Справа: № 2а-11347/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Амельохін В.В.
Суддя-доповідач: Шостак О.О.
Іменем України
"06" березня 2012 р. м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Шостака О.О.,
суддів: Горяйнова А.М., Грибан І.О.,
при секретарі: Лелюх М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.09.2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ІКС-МЕГАТРЕЙД»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002332307/0 від 24.06.2011 р.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.09.2011 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.2011 р. за результатами документальної невиїзної перевірки позивача відповідачем складено акт № 6861/23-07/30057669, яким, зокрема, встановлено порушення позивачем пп. 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №969 від 21.12.2010 р., (далі -Порядок) та як наслідок заниження податку на додану вартість на загальну суму 5489904,00 грн.
24.06.2011 р. на підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення №0002332307/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5489904,00 грн.
Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Окружний адміністративний суд м. Києва прийшов до висновку про необхідність задоволення позову.
Апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне:
Позивачем було укладено договори поставки комп'ютерних комплектуючих №06/01-2011 від 06.01.2011 р. з ПП «Амікус»та №10/01-2011 від 10.01.2011 р. з ПП «Меліора», на виконання яких протягом січня-лютого 2011 року ПП «Амікус»та ПП «Меліора»поставили TOB «ІКС-МЕГАТРЕЙД»комп'ютерні комплектуючі на загальну суму 32939428,00 грн., що підтверджується належним чином оформленими накладними та податковими накладними. З банківських виписок, видно, що позивач поставлену продукцію оплатив повністю, в тому числі сплативши в її ціні податок на додану вартість.
Як вбачається з акту перевірки підставою для висновку відповідача про порушення TOB «ІКС-МЕГАТРЕЙД»пп. 198.3, 198.6 ст. 198, пп. 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, п. 4 Порядку встановлена ним нікчемність вищевказаних договорів у зв'язку з відсутністю об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг) у січні-лютому 2011 року, які підпадають під визначення пп. пп. «а», «б»п. 185.1 ст. 185 ПК України, не підтвердженням наявності поставок від ПП «Амікус»та ПП «Меліора»на користь TOB «ІКС-МЕГАТРЕЙД», недостатньою кількістю працівників та матеріальних ресурсів на вказаних підприємствах, а також відхиленням згідно з базою даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів»за січень та лютий 2010 року між податковим кредитом TOB «ІКС-МЕГАТРЕЙД»та податковими зобов'язаннями ПП «Амікус»та ПП «Меліора»на загальну суму 5489904,00 грн.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами відповідача, з огляду на наступне.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу-землею як основним національним багатством, що перебуває під особливого охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається з матеріалів справи зобов'язання за договорами поставки комп'ютерних комплектуючих між TOB «ІКС-МЕГАТРЕЙД»та ПП «Амікус», ПП «Меліора»виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними накладними, податковими накладними та банківськими виписками.
Відповідно до пп.пп. «а», «б»п. 185.1 ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Товарність господарських операцій між TOB «ІКС-МЕГАТРЕЙД»та ПП «Амікус», ПП «Меліора»підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та банківськими виписками, які були складені під час подальшої реалізації позивачем комп'ютерних комплектуючих третім особам.
Необґрунтованим є також посилання відповідача на недостатню кількість працівників на вказаних підприємствах як на підставу для нікчемності договорів, оскільки зобов'язання за договорами між TOB «ІКС-МЕГАТРЕЙД»та ПП «Амікус», ПП «Меліора»виконані сторонами у повному обсязі, а тому порушення контрагентами позивача трудового законодавства не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності посилання відповідача на відхиленням згідно з базою даних «Автоматизованого співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів»за січень та лютий 2010 року між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ПП «Амікус»та ПП «Меліора»на загальну суму 5489904,00 грн., оскільки платник податків не може нести відповідальність за негативні наслідки господарської діяльності контрагента, за умови, що операції із ним виконані та підтверджені належним чином.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.01.2011 у справі №К-28642/10.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
На момент підписання відповідних договорів, видаткових накладних та податкових накладних, юридичні особи ПП «Амікус»та ПП «Меліора»не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.
Отже, договори між TOB «ІКС-МЕГАТРЕЙД»та ПП «Амікус», ПП «Меліора»були укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ПП «Амікус», ПП «Меліора»та TOB «ІКС-МЕГАТРЕЙД»умислу на укладення вказаних договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.
Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.
Відповідно до змісту пп. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Отже, аналізуючи викладені вище норми чинного податкового законодавства та матеріали справи колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення №0002332307/0 від 24.06.2011 р.
Таким чином, апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
За таких підстав, апеляційну скаргу -необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції -без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196,198, 200, 205, 206 КАС України, судова колегія, -
В задоволенні апеляційної скарги Державній податковій інспекції у Солом'янському районі м. Києва -відмовити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.09.2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 2 ст. 212 КАС України та може бути оскаржена в двадцятиденний термін шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Шостак О.О.
Судді: Горяйнов А.М. Грибан І.О.