 8702; автомобілі легкові - код 8703; автомобілі вантажні - код 8704.
Перша реєстрація в Україні - це реєстрація транспортного засобу в Україні, яка здійснюється уповноваженими державними органами України вперше щодо цього транспортного засобу (ст. 3 Закону № 1963-XI).
Оскільки за відповідачем 27.02.2010р. зареєстровано автомобілі: ФІАТ СКУДО 1998 року випуску, об'єм двигуна 1905 см. куб., номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_8; СІТРОЕН ДЖАМПІ, 1998 року випуску, об'єм, двигуна 1905 см. куб, номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3; ФОЛЬКСВАГЕН Т-4 , 1999 року випуску, об'єм двигуна 2461 см. куб, номерний знак НОМЕР_4, номер кузова НОМЕР_9; ФОЛЬКСВАГЕН Т-4 , 1999 року випуску, об'єм двигуна 2461 см. куб., номерний знак НОМЕР_5, номер кузова НОМЕР_10 та 18.03.2010р автомобіль ФІАТ СКУДО 2001 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. Куб., номерний знак НОМЕР_6, номер кузова НОМЕР_11, відтак відповідач є платником такого податку.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1963-XI, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується фізичними особами - перед проведенням першої реєстрації в Україні, реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз за два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд.
Фізичні особи - платники податку, відповідно до ч. 6 цієї ж статті, зобов'язані пред'являти органам, що здійснюють першу реєстрацію в Україні, реєстрацію, перереєстрацію, зняття з обліку або технічний огляд транспортних засобів, квитанції або платіжні доручення про сплату податку за попередній (у разі здійснення сплати) та за поточний роки, а платники, звільнені від сплати цього податку, - відповідний документ, що дає право на користування цими пільгами.
Відповідно до ч. 5-8 ст. 6 Закону № 1963-XI, сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, обчислюється за ставками, визначеними у статті 3 цього Закону. У разі виявлення юридичних чи фізичних осіб, які не сплачували податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вони зобов'язані сплатити податок не більш як за три попередні роки. Перерахування неправильно сплаченого податку допускається не більш як за три попередні роки. Органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов'язані щомісячно повідомляти податкові органи про транспортні засоби, зареєстровані або зняті з реєстрації протягом попереднього місяця, за формою, затвердженою центральним податковим органом України, та їх власників.
У разі приховування (заниження) об'єктів оподаткування, з власників транспортних засобів відповідно до ст. 7 Закону № 1963-XI, стягуються сума несплаченого податку, а також пеня або штраф у порядку, передбаченому законом.
Згідно з пп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі коли податкове зобов'язання було нараховане податковим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 15.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні податкового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів від дня узгодження податкового зобов'язання. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або до визнання боргу безнадійним.
Матеріалами справи стверджується, що за відповідачем проведена 27.02.2010р. та 17.03.2010р. державна реєстрація транспортних засобів. Відповідно до вимог чинного на той час законодавства, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів відповідач зобов'язаний був сплатити перед проведенням реєстрації (перереєстрації) транспортних засобів.
З урахуванням наведеного слідує, що право податкового органу, в інтересах якого звернувся прокурор, на стягнення вказаного податкового боргу, виникло відповідно з 27.02.2010р. та 17.03.2010р. Відповідачем не був сплачений в установлені строки вказаний податок, а на момент реєстрації спірні відносини регулювалися приписами пп.5.2.5 п.5.2 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», якими передбачено строк для стягнення податкового боргу тривалістю 1095 календарних днів.
При цьому суд підкреслює, що тривалість і правила обчислення строку звернення до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини, тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
Також тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов; відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд дійшов до переконливого висновку про те, що прокурор в межах 1095 календарних днів звернувся до суду із позовом про стягнення податкового боргу, а відтак заявлене прокурором клопотання про поновлення пропущеного строку є безпідставним, оскільки строк звернення до суду не пропущений.
Відповідно до ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України від 21.06.2001р. податки, збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими в доход державного бюджету з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету.
Оскільки сума податку з власників транспортних засобів, яка мала бути сплачена відповідачем під час первинної реєстрації не зарахована до місцевого бюджету, Суд вважає, що відповідач не виконав обов'язку із сплати податку. При цьому та обставина, що транспортні засоби зареєстровано, не є доказом того, що податок відповідачем сплачено, як і не є підставою для звільнення відповідача від конституційного обов'язку такий податок сплатити.
З наведених вище положень Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів», вбачається, що сума податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що сплачується фізичними особами, розраховується саме фізичною особою за ставками встановленими цим Законом.
Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000, № 2181-III, (у редакції чинній на час реєстрації транспортного засобу), а саме п. 4.2 ст. 4, визначено в яких випадках контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання, а саме у разі якщо: а) платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання; г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
Оскільки у спірних правовідносинах на податковий орган не покладено обов'язку самостійно здійснювати нарахування податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що підлягає сплаті, то податкове повідомлення рішення і податкові вимоги, відповідно до ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", з приводу сплати даного виду податку не виносяться.
Разом з тим, як зазначалось вище, податковий орган не позбавлений права щодо стягнення податків, в тому числі податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.
Як встановлено судом з матеріалів справи, за відповідачем 27.02.2010р. зареєстровано автомобілі: ФІАТ СКУДО , 1998 року випуску, об'єм двигуна 1905 см. куб., номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_8; СІТРОЕН ДЖАМПІ, 1998 року випуску, об'єм, двигуна 1905 см. куб, номерний знак НОМЕР_2, номер кузова НОМЕР_3; ФОЛЬКСВАГЕН Т-4 , 1999 року випуску, об'єм двигуна 2461 см. куб, номерний знак НОМЕР_4, номер кузова НОМЕР_9, ФОЛЬКСВАГЕН Т-4 , 1999 року випуску, об'єм двигуна 2461 см. куб., номерний знак НОМЕР_5, номер кузова НОМЕР_10 та 18.03.2010р автомобіль ФІАТ СКУДО, 2001 року випуску, об'єм двигуна 1997 см. Куб., номерний знак НОМЕР_6, номер кузова НОМЕР_11.
З урахуванням положень Закону України «Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів»сума податку, яку слід було сплатити при реєстрації вказаних транспортних засобів становить 107290 грн. (ставка податку за 100 куб. см. х об'єм двигуна)
За правилами, встановленими ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Проте, згідно з ч.1 ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, відповідно до ч.4 цієї ж статті, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
З урахуванням викладеного, Суд не може брати до уваги як доказ сплати податку факт реєстрації транспортного засобу, оскільки в матеріалах справи є докази ненадходження податку до бюджету, а будь-які докази сплати відповідачем вказаної суми податку (дублікат банківської квитанції, платіжного доручення, квитанція банківського терміналу тощо), або ж докази неможливості такі надати, відповідачем не подано.
Суд звертає увагу, що неправомірні дії третіх осіб, яким відповідач можливо оформив довіреність на вчинення дій в його інтересах стосовно придбання вищевказаних транспортних засобів або ж які ймовірно були залучені відповідачем до виконання обов'язку зі сплати податку та сприяли реєстрації транспортних засобів, не звільняють його від відповідальності за несплату податку, але можуть бути підставою для пред'явлення вимог до таких осіб про відшкодування шкоди, зокрема до особи, яка вчинила юридично значимі дії для відповідача з перевищенням повноважень, визначених виданою їй відповідачем довіреністю.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
З огляду на наведене, оскільки іншого не було встановлено у визначеному законом порядку, позов заявлено у порядку та з підстав передбачених законом, розмір заявленого до стягнення податку з власників транспортних засобів, несплаченого відповідачем, відповідає визначеному Законом № 1963-XI, доказів сплати відповідачем податку з власників транспортних засобів в сумі 107290 грн., як при реєстрації транспортного засобу, так і на час прийняття судом рішення у матеріалах справи немає, відповідачем податок і надалі добровільно не сплачений, доказів які б спростовували вищенаведені встановлені судом фактичні обставини справи відповідачем суду не надано, відтак Суд вважає позовні вимоги законними, обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст. 94 КАС України, судові витрати у формі судового збору, з відповідача не належить стягувати.
Керуючись ст. ст. 7-14, 50, 71, 86, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_7) до місцевого бюджету Миртюківської сільської ради податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів в сумі 107290 (сто сім тисяч двісті дев'яносто) грн.
3. Судові витрати з сторін не стягуються.
Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 19.03.2012р. о 16:30 год.
Суддя Коморний О.І.