Справа: № 2а-1016/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Клочкова Н.В.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
Іменем України
"21" лютого 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді: Романчук О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Пилипенко О.Є.,
при секретарі: Воронець Н.В.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рідна Марка Корп»до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Рідна Марка Корп»звернулися до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень від 07.05.2008 року № 0000542320/0 та № 0000552320/0.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач по справі подали апеляційну скаргу, в якій просили постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою у задоволені позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Рідна Марка Корп»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 р. по 31.12.2007 р., про що складено акт № 1389/23-616-32489334 від 18.04.2008 р.
Так, актом перевірки зафіксовано порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон № 334/94-ВР), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3376866 гривень, в тому числі по кварталах: 1 квартал 2007 року -74 113 гривень, 2 квартал 2007 року -792 233 гривень, 3 квартал 2007 року -1 502 984 гривень, 4 квартал 2007 року -1 007 536 гривень, а також порушення позивачем пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі - Закон № № 168/97-ВР), що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 1 077 406 гривень.
Відповідно податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.05.2008 р. № 0000542320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 6 071 651 грн. (в т. ч. основний платіж - 3 376 866 грн., штрафна санкція -2 694 785 грн.) та № 0000552320/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 616 112 грн. (в т. ч. основний платіж - 1 077 406 грн., штрафна санкція - 538706 грн.).
Непогоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.
За результатом розгляду первинної скарги № 121 від 26.05.2008 р. рішенням ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 22.07.2008 р. № 13794/10/25-011 зі змінами від 29.10.2008 р. № 22223/10/25-011 частково скасоване податкове повідомлення-рішення від 07.05.2008 року № 0000542320/0 в частині донарахованих 1 293 305 грн. податку на прибуток та 846 272 грн. штрафних санкцій, а в іншій частині залишено без змін. За результатам прийнятого рішення позивачу надіслано податкове повідомлення-рішення № 0001192320/1 від 29.10.2008 р. за зобов'язанням з податку на прибуток на суму 3 932 074 грн. (в т.ч. основний платіж - 2 083 561 грн., штрафна санкція - 1 848 513 грн.).
За результатом розгляду повторної скарги № 168 від 04.08.2008 р. рішенням ДПА у м. Києві від 31.10.2008 р. № 5356/10/25-114 залишено без змін податкове повідомлення-рішення від 07.05.2008 р. № 0000542320/0 та № 0000552320/0 з урахуванням рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 29.10.2008 р. № 22223/10/25-011 про внесення змін до рішення про результати розгляду скарги, а скаргу позивача залишено без задоволення.
За результатом розгляду повторної скарги № 249 від 13.11.2008 р. рішенням ДПА України від 14.01.2009 р. № 193/6/25-0115 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 07.05.2008 р. № 0000542320/0 та № 0000552320/0 з урахуванням рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 29.10.2008 р. № 22223/10/25-011 про внесення змін до рішення про результати розгляду скарги від 22.07.2008 р. № 13794/10/25-011, а скаргу позивача залишено без задоволення.
Позивач вважає прийняті податкові повідомлення-рішення від 07.05.2008 року № 0000542320/0 та № 0000552320/0 неправомірними, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства було визначено податкові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток стало порушення позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон № 334/94-ВР), яке полягало у тому, що у 2007 році до складу валових витрат позивачем віднесено суми, що складаються з витрат на оплату транспортних послуг, наданих транспортними підприємствами, зокрема, МПП «АТ», ВАТ «Пісківський завод скловиробів», СПД ОСОБА_4, які не підтверджені відповідними документами. Крім того, в Акті перевірки зазначено, що позивачем за перевіряємий період неправомірно віднесено до складу валових витрат відшкодування послуг по трейд-маркетингу, відшкодування по дистрибуції КЕГового пива, просування товарів, ретробонуси.
Так, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку
Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Пунктом 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до пункту 1.32. статті 1 Закону № 334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Так, судом першої інстанції встановлено, що основним видом діяльності позивача є здійснення операцій з оптової торгівлі продуктами харчування (соки, квас, пиво, бакалія).
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, як постачальником товарів, та покупцями цих товарів господарські взаємовідносини ґрунтувались відповідно до укладеного договору поставки товару № 25-ДП від 16.10.2006 р. (далі - Договір постачання) та дистрибуційної угоди № 39-КП від 02.04.2007 р.
Умовами Договору постачання, зокрема, визначено, що постачальник продає, а покупець купує та оплачує на умовах та в порядку, визначених даним договором, товар в певному асортименті. В свою чергу, покупець надає постачальнику послуги трейд-маркетинга, які включатимуть в себе:
- заходи, направлені на стимулювання збуту продукції (знижки: індивідуальні умови; за одиничну закупку; за виконання поставленого плану; бонуси: за одиницю товару; за виконання індивідуального плану; відсоток від об'єму реалізації; за збільшення дистрибуції);
- спеціальні заходи (презентації, демонстрація товарів та зразків для торгового персоналу, інше);
- послуги мерчандайзингу (РОР-матеріали; викладка товару на полках; розпродажі; презентація товару в магазинах та демонстрація; ігри, конкурси і лотереї для покупців; інше).
Проведеною податковим органом перевіркою було встановлено, що при здійсненні оптових поставок своєї продукції, з метою здійснення господарської діяльності, позивач здійснював заходи, направлені на просування продукції на ринку аналогічних товарів. Такі послуги надавались позивачу як юридичними особами (мережами супермаркетів), так і фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності відповідно до укладених з ними договорів про надання послуг щодо просування товарів позивача, про виконання яких сторони договору складали акти приймання-здачі наданих послуг (копії договорів та актів наявні в матеріалах справи). Сам факт здійснення господарських операцій з придбання таких послуг податковим органом не оспорювався.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем (постачальник) з метою здійснення господарської діяльності укладались дистрибуційні угоди по реалізації КЕГової продукції з дистрибуторами. Умовами цих угод передбачено, що постачальник продає, а дистриб'ютор купує та реалізує в торгові точки пиво - безалкогольну продукцію в тарі бочка КЕГ згідно запланованих об'ємів продажу та в межах визначеної території. При укладенні згаданих угод сторонами передбачалась система мотивації дистриб'ютора, яка складалась з двох частин: ціна дистриб'ютора та сумарні знижки на продукцію.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999, № 996-XIV.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Відповідно до п. 2.4. первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.
Колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах справи копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), складені між позивачем та ДП «Рідна Марка», ТОВ «Рома»по виконанню умов договорів з протоколами до них (із зазначенням контрагента по трейд-маркетингу, виду послуги та суми послуги), та акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), складені позивачем з ДП «Рідна Марка», ТОВ «Донат»та ТОВ «Рома»по виконанню умов угод за послуги по просуванню продукції, стимулюванню попиту на продукцію, - відповідають ознакам первинних документів і розкривають зміст та обсяг господарської операції з придбання таких послуг.
Таким чином, обсяг наданих послуг повністю підтверджено первинними документами.
Крім того, беручи до уваги те, що чинним законодавством не встановлено конкретного переліку документів для підтвердження витрат на маркетинг, просування товарів та стимулювання попиту, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат відшкодування послуг по трейд-маркетингу, відшкодування по дистрибуції КЕГового пива, просування товарів, ретробонуси при веденні господарської діяльності.
Відповідно до пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.
Згідно з вищевказаними договорами, угодами та актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), позивач здійснював витрати на маркетинг, просування товарів та стимулювання попиту стосовно товарів, що ним продавались, тобто витрати, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.
Також, як вбачається з акту перевірки, позивачем неправомірно до складу валових витрат віднесено вартість транспортних послуг за 2007-й рік, наданих транспортними підприємствами, зокрема, МПП «АТ», ВАТ «Пісківський завод скловиробів», СПД ОСОБА_4, які не підтверджені відповідними документами.
Разом із тим, як вбачається з матеріалів справи, згадані послуги надавалися діючими транспортними підприємствами на підставі договорів на перевезення вантажів автомобільним транспортом, укладених позивачем (замовник), від 10.10.2006 р. № РМК 03-Т з МПП «АТ»(перевізник) та від 20.10.2006 р. № РМК 04-Т з ВАТ «Пісківський завод скловиробів»(перевізник), які містять всі істотні умови договору перевезення (найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами) та відповідають нормам чинного законодавства.
При цьому, на підтвердження правомірності включення до складу валових витрат вартість транспортних послуг позивачем були надані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, податкові накладні тощо, які відповідають ознакам первинних документів, що визначені статтями 1 та 9 Закону України від 16.07.1999 р № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем обґрунтовано, відповідно до норм чинного податкового законодавства, включено до складу валових витрат витрати по господарських операціях отримання транспортних послуг для перевезення товарів, відшкодування послуг по трейд-маркетингу, відшкодування по дистрибуції КЕГового пива, просування товарів, що продавались позивачем, отже, порушень позивачем п. 1.32 ст. 1, п. 2.1 ст. 2, п. 5.1 ст. 5, пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5, пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»судом апеляційної інстанції не вбачається.
В Акті перевірки також зазначено, що позивачем, в порушення пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, у 2006-2007 р.р. до складу податкового кредиту включено суми ПДВ з сплаченої вартості послуг по трейд-маркетингу та дистрибуції КЕГового пива на підставі податкових накладних, в яких відсутні основні реквізити, послуги не підтверджені платіжними та іншими документами, а в актах виконаних робіт відсутні всі обов'язкові реквізити та відомості про зв'язок цих витрат з власною господарською діяльністю.
Так, згідно п. 1.7 ст. 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Таким чином, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає два випадки неможливості включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту:
- у разі, коли вартість придбаних товарів не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) чи основних фондів;
- у разі не підтвердження витрат по сплаті податку на додану вартість податковими накладними чи митними деклараціями.
Підпунктом 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону визначено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, при цьому платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.
Отже, відповідно до п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 та п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податкова накладна є єдиною підставою для визначення сум податкового кредиту, оскільки тільки цей документ підтверджує одну з подій, що її здійснено покупцем: чи то оплату товару чи отримання товару від продавця, що є підставою для виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість.
В матеріалах справи наявні копії податкових накладних щодо відшкодування витрат на послуги по трейд-маркетингу та послуги по дистрибуції КЕГового пива. По всіх податкових накладних сума податку на додану вартість складає суму 1 077 406 грн.
Зазначені податкові накладні відповідають вимогам, передбаченим п.п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.
На підтвердження здійснення господарських операцій щодо надання послуг по трейд-маркетингу та дистрибуції КЕГового пива складені акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), які, як вже зазначалося, відповідають ознакам первинних документів, що визначені нормами Закону № 996-XIV.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем відповідно до норм податкового законодавства, сформовано податковий кредит з ПДВ по господарських операціях відшкодування послуг по трейд-маркетингу та дистрибуції КЕГового пива.
Зважаючи на правомірність формування валових витрат з вартості придбаних послуг, позивачем правомірно включено до податкового кредиту фактично сплачений податок на додану вартість на підставі отриманих від постачальників послуг податкових накладних, щодо яких, до того ж, у податкового органу не було зауважень.
Крім того, в матеріалах справи міститься Висновок судово-економічної експертизи, що призначалась судом першої інстанції та проводилась Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, на вирішення якої були поставлені наступні питання:
1) Чи підтверджуються документально висновки податкового органу про заниження податку на прибуток за період з 01.01.05 р. по 31.12.07 р. на загальну суму 3 376 866,00 грн., в тому числі по кварталах: 1 кв. 2007 року - 74 113,00 грн., 2 кв. 2007 року - 792 233,00 грн., 3 кв. 2007 року - 1 502 984,00 грн., 4 кв. 2007 року - 1 007 536,00 грн.
2) Чи підтверджуються документально висновки податкового органу про заниження ПДВ за цей же період на суму 1 077 406,00 грн.
Так, згідно висновку № 12093/12094/12095 судово-економічної експертизи від 22.06.2010 р. по першому питанню заниження податку на прибуток за період з 01.01.05 р. по 31.12.07 р. на загальну суму 3 376 866,00 грн., в тому числі по кварталах: 1 кв. 2007 року - 74 113,00 грн., 2 кв. 2007 року - 792 233,00 грн., 3 кв. 2007 року - 1 502 984,00 грн., 4 кв. 2007 року - 1 007 536,00 грн., зазначене у висновках податкового органу, документально не підтверджується; по другому питанню заниження податку на додану вартість за період з 01.01.05 р. по 31.12.07 р. на суму 1 077 406,00 грн., зазначене у висновках податкового органу, документально не підтверджується.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обгрунтованість позовних вимог та, відповідно, визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва від 07.05.2008 року № 0000542320/0 та № 0000552320/0.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'яку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 квітня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено: 27 лютого 2012 року.
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б. Пилипенко О.Є.