Справа: № 2а-539/11 Головуючий у 1-й інстанції: Астахова О.О.
Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.
Іменем України
"22" лютого 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого -судді Мацедонської В.Е.,
суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва, ОСОБА_2 на постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, відшкодувати інфляційні втрати та три відсотки річних,-
встановив:
22 лютого 2011 року позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування і несплати пенсії у повному розмірі, та зобов'язання зробити перерахунок пенсії відповідно до ст. ст. 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ”, підвищення до пенсії згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 15 лютого 1993 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року залишено без розгляду адміністративний позов позивача до Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними, зобов'язано здійснити перерахунок та виплату пенсії, відшкодувати інфляційні втрати та три відсотки річних за період часу з 15 лютого 1993 року по 27 липня 2010 року включно.
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року позовні вимоги позивача до Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними, зобов'язання здійснити перерахунок та виплату пенсії, відшкодувати інфляційні втрати та три відсотки річних задоволено частково, а саме: визнано неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва щодо нарахування та виплати позивачу основної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, як особі, постраждалій внаслідок Чорнобильської катастрофи, з порушенням вимог Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та щодо нарахування та виплати несплаченої позивачу надбавки до пенсії в розмірі 30% відповідно до вимог ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"; зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити перерахунок та виплатити позивачу основну пенсію в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи, виходячи з 75% мінімальної пенсії за віком, взявши за основу розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 28 липня 2010 року, з урахуванням проведених виплат; зобов'язано Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва здійснити нарахування та виплатити надбавку до пенсії позивачу відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 28 липня 2010 року, з урахуванням проведених виплат. В іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва, позивач подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нову.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду -без змін з таких підстав.
Згідно зі п. 1 ч. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що на користь позивача необхідно здійснити перерахунок та виплату відповідно до ст. ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»пенсії в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебуває на обліку в Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва, віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням серії А № НОМЕР_1, виданим Держадміністрацією м. Києва 07 квітня 1993 року.
У відповідності до ст. 49 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
За змістом ст. 50 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”особам, віднесеним до категорії 1, інвалідам II групи призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірах - 75 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Частиною 4 ст. 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”встановлено, що в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів ІІ групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком.
Всупереч ст. ст. 50, 54 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”позивачу вказані доплати виплачувалися частково, у фіксованому розмірі, визначеному відповідно до Постанов Кабінету Міністрів України №1 від 03 січня 2002 року та № 530 від 28 травня 2008 року, а не в кратному відношенні до мінімальної пенсії за віком, як того вимагає вказаний Закон.
Згідно з положеннями ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Зі змісту ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»випливає, що під час визначення розміру пенсій за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до однозначного висновку про обгрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок пенсії та додаткової пенсії в розмірі, передбаченому ст.ст. 50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак, на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені зазначеним вище Законом України.
Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01 січня 2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік.
На момент звернення позивача до суду, нарахування підвищення до її пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком, відповідно до положень ст. 6 Закону відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим вона звернулася до суду за захистом своїх прав.
Всупереч ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»позивачу щомісячне підвищення до пенсії виплачувалось відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян».
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, Закон України «Про соціальний захист дітей війни»має вищу юридичну силу в порівнянні з Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 530. Отже, відповідач не правомірно виплачував щомісячне підвищення до пенсії в меншому розмірі ніж це передбачено ст. 6 зазначеного Закону.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.
Керуючись ст.ст.195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного Фонду України у Дніпровському районі м. Києва -залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 212 КАС України.
Головуючий суддя Мацедонська В.Е.
Судді: Грищенко Т.М. Лічевецький І.О.