Справа: № 2а-10949/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Костенко Д.А.
Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.
Іменем України
"15" березня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого -судді Глущенко Я.Б ,
суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,
при секретарі Іванчуку В.М.,
за участю:
представника позивача -Куцої І.І.,
представника відповідача -Москаленко О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Обеліск»про стягнення адміністративно-господарських санкцій, за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Обеліск»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2011 року,
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось у суд з позовом до ПП «Обеліск», у якому просило стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за недотримання в 2008 році законодавчо встановленого нормативу робочих місць на підприємстві для працевлаштування інвалідів у розмірі 36228,00 грн. та 8011,19 грн. пені.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2011 року позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач вимоги законодавства щодо створення робочих місць та працевлаштування інвалідів не виконав, а тому обґрунтованою є вимога позивача про застосування до підприємства адміністративно-господарської санкції за 2008 рік у розмірі 36228,00 грн. та пені в розмірі 8011,19 грн.
З таким висновком суду не можна не погодитися.
Частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі - Закону) визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік, середньооблікова кількість штатних працівників у 2008 році становила 161 працівників, а норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів повинен становити - 6 осіб. Утой же час перевіркою відповідача, проведеної позивачем встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників у 2008 році становила 150 працівників, середньооблікова кількість інвалідів -1 особа, кількість інвалідів -штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»- 6 осіб.
Результати перевірки викладені у відповідному акті від 14.03.2011 року №32-П11, який керівником ПП «Обеліск»підписаний без зауважень.
Отже, факт порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»щодо недотримання нормативу працевлаштування інвалідів відповідачем не заперечується.
Відповідно до ч. 3 ст. 18 вказаного Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Відтак, ст. 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
При цьому, ч. 3 ст. 18 Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
З матеріалів справи вбачається, що зазначені вимоги не були виконані відповідачем у повному обсязі.
Також відповідачем не надано суду доказів того, що ним надавалася державній службі зайнятості інформація, необхідна для працевлаштування інвалідів, шляхом подання звіту (форма № 3-ПН), у якому зазначено вакансії для працевлаштування інвалідів.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що роботодавець не вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а тому вважає обґрунтованими вимоги про застосування до нього адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.
Посилання апелянта на те, що позивач пропустив, встановлений ст. 99 КАС України строк звернення до суду, колегія суддів вважає помилковим, оскільки виявлення допущеного з боку відповідача порушення норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» мало місце у березні 2011 року, під час проведення перевірки останнього, в той час як сам факт направлення відповідачем звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік не підтверджує отримання його фондом.
Отже, доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Обеліск»- залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 жовтня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
(Повний текст ухвали складений 20 березня 2012 року.)
Головуючий суддя Глущенко Я.Б.
Судді: Пилипенко О.Є. Романчук О.М