30.03.2012
Справа № 212/968/2012
30 березня 2012 року Ленінський районний суд м. Вінниці
в складі головуючого судді Кашпрука Г.М.,
секретаря Маценко О.Т.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19.03.2010 року удаваним правочином, визнання обставини, що між сторонами було укладено договір іпотеки, суд -
Ухвалою суду від 01.02.2012 року судом відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 19.03.2010 року удаваним правочином, визнання обставини, що між сторонами було укладено договір іпотеки.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала наступними обставинами. 19.03.2010 року вона отримала у відповідачки позику в сумі 72 000,00 грн., про що було складено розписку. Крім того, між сторонами було погоджено спосіб забезпечення виконання зобов'язання, а саме заставою належної позивачці квартири АДРЕСА_1. Однак, на вимогу відповідачки, сторони підписали замість договору іпотеки -договір купівлі-продажу квартири, на підставі якого в подальшому ОСОБА_2 ставить в судовому порядку вимогу про виселення. Оскільки на переконання позивачки, сторони мали намір укласти договір іпотеки, вона змушена звернутись до суду із даним позовом.
В судовому засіданні представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 вимоги позову підтримала у повному обсязі, посилаючи на обставини, викладені в позовній заяві. Додатково звернула увагу суду на ту обставину, що відповідач провела державну реєстрацію оспореного правочину з купівлі-продажу нерухомості майже через 11 місяців з дня його укладення, що на її переконання підтверджує факт удаваного правочину.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_4 в судовому засіданні проти вимог позову заперечив, зазначивши, що 19.03.2010 року між сторонами було укладено реальну угоду купівлі-продажу квартири, наміру приховати якусь іншу угоду сторони не мали.
В ході судового розгляду по справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Згідно розписки від 19.03.2010 року, складеної власноручно ОСОБА_2, вона надала в борг ОСОБА_1 кошти в розмірі 72 000,00 грн. та прийняла у заставу належну останній квартиру за адресою: АДРЕСА_2, шляхом підписання договору купівлі-продажу.
19.03.2010 року ОСОБА_1, як продавець, та ОСОБА_2, як покупець, уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 серії ВМР № 492425, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим № 387.
Відповідно до пункту 2 Договору, за домовленістю сторін цей продаж вчинено за 80 000,00 грн., які продавець отримала від покупця повністю до підписання цього договору.
Згідно пункту 8 цього Договору, сторони підтвердили, що вони не є недієздатними чи обмежено дієздатними; укладення даного договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.
Пунктом 9 Договору визначено, що будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.
Відповідно до умов пункту 11 оспореного Договору, продавець зобов'язалась знятись з реєстрації в квартирі та звільнити квартиру від власних речей до 31.12.2010 року. Відповідно до положень пункту 15 Договору, сторони засвідчили, що приватним нотаріусом їм роз'яснено правові наслідки приховування реальної вартості квартири, а також роз'яснено зміст відповідних цивільного законодавства, зокрема і зміст статті 235 Цивільного кодексу України.
Згідно витягу про державну реєстрацію прав № 29077149, комунальним підприємством «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації»21.02.2011 року за реєстраційним № 27066558 прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, про що в книзі № 383 вчинено запис № 704/35199.
Згідно оборотної відомості по особовому рахунку № НОМЕР_1 по квартирі АДРЕСА_1, заборгованість по сплаті за комунальні платежі за період з жовтня 2008 року по березень 2012 року включно складає 9 973,02 грн.
В матеріалах інвентаризаційної справи № 40840 на квартиру АДРЕСА_1, яка оглядалась усіма учасниками процесу, на аркуші справи № 71 міститься замовлення-зобов'язання на виготовлення витягу з реєстру на дану квартиру для укладення договору іпотеки. Дане замовлення виконане за заявою ОСОБА_1 станом на 24.02.2010 року.
Крім того, в цій же інвентаризаційній справі № 40840, на аркуші справи № 77 міститься інше замовлення-зобов'язання на виготовлення витягу з реєстру для відчуження квартири, а на аркуші справи № 79 міститься копія самого витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно із приміткою для відчуження квартири. Дане замовлення було виконане також за заявою ОСОБА_1, але станом вже на 10.03.2010 року.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити вимогам цього Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 235 Цивільного кодексу України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно положень частини 1 статті 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до положень частини 1 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та оглянувши матеріали інвентаризаційної справи № 40840, суд прийшов до переконання про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.
Судом встановлено, що 19.03.2010 року між сторонами було укладено нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу квартир № 166 в буд. № 172 по вул. Свердлова у м. Вінниці. Згідно умов договору, продаж квартири здійснено за 80 000,00 грн., передача коштів здійснена у повному обсязі до підписання договору, сторони претензій один до одного не мають і засвідчують, що діяли без примусу та не мали на меті приховати іншу угоду. ОСОБА_2 здійснила державну реєстрацію даного договору купівлі-продажу нерухомого майна і набула таким чином права власності на дану квартиру.
Твердження позивача про те, що даний правочин мав на меті приховати справжню угоду про іпотеку в рахунок забезпечення виконання зобов'язань за договором позики від 19.03.2010 року, спростовуються матеріалами справи.
Зокрема, в інвентаризаційній справі міститься два замовлення-зобов'язання на виготовлення витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно, які виготовлені за заявами ОСОБА_1, але перше замовлення від 24.02.2010 року для посвідчення договору іпотеки, тоді як друге замовлення від 10.02.2010 року -для відчуження квартири. Дана обставина підтверджує намір позивачки на укладення договору саме купівлі-продажу квартири, а не як вона стверджує -іпотеки.
Щодо змісту розписки від 19.03.2010 року, складеної ОСОБА_2, і на яку позивач посилається як на підставу свого позову, то суд приймає до уваги ту обставину, що в нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу квартири від 19.03.2010 року, який оспорюється ОСОБА_1, в пункті 9 зазначено, що будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладення цього договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.
Посилання представника позивача на ту обставину, що ОСОБА_2 лише через 11 місяців провела державну реєстрацію свого права власності на квартиру як на підставу свого позову, суд не вважає належним і достатнім доказом для задоволення позову, оскільки в самому договорі була визначена дата 31.12.2010 року для остаточного звільнення ОСОБА_1 приміщення квартири, що ймовірно, і стало причиною тривалого терміну проведення відповідачкою державної реєстрації своїх прав на дану квартиру.
Таким чином, суд прийшов до переконання про недоведеність та безпідставність позову.
Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до положень статті 88 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями Цивільного кодексу України, статтями 10, 15, 30, 60, 88, 212 -218 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів після його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції.
Суддя: