Справа № 1-637/11
28.03.2012м.Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі:
головуючого судді - Микуляк П.П.
при секретарі - Микович Я.Ю.
з участю прокурора - Яреми В.П.
адвоката ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, матеріали кримінальної справи по обвинуваченню:
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, за національністю українки, уродженки м.Ужгород Закарпатської області, мешк. АДРЕСА_1, заміжньої, із неповною вищою освітою, яка зареєстрована приватним підприємцем, раніше не судимої,
у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.172, ч.1 ст.366 КК України, -
Згідно пред'явленого обвинувачення ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що вона здійснюючи свою підприємницьку діяльність на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1 від 9 жовтня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Ужгородської міської ради, займаючись торгівлею автозапчастинами, консультуванням з питань комерційної діяльності та управління, іншими видами оптової торгівлі, технічним обслуговуванням та ремонтом автомобілів та роздрібною торгівлею поза магазинами, у приміщенні «автобоксу №4», що розташований за адресою: АДРЕСА_2 згідно пп.1-5 наказу Міністерства праці та соціальної політики України «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою»від 8 червня 2001 року №260, 2 березня 2009 року уклала із найманим працівником ОСОБА_3 трудовий договір, який зареєструвала в Ужгородському міському центрі зайнятості за №346 та зробила запис у його трудову книжку НОМЕР_3 03.03.1967 року. Згідно умов договору цей договір укладено за погодженням сторін строком на один рік, працівник зобов'язаний виконувати роботу по збуту продукції приймання та оформлення замовлень, проведення презентацій та переговорів, а фізична особа зобов'язується оплачувати працю працівника у розмірі 605 грн. на місяць. Розмір заробітної плати визначається за згодою сторін, але не нижче законодавчо встановленого розміру заробітної плати; час виконання робіт з 09.00 год. по 18.00 год., тривалість робочого часу з розрахунку 40 годин на тиждень; вихідні дні надаються субота та неділя; тривалість щорічної оплачуваної відпустки та час її надання 24 календарних дні.
1 березня 2010 року ОСОБА_2, будучи службовою особою, тобто наділеною організаційно-розпорядчими функціями щодо найманих працівників, діючи умисно, тобто усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та їх караність, передбачаючи реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків від вчинюваних нею дій, з метою зменшення розміру загальнообов'язкових платежів, грубо порушуючи конституційне право особи на працю, передбачене ч.1 та ч.4 ст.43 Конституції України, всупереч ст.22 та ст.29 Закону України «Про оплату праці», не повідомивши працівника ОСОБА_3, склала фіктивний Додаток до трудового договору між працівником і фізичною особою №346 від 02.03.2009 року, в якому зазначила, зокрема у п.1 «Фізична особа і Працівник погодились змінити з 01.03.2010 року режим робочого часу та оплату праці Працівника», виклавши п.3 та п.4 Договору у наступній редакції: «п.3 «Фізична особа»зобов'язується оплачувати працю «Працівника»пропорційно відпрацьованому часу (2 год. робочий день) у розмірі, що дорівнює 25% від повної 869 грн. ставки заробітної плати і складає 220 грн.», п.4.Час виконання робіт установлюється з 10.00 год. по 12.00 год.», при цьому, підробивши особистий підпис ОСОБА_3 у графі «Працівник». Після цього проставила свій особистий підпис у графі: «Фізична особа».
3 березня 2010 року ОСОБА_2 подала цей фіктивний Додаток до Ужгородського міського центру зайнятості, де на його підставі було зареєстровано зміни до Трудового договору.
В судовому засіданні підсудна ОСОБА_2 свою вину в інкримінованих їй злочинах не визнала, просила суд винести виправдувальний вирок, у зв'язку із відсутністю в її діях складу суспільно-небезпечних діянь.
ОСОБА_2 пояснила, що з жовтня 2007 року вона зареєстрована як приватний підприємець та займається ремонтом і обслуговуванням автомобілів, а також оптовими продажами. Її діяльність здійснюється у орендованому приміщенні автобоксу №4 за адресою: АДРЕСА_2. Станом 2010 р. в неї працювало троє найманих працівників, трудові договори з якими зареєстровані в Ужгородському міському центрі зайнятості м. Ужгорода. В період з березня 2009 року до липня 2010 року найманим працівником в неї працював (торговий агент) ОСОБА_3, в обов'язки якого входило: продаж автомобільних аксесуарів, залучення клієнтів, доставка товару тощо. В лютому 2010 року ОСОБА_3 та інші працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 добровільно подали заяви про перевід їх на двогодинний робочий день з оплатою праці в розмірі 25% від мінімальної заробітної плати. Після цього, нею були складені та видані працівникам для ознайомлення Додатки до трудових договорів між працівником і фізичною особою.
01.03.2010 року між нею та ОСОБА_3 був підписаний Додаток до трудового договору з вищевказаними умовами роботи та оплати, який 03.03.2010 року був зареєстрований в Ужгородському міському центрі зайнятості. На підставі цього Додатку до трудового договору укладеного з ОСОБА_3 нею були виплачені заробітні плати в сумі 25% від мінімальної заробітної плати та відповідні відрахування до загальнообов'язкових державних соціальних фондів, сума яких вираховувалась із суми виплаченої йому заробітної плати.
Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що з 2 березня 2009 року він почав працювати у приватного підприємця ОСОБА_2 на посаді торгівельного агента по збуту автомобільних аксесуарів. За умовами Трудового договору час роботи був із 09.00 год. до 18.00 год., тривалість робочого часу встановлювалася з розрахунку 40 год. на тиждень, субота і неділя - вихідні. Офіційно він отримував мінімальний розмір заробітної плати - 605 грн..
Робота торгівельного агента полягала у залученні клієнтів, зустрічі із ними, презентації продукції, домовлянні про укладення договорів по продажу автомобільних аксесуарів, зборі коштів за продану продукцію, доставці продукції тощо. Пошук клієнтів проводився ним на території всієї Закарпатської області, тобто інколи робочий день був ненормованим. Згідно усної домовленості між ним та ПП ОСОБА_2 він повинен отримував заробітну плату «у конверті»залежно від виробітку 2000-2500 грн., однак з весни 2010 року він почав отримувати все менше і менше. 22 липня 2010 року він рекомендованим листом направив ПП ОСОБА_2 заяву про звільнення його з роботи за власним бажанням. 25 липня 2010 року він повторно подав заяву про звільнення його з роботи. Після цього, ПП ОСОБА_2 повідомила йому, щоб він через декілька днів з'явився разом із нею в Ужгородський міський центр зайнятості, де з ним буде проведено розрахунок. Прийшовши в центр зайнятості, вони підійшли до інспектора та він подав копію трудового договору, однак для проведення розрахунку необхідно було лише оригінал договору. Тоді він написав заяву на ім'я директора Ужгородського міського центру зайнятості про втрату оригіналу трудового договору, з проханням дозволити приватному підприємцю ОСОБА_2 провести із ним розрахунок при звільненні на основі копії трудового договору. Цього ж дня, з ним та приватним підприємцем ОСОБА_2 був розірваний договір та проведена реєстрація розірвання трудового договору Ужгородським міським центром зайнятості, а також видана належним чином оформлена трудова книжка. ПП ОСОБА_2 та бухгалтер підприємства видали довідку про нарахування заробітної плати за липень 2010 року та розрахунок відпускних у сумі приблизно 424 грн. Він дуже здивувався такій малій сумі, на що ОСОБА_2 повідомила, що з березня 2010 року він переведений на двогодинний робочий день.
Через декілька днів він звернувся до ПП ОСОБА_2, щоб вона видала йому Додаток до трудового договору на підставі якого його переведено на двохгодинний робочий день. Через декілька днів ПП ОСОБА_2 надала йому лише копію додатку і повідомила, що за оригіналом Додатку йому необхідно звернутись до Ужгородського міського центру зайнятості. Про підписання ним вказаного Додатку до трудового договору він дізнався від неї вперше та підпис, який був у ньому виконаний не ним. Жодних заяв про переведення його на двогодинний робочий день він не писав. З березня 2010 року до липня 2010 року він працював повний робочий день, по 8 годин, у звичному режимі, про переведення його на двохгодинний робочий день йому ОСОБА_2 нічого не говорила.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 показала, що з березня 2009 року по липень 2010 року її чоловік ОСОБА_3 працював торговим агентом по продажу аксесуарів для автомобілів у ПП ОСОБА_2, він займався пошуком клієнтів, оскільки від обсягів продажу аксесуарів залежав розмір його заробітної плати. Його робочий день був з 09.00 год. до 18.00 год., деколи їздив у відрядження по інших районах Закарпатської області. У липні 2010 року при звільненні та проведенні розрахунку її чоловік ОСОБА_3 дізнався, що з березня 2010 року, без його відома, ПП ОСОБА_2 він був переведений на двогодинний робочий день. Як пояснював їй чоловік, він жодного документу про зміну умов праці з ПП ОСОБА_2 не підписував.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що він являється приватним підприємцем та співпрацював з ОСОБА_3, який представився йому, як директор підприємства «Автозвук -Ужгород». Він декілька разів купував у ОСОБА_3 продукцію, згідно договорів поставки та видаткових накладних, постачальником продукції зазначалося підприємство «Автозвук- Ужгород». З ПП ОСОБА_2 він не мав жодних відносин.
Аналогічні показання щодо відносин з ОСОБА_3, як представником підприємства «Автозвук Ужгород», дали суду і свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10
Заслухавши показання підсудної ОСОБА_2, потерпілого та свідків, дослідивши в сукупності зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості суд приходить до наступних висновків:
Орган досудового слідства кваліфікує дії підсудної ОСОБА_2 за ч.1 ст.172 КК України -грубе порушення законодавства про працю, та ч.1 ст.366 КК України - службове підроблення, тобто складання та видача службовою особою завідомо неправдивих документів. Суд з такою кваліфікацією дій підсудної не погоджується.
Відповідно до диспозиції диспозиції ч.1 ст.366 КК України кримінальна відповідальність передбачено за службове підроблення, тобто внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видача завідомо неправдивих документів.
Складання неправдивих документів -це внесення до документа, який зовні оформлено правильно, відомостей, що не відповідають дійсності.
В ході судового слідства по справі встановлено, що ОСОБА_2 підготувала найманому працівнику на підпис ОСОБА_3 Додаток від 01.03.2012 року до трудового договору між працівником і фізичною особою №346 від 02.03.2009 року щодо змін умов режиму роботи та оплати праці.
Згідно висновку почеркознавчої експертизи №779 від 30.03.2011 року підпис у графі «Працівник»у додатку до трудового договору між працівником і фізичною особою №346 від 02.03.2009 року виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. В матеріалах справи відсутні будь, які дані які вказують на той факт, що ОСОБА_2 внесла до Додатку від 01.03.2012 року до трудового договору неправдиві відомості, зокрема сама підписала його в графі «Працівник».
Оцінивши в сукупності зібрані докази, суд приходить до переконання, що дії ОСОБА_2 слід перекваліфікувати з ч.1 ст.366 КК України на ч.3 ст.358 КК України (в редакції, що діяла станом на 01.03.2010 р.) - використання завідомо підробленого документа.
Як слідує досліджених судом матеріалів справи, а також з показань самої ОСОБА_2, остання визнала той факт, що 03.03.2010 року вона подала до Ужгородського міського центру зайнятості Додаток від 01.03.2012 року до трудового договору між працівником і фізичною особою №346 від 02.03.2009 року, укладений між нею ПП ОСОБА_2 та найманим працівником ОСОБА_3
Разом з тим, суд не може погодитись з показаннями підсудної ОСОБА_2, що їй не було відомо про той факт, що працівник ОСОБА_3 не мав бажання працювати неповний робочий день і останній не давав своєї згоди на виконання робіт згідно умов Додатку до трудового договору між працівником і фізичною особою №346 від 02.03.2009 року. Потерпілий ОСОБА_3, на досудовому, так і в під час судового слідства дав послідовні показання щодо умов укладення договору та умов виконання робіт.
ОСОБА_2, будучи відповідальною особою, повинна була впевнитись у достовірності (правдивості) поданих нею документів, однак остання не перевіривши дійне волевиявлення працівника та підписання (не підписання) ним документу, використала його.
Не знайшло свого підтвердження в ході досудового слідства пред'явлене ОСОБА_2 обвинувачення за ч.1 ст.172 КК України, кваліфікуючими ознаками якого є - грубе порушення законодавства про працю», а тому суд вважає, що за даною статтею ОСОБА_2 слід визнати невинною та виправдати.
Під іншим грубим порушенням законодавства про працю слід розуміти будь-яке інше, крім незаконного звільнення працівника з роботи, порушення законодавства про працю, яке істотним чином порушило чи могло порушити право громадянина на працю. Це може бути: невидання наказу про звільнення та/або невидача трудової книжки особі, яка хоче звільнитися з роботи в установленому законом порядку; незаконне переведення на іншу роботу чи істотна зміна умов праці; ненадання щорічної чи додаткової відпустки або систематичне ненадання вихідних днів або перерви для відпочинку і харчування; незаконне притягнення працівника до матеріальної відповідальності; порушення порядку розгляду трудових спорів тощо.
Порушення законодавства про працю, яке не є грубим, тягне за собою адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
З матеріалів адміністративної справи №3-2227/11 відносно приватного підприємця ОСОБА_2 за ч.1 ст.41 КУпАП, які були досліджені судом в ході судового слідства, вбачається, що 17 лютого 2011 року при проведенні Територіальною державною інспекцією праці у Закарпатській області перевірки додержання законодавства про працю ПП ОСОБА_2 було встановлено, що трудовий договір з ОСОБА_3 від 02.03.2009 року за №346 розірваний сторонами на підставі ст.38 КЗпП України 29.07.2010 року. Відповідно до Додатку до трудового договору від 01.03.2010 року ОСОБА_3 був переведений на 2 годинний робочий день. При звільненні ОСОБА_3 з 29.07.2010 року йому не донарахована компенсація за 8 невикористаних календарних днів щорічної відпустки, чим порушено ст.24 Закону України «Про відпустку». Крім того, в порушення ст.33 Закону України «Про оплату праці»ПП ОСОБА_2 працівникам не проводиться індексація заробітної плати в межах прожиткового мінімуму працездатної особи.
Судом встановлено, що на виконання припису ТДІП у Закарпатській області №07-02-003/0205-0233 від 17 лютого 2011 року ПП ОСОБА_2 25.02.2011 року ОСОБА_3 було виплачено 1790,61 грн., як компенсацію за невикористану щорічну відпустку та індексацію доходу, що підтверджується відомістю на виплату грошей №3 за лютий 2011 року.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 10 березня 2011 року ПП ОСОБА_2 на підставі ст.22 КУпАП було звільнено від адміністративної відповідальності передбаченої ч.1 ст.41 КУпАП, обмежившись усним зауваженням, а справу провадженням закрито.
Відповідно до вимог ст. 323 КПК України, суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. При цьому суд виходить з вимог ст. 62 Конституції України якою передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинність у вчинені злочинів, обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, і що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання підсудної, судом не встановлено.
Обираючи до підсудної ОСОБА_2 вид та міру покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, особу підсудної, як характеризуючі дані приймає до уваги її характеристику по місцю проживання (а.с.217), є молодою за віком, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалась, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 слід призначити покарання у вигляді штрафу, що буде відповідати вимогам ст.ст. 50, 99 КК України.
Приймаючи до уваги, що злочин, який вчинила ОСОБА_2, у відповідності до ст.12 КК України кваліфікується, як злочин невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у вигляді обмеження волі на строк до двох років, з моменту його вчинення минуло більше 3 років, суд вважає, що необхідно постановити вирок із застосуванням п.2 ч.1 ст.49 КК України.
Відповідно до ч.5 ст.74 КК України особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених ст.49 КК України.
Цивільний позов прокурора міста Ужгорода, який виступає в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України у місті Ужгороді, про стягнення з ОСОБА_2 недонарахованої суми страхових внесків у розмірі 986,45 грн. -залишити без розгляду.
Питання про речові докази суд вирішує в порядку ст.81 КПК України.
Керуючись ст. ст. 49 ч.1 п.1, ст.74 ч.5, ст.ст. 323, 324 КПК України, суд, -
ОСОБА_2 визнати винною за ч.3 ст.358 КК України (в редакції станом на 01.03.2010 р.) та призначити їй покарання у вигляді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян -850 грн.
За ч.1 ст.172 КК України ОСОБА_2 визнати невинною та виправдати.
В порядку ч.5 ст.74 КК України звільнити ОСОБА_2 від призначеного їй даним вироком покарання на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України - у зв'язку з із закінченням строків давності.
Запобіжний захід обраний відносно ОСОБА_2 у вигляді підписки про невиїзд, до вступу вироку в законну силу, - залишити попередній.
Цивільний позов прокурора міста Ужгорода, який виступає в інтересах держави в особі Управління Пенсійного фонду України у місті Ужгороді, про стягнення з ОСОБА_2 недонарахованої суми страхових внесків у розмірі 986,45 грн. -залишити без розгляду.
Речові докази по справі: трудовий договір між працівником і фізичною особою №346 від 01.03.2009 р., Додаток до трудового договору від 01.03.2010 року (а.с.148,-152, 155) -залишити при матеріалах справи.
На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд протягом 15 діб з моменту його проголошення.
Суддя: Микуляк П.П.