Справа № 2-6617/11 Головуючий у 1 інстанції:Олексюк А.В.
Провадження № 22-ц/0390/125/12
Категорія:27 Доповідач: Овсієнко А. А.
28 лютого 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Овсієнка А А
суддів - Осіпука В.В., Свистун О.В.,
при секретарі Галицькій І.П.,
з участю: позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3,
представника відповідача Татушка Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2011 року,
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2011 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_2 до Волинської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання недійсними укладених між ними кредитного договору № 014/1102/82/40177 від 29 листопада 2007 року та договору іпотеки від 29 листопада 2007 року, реєстровий № 6311, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області ОСОБА_1, зобов'язання даного нотаріуса виключити з Державного реєстру іпотек реєстраційний запис про реєстрацію предмета іпотеки та зняти накладену нею заборону відчуження такого нерухомого майна.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для даної справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, і ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі.
В ході апеляційного розгляду даної справи позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали із зазначених у ній підстав, тоді як представник відповідача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відхилити з огляду на безпідставність наведених у ній доводів.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Так, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначав у своїй позовній заяві, що укладений між ним та банком вищевказаний кредитний договір суперечить вимогам закону, оскільки ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не має відповідної індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій, а отже не вправі надавати кредити в іноземній валюті, а крім того, умови кредитного договору щодо покладення на позичальника всіх валютних ризиків є несправедливими та такими, що значно погіршують становище останнього, як споживача. За таких обставин ОСОБА_2 просив визнати недійсним кредитний договір на підставі ч.1 ст.203 ЦК України, а також на підставі ч.2 ст.548 ЦК України визнати недійсним договір іпотеки в силу того, що ним забезпечене недійсне кредитне зобов'язання.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою є достатньою правовою підставою для здійснення банком кредитування в іноземній валюті, а отримання позивачем кредиту в іноземній валюті є наслідком реалізації ним свого права вільного вибору валюти кредиту і жодним чином не порушує його прав як споживача. Відтак, оспорювані кредитний договір та договір іпотеки укладені між сторонами у справі з дотриманням вимог чинного законодавства і підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Такі висновки суду ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи і нормах матеріального права.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 29 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», на даний час перейменованим у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/1102/82/40177, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в сумі 20000 (двадцять тисяч) доларів США на строк до 28 листопада 2017 року під 14 % річних (а.с. 14-16).
З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_2 за вищевказаним кредитним договором 29 листопада 2007 року між сторонами у справі було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки належної ОСОБА_2 квартири № 2 в будинку № 23, що на проспекті Молоді в м.Луцьку Волинської області (а.с.11-13).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Указані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій установлюється Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року № 275, у п.5.3 якого зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в цьому Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ.
Відповідно до ст.5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно з п.2 ст.5 цього ж Декрету.
Щодо вимог пп.«в» п.4 ст.5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою, а отже, у разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 березня 2011 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, які повинні судову практику привести у відповідність до його рішення.
Установивши таким чином, що ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» має дозвіл НБУ № 10-4 від 11 жовтня 2006 року на здійснення відповідних валютних операцій, перерахованих у додатку (а.с.67-68), який є генеральною ліцензією, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що банк був вправі здійснювати кредитування позивача в іноземній валюті.
Відповідає встановленим обставинам справи та ґрунтується на нормах закону також висновок суду першої інстанції про те, що отримання позивачем кредиту в іноземній валюті є наслідком реалізації ним свого права вільного вибору валюти кредиту і жодним чином не порушує його прав як споживача.
Так, згідно зі ст.36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України.
Валютні курси, як зазначено у ч.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються Національним банком України за погодженням із Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щодня. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, питання незмінності курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено.
Крім того, п.8.2 кредитного договору передбачено, що у разі зміни курсу іноземної валюти (валюти кредиту) відносно національної грошової одиниці України валютні ризики несе позичальник, який з підписанням даного договору свідчить, що йому розтлумачено (зрозуміло) та він згоден, що зміна курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України може призвести до значних збитків та погіршення його фінансового стану.
Таким чином, укладаючи спірний договір про надання кредиту в іноземній валюті, сторони в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане і добровільно приймали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу.
Та обставина, що у кредитному договорі стороною значиться Волинська обласна дирекція ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» не може слугувати підставою його недійсності, оскільки як вбачається зі змісту даного договору від імені банку договір підписано його повноважними представниками за довіреністю, а крім того, згідно з Положенням про Волинську обласну дирекцію ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (а.с.69-75), дирекція здійснює свою діяльність виключно від імені банку (п.1.4).
Таким чином, оскільки передбаченої ч.1 ст.203 ЦК України підстави для недійсності кредитного договору судом не встановлено, а інших підстав для визнання даного правочину недійсним позивач не навів, то відсутні й передбачені ч.2 ст.548 ЦК України підстави для визнання недійсним договору іпотеки, яким забезпечено виконання позивачем зобов'язань за кредитним договором.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, правильно визначив характер існуючих між сторонами спірних правовідносин та з додержанням вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність заявленого ОСОБА_2 позову, у зв'язку з чим правомірно відмовив у його задоволенні.
Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Крім того, згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, тоді як доводи апеляційної скарги щодо недійсності кредитного договору у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» взагалі не були предметом дослідження судом першої інстанції, оскільки позивач не покликався у своїй позовній заяві та усних поясненнях на дану обставину, як на підставу своїх позовних вимог.
Таким чином, виходячи із визначених ст.303 ЦПК України меж розгляду справи апеляційним судом, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, зазначені в ньому висновки відповідають дійсним обставинам справи, а отже підстав для скасування даного рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 листопада 2011 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді