15.03.2012 Справа № 2-3076/11
Провадження № 2/1522/3688/12
15 березня 2012 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
Головуючого - судді - Нікітіної С. Й.
При секретарі - Виноградовій І. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,
ОСОБА_1 звернувся до Приморського рацйонного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення на його користь суми боргу по розписці у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач ОСОБА_1 надав у позику відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень, на строк -12 місяців до 30 березня 2010 року, на підтвердження чого відповідачами складено розписку про отримання ними від позивача ОСОБА_1 у позику грошових коштів.
Однак, відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язання щодо повернення позивачу ОСОБА_1 суми позики у встановлений строк не виконано, у зв'язку із чим позивач ОСОБА_1 просить стягнути суму позики відповідно до умов розписки у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч ) гривень.
20.04.2010 року до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач ОСОБА_1 просить стягнути солідарно із відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 41 092,89 грн (сорок одна тисяча дев'яносто дві гривні вісімдесят дев'ять копійок), з яких 37 000 гривень сума боргу наданої у позику та 4092, 89 грн. проценти за користування грошовими коштами.
Уточнені позовні вимоги вмотивовані наступним.
У зв'язку із тим, що відповідно до умов договору позики не встановлено розмір процентів за користування наданими у позику грошовими коштами, то вони підлягають стягненню з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в силу положень ст..ст. 596 та ст..1048 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України).
Представник позивача ОСОБА_1 надав письмову заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просив справу розглядати за його відсутності по уточненій позовній заяві та винести заочне рішення.
Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч.4 ст. 169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей при причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів постановляє заочне рішення.
З огляду на відсутність заперечень з боку позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані до суду докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 надав у позику відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень, на строк -12 місяців до 30 березня 2010 року.
У підтвердження договору позики Відповідачами складено розписку про отримання ними від позивача ОСОБА_1 у позику грошових коштів у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ст. ст. 626, 638 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно із вимогами ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. При цьому ст. 1047 ЦК України передбачає, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Таким чином, суд приходить до висновку, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до умов якого останні зобов'язалися повернути позивачеві грошові кошти у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень.
Також, на підставі наданих до суду позивачем ОСОБА_1 доказів, наявних в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язань щодо повернення суми позики у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень, відповідно до умов договору позики настав 30 березня 2010 року.
Однак, взяті на себе зобов'язання щодо повернення позивачу ОСОБА_1 суми позики у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на теперішній час не виконали.
Відповідно до вимог ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Діючим законодавством, а саме - статтями 525 та 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Отже, враховуючи те, що грощові кошти у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень надані у позику строком до 30 березня 2010 року, відповідно до умов договору позики від 30 березня 2009 року відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 станом на 15 березня 2012 року не повернуті позивачу ОСОБА_1, то позовні вимоги останнього щодо стягнення суми позики у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч ) гривень підлягають задоволенню.
У задоволені позовних вимог позивача ОСОБА_1 щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами наданими у позику відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі 4092,89 грн. слід відмовити, виходячи із наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в меж заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Однак позивачем ОСОБА_1 не доведено жодної правової підстави зробленого ним розрахунку щодо стягнення з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 процентів за користування грошовими коштами у розмірі 4 092, 89 грн.
Зокрема, не вказано та не доведено розміру облікової ставки НБУ, яку було встановлено у період користування грошовими коштами наданими у позику, а саме: з 30.03.2009 по 30.03.2010 року, не підтверджено та не надано пояснень щодо правильності методики розрахунку процентів за користування грошовими коштами наданими у позику.
Таким чином позовні вимоги щодо стягнення процентів за користування грошовими коштами наданими у позику відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у розмірі 4092,89 грн. є необгрунтованими, у зв'язку із чим не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 88 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документального підтверджені судові витрати.
Керуючись ст. ст. 16, 22, 23, 218, 509, 530, 524-526, 611, ч.3 623, 626, 1046, 1047-1049 ЦК України, ст. ст. 209, 213-215, 224 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення суми боргу -задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 37 000 (тридцять сім тисяч) гривень.
Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 сплачене державне мито у розмірі 410, 93 грн (чотириста десять гривень дев'яносто три копійки) та витрати на ІТЗ розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень.
В задоволені інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити;
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 -денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя: