Справа: № 2-а-36/11 Головуючий у 1-й інстанції: Лисюк О.Д.
Суддя-доповідач: Собків Я.М.
Іменем України
"28" лютого 2012 р. м. Київ
Головуючий суддя Собків Я.М.
Судді: Борисюк Л.П. Ісаєнко Ю.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області на постанову Баришівського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області про визнання протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язання проведення перерахунку та виплати недоотриманої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за 2008-2010 р.р.,-
Позивач звернувся до Баришівського районного суду Київської області із адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині нарахування та виплати одноразової щорічної грошової допомоги на оздоровлення у розмірі, визначеному абзацом 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та зобов'язати УПСЗН Баришівської районної державної адміністрації Київської області провести перерахунок та виплату недоотриманих ним сум вказаної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, згідно абзацу 2 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2008-2010 р.р.
Ухвалою Баришівського районного суду Київської області від 04 січня 2011 року даний позов в частині вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання проведення перерахунку і виплати недоотриманої суми одноразової грошової допомоги на оздоровлення за період з 2008 року по 10.06.2010 року залишено без розгляду, як такий, що був поданий позивачем після закінчення встановленого законом шестимісячного строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.
Постановою Баришівського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить скасувати постанову Баришівського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Згідно із ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Враховуючи те, що апелянтом не заявлялася вимога щодо апеляційного перегляду ухвали Баришівського районного суду Київської області від 04 січня 2011 року, якою частково було залишено без розгляду даний позов, колегія суддів вважає за необхідне розглядати дану справу в межах поданої відповідачем апеляційної скарги.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, колегія суддів вважає за можливе дану справу в зв'язку з неприбуттям, належно повідомлених про дату, час і місце судового засідання, жодної з осіб, які беруть участь у справі, в судове засідання, розглядати в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних в ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС категорії 1, що підтверджується вкладкою до його посвідчення як особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи Серії НОМЕР_1 від 06.10.2000 р. (а.с. 7).
Крім цього, позивач є інвалідом ІІ групи, про що свідчить наявна в справі копія довідки до акту огляду МСЕК Серії МСЕ № 152500 (а.с. 10).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 № 796, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам II групи, дітям-інвалідам -п'ять мінімальних заробітних плат.
Зі змісту Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», положенням якого було встановлено розмір мінімальної заробітної плати у 2010 році, не вбачається будь-яких обмежень щодо можливостей застосування розміру мінімальної заробітної плати з метою реалізації норми ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Як вбачається з матеріалів справи, у 2010 році позивач отримав одноразову щорічну допомогу на оздоровлення передбачену абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»в розмірі, встановленому Постановою КМ України від 12.07.2005 № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»текст статті 48 було викладено в наступній редакції: «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».
Зміни, внесені підпунктом 11 пункту 28 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України, тобто з 22.05.2008, у позивача виникло право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з розрахунку чотирьох мінімальних заробітних плат.
Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 9 КАС України щодо пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів приходить до висновку, що з 22.05.2008 щорічна грошова допомога на оздоровлення позивачу неправомірно виплачувалася на підставі постанови КМ України від 28.05.2008 № 530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою в свою чергу обмежувалося право останнього на отримання вказаної допомоги у визначеному законом розмірі.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Зважаючи на норми ч. 2 ст. 99 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік у розмірі, визначеному абз. 2 ч. 4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а відтак заявлені ним вимоги в цій частині знаходить обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Отже, висновки суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині колегія суддів знаходить правильними та такими, що не спростовуються доводами апелянта.
Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Баришівської районної державної адміністрації Київської області - залишити без задоволення.
Постанову Баришівського районного суду Київської області від 15 березня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя
суддя
суддя
Я.М. Собків
Л.П. Борисюк
Ю.А. Ісаєнко