21 жовтня 2008 р.
№ 5/308
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Джерела-М"
на рішення господарського суду Чернівецької області від 21.02.2008р. та
постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2008р.
у справі №5/308
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерела-М"
до Державного комунального торгівельного підприємства "Букініст"
про стягнення 2 773,30 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Килимник Т.А. (довіреність від 20.10.08),
від відповідача: не з'явився,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Джерела-М" звернулося до господарського суду Чернівецької області з позовом до Державного комунального торгівельного підприємства "Букініст" і просило суд, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с.37, 59), стягнути з останнього 3 256,18, з яких: 2 547,20 грн. основний борг, 231,1 грн. пеня та 477,88 грн. судові витрати, пов'язані з відрядженням представника позивача в судові засідання.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором №73 від 7.10.2004р. щодо оплати купленого товару (друкованої продукції).
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 21.02.2008р. (суддя Дутка В.В.) позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 2 547,20 грн. основного боргу та 231,10 грн. пені з мотивів обґрунтованості та доведеності позовних вимог в цій частині. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено з підстав, що заявлені до стягнення з відповідача грошові кошти не є судовими витратами в розумінні ст.44 ГПК України (а.с.66-67).
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2008р. (головуючий, суддя Орищин Г.В., судді Галушко Н.А., Раєвська М.В.) рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення 1 168,10 грн. боргу та 105,23 грн. пені. В іншій частині рішення залишено без змін.
Скасовуючи частково рішення суду першої інстанції, апеляційний суд послався на відсутність підстав для задоволення збільшених позовних вимог через неповідомлення про таке збільшення відповідача.
Не погоджуючись з вказаними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з невірним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст.ст.525, 526 ЦК України та порушенням норм процесуального права, а саме ст.44 ГПК України, та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково з таких підстав.
В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Судом першої інстанції використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами укладено договір №73 від 7.10.2004р. за умовами якого, позивач зобов'язався передати, а відповідач -прийняти та оплатити товар (друковану продукцію) на визначених цим договором умовах.
Предметом розгляду даної справи є неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати отриманого товару, внаслідок чого позивачем нараховано 231,10 грн. пені.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судами двох інстанцій встановлено, що на виконання умов договору, за видатковими накладними №РН-0005302 від 26.04.2005р., №РН-0005306 від 26.04.2005р., №РН-0005605 від 17.05.2005р., №РН-0005869 від 8.06.2005р., №РН-0002576 від 19.10.2004р., №РН-0003871 від 17.02.2005р., №РН-0010434 від 10.01.2006р. (а.с.10-18, 46-47) позивач передав, а відповідач отримав товар (друковану продукцію) на загальну суму 2 547,20 грн.
Відповідно до п.4.3 договору, відповідач зобов'язаний оплатити отриманий товар протягом 45 днів з моменту отримання кожної партії товару.
Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Відповідно до ст.ст.525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов -відповідно до звичаїв ділового обороту, при чому одностороння відмова від виконання не допускається.
Стаття 193 ГК України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином у відповідності до закону, правових актів, договору, а також у разі відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст.202 ГК України, ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, визначених законом або договором.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що розмір простроченої заборгованості відповідача складає 2 547,20 грн., яка останнім не спростована під час розгляду справи, а тому є такою, що підлягає стягненню.
При цьому, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення основної суми боргу у повному обсязі з підстав невідповідності заяви про збільшення позовних вимог вимогам ст.57 ГПК України не можна вважати обґрунтованим, оскільки названою статтею визначено перелік документів, що додаються безпосередньо до позовної заяви. Водночас, заява про збільшення позовних вимог подана позивачем відповідно до ст.22 ГПК України, приписи якої не містять обов'язку позивача у разі подання відповідної заяви надавати докази направлення такої заяви відповідачу. Як вбачається з поштових повідомлень про вручення поштових відправлень, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судових засідань господарського суду Чернівецької області у даній справі (а.с.1-3, 56-58).
Більше того, відповідача було повідомлено ухвалою суду від 24.01.2008р. про звернення позивача із заявою про збільшення позовних вимог щодо суми боргу та додаткову вимогу позивача стягнути на його користь з відповідача витрати, пов'язані з провадженням у справі (а.с.56).
Виходячи з викладеного, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення заявлених сум основного боргу та пені у повному обсязі не можна визнати обґрунтованим.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, що згідно з ч.2 ст.193 ГК України є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.
Зокрема, відповідно до ст.230 ГК України, одним із видів господарських санкцій визначено штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 611 ЦК України також передбачає настання в разі порушення зобов'язання правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, сплати неустойки.
Згідно зі ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) визначається грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; зокрема пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Зважаючи на те, що відповідач зобов'язаний був здійснювати розрахунки за отриманий товар протягом 45 днів з моменту отримання кожної партії, проте таке зобов'язання виконане не було, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення пені у розмірі 231,10 грн., заявленого згідно з уточненим розрахунком пені в межах 6-ти місячного строку, встановленого ч.6 ст.232 ГК України (а.с.48).
Відповідно до ст.44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому, до інших витрат в розумінні ст.44 ГПК України відносяться, зокрема суми, які підлягають сплаті особам, які не є сторонами у справі і викликаним до господарського суду відповідно до ст.30 ГПК України для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.
За вказаних обставин, суди двох інстанцій вірно встановили, що заявлені позивачем до стягнення грошові кошти, що складаються з сум вартості квитків та добових, пов'язаних з відрядженням представника позивача в судові засідання, не є судовими витратами в розумінні ст.44 ГПК України, в зв'язку з чим обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Поряд з цим, як вбачається з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції, судом відмовлено лише в стягненні 238,94 грн. Водночас, позивачем було подано дві заяви про збільшення позовних вимог на суму 238,94 коп. кожна окремо з наданням у якості доказів витрат: квитки із відмінними датами та різними видатковими касовими ордерами, у зв'язку з чим загальний розмір збільшених позовних вимог в цій частині становив 477,88 грн. Проте, враховуючи, що резолютивна частина рішення місцевого господарського суду містить висновок про відмову у задоволенні решти частини позовних вимог, то колегія суддів вважає за можливе залишити рішення в цій частині без змін, враховуючи відсутність підстав для стягнення витрат, пов'язаних з відрядженням представника позивача.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами першої та апеляційної інстанціями на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів. Проте з юридичною оцінкою встановленим обставинам справи, наданою апеляційною інстанцією, колегія суддів частково не погоджується з підстав, наведених вище. У зв'язку з цим оскаржувана постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Джерела-М" задовольнити частково.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.04.2008р. у справі №5/308 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Чернівецької області від 21.02.2008р.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій