Україна
22-ц/490/1696/12 Головуючий у 1 й інстанції - Юдіна С.Г.
Категорія 26 Доповідач - Лаченкова О.В.
14 березня 2012 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого Лаченкової О.В.
суддів Демченко Е.Л., Григорченка Е.І.
при секретарі Бондаренко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус»про визнання незаконним підвищення процентної ставки за кредитним договором та встановлення нікчемності умов договору, -
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання незаконним підвищення процентної ставки за кредитним договором та встановлення нікчемності умов договору.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справ, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по справі яким позовні вимоги задовольнити.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, колегія суддів вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи та сторонами не заперечується, що 13 липня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір № DNQOGK00000144. Відповідно до укладеного договору позивач отримав кредит в сумі 75 000 грн. для придбання нерухомості з кінцевим терміном повернення 13 липня 2022 року, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34% на умовах передбачених п. 7.1 кредитного договору.
З метою забезпечення виконання позивачем умов кредитного договору відповідач з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, з кожним окремо, 13 липня 2007 року уклав договори поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зобов'язалися відповідати перед відповідачем по зобов'язанням позивача.
Згідно розпорядження заступника Голови правління ПАТ КБ «Приватбанк»від 25 грудня 2008 року № Э.40.0.0.0/1-20 «Про зміну процентної ставки по діючим кредитам «Іпотечне кредитування», «Авто в кредит»виданим у гривнях, підвищена процентна ставка позичальникам до 30% .
Листом від 31 грудня 2008 року № 20.1.3.2/6-34757 ПАТ КБ «Приватбанк»повідомив позивача про те, що з 01 лютого 2009 року відсоткова ставка за кредитом становитиме 27,25 %, у випадку незгоди із вказаними змінами запропоновано в строк не пізніше 20 січня 2009 року звернутися до відділення Банку, що обслуговує кредит, надати письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування та погасити заборгованість з кредитним договором в повному обсязі. У разі згоди щодо змін умов кредитування встановлення цих змін буде здійснено автоматично 01 лютого 2009 року без будь-яких додаткових дій з його боку.
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 10 травня 2007 року № 541/13808, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Однією з таких підстав є підвищення облікової ставки НБУ та нестабільність курсової політики.
Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку»від 12 грудня 2008 року, якій набрав чинності з 10 січня 2009 року, ЦК України було доповнено ст. 10561. Згідно положень ст. 10561 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.
Пунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено право відповідача в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом у разі зміни кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміни курсу долара США до гривні більше, ніж на 10% у порівнянні з курсом долару США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання цього договору, зміни облікової ставки НБУ, зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд, зміни середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ).
Рішення про підвищення процентної ставки по кредитному договору було прийнято відповідачем 25 грудня 2008 року про що 31 грудня 2008 року позивачу було надіслано повідомлення.
Таким чином, судом першої інстанції вірно вказано, що банком рішення про підвищення процентної ставки за кредитним договором було прийнято до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», а тому він не може регулювати відносини, що виникли до моменту набрання чинності цим законом.
За таких обставин суд дійшов до вірного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Колегія суддів вважає, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень по ним.
Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.
З'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді