Справа № 2-845/11
провадження № 22-ц/0390/401/2012 Головуючий у 1 інстанції:Адамчук Г.М.
Категорія: 42 Доповідач: Бовчалюк З. А.
28.02.2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:
головуючого - судді Бовчалюк З А,
суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К ,
при секретарі Сіліч Ю.Л.,
з участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представника третьої особи - сектору громадянства, реєстрації, імміграції фізичних осіб Горохівського РВ УМВС України у Волинській області Слюсар Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - сектор громадянства, реєстрації, імміграції фізичних осіб Горохівського РВ УМВС України у Волинській області про виселення та зняття з реєстрації за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Горохівського районного суду від 26 грудня 2011 року,
19 жовтня 2011 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1, де разом з нею проживають її дочка ОСОБА_2, колишній чоловік дочки - ОСОБА_3 та їх діти. Відповідач зловживає спиртними напоями, постійно створює конфліктні ситуації, в зв'язку з чим вони неодноразово зверталися за захистом в органи міліції, однак вжиті заходи впливу не змінили поведінку відповідача. В зв'язку з тим, що на утримання будинку ОСОБА_3 коштів не надає та систематично порушує правила співжиття, що створює неможливі умови для спільного проживання в одному будинку, просили виселити його зі спірного будинку.
Рішенням Горохівського районного суду від 26 грудня 2011 року позов задоволено.
Ухвалено виселити ОСОБА_3 з житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Зобов'язано сектор громадянства, реєстрації, імміграції фізичних осіб Горохівського РВ УМВС України у Волинській області зняти ОСОБА_3 з реєстрації з житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
В позові ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 з житлового будинку, що знаходиться АДРЕСА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 просить скасувати це рішення і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову про виселення відмовити, посилаючись на неправильне застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню в частині задоволення позовних вимог, з ухваленням нового рішення з таких мотивів.
Частиною 3 статті 47 Конституції України закріплено положення про те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі Закону за рішенням суду.
Відповідно до ст. ст. 156, 157 Житлового кодексу (далі - ЖК) України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку. Припинення сімейних відносин з власником не позбавляє колишніх членів сім'ї користуватися займаним приміщенням, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Членів сім'ї власника квартири може бути виселено в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу, а саме - якщо ці особи систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1. Відповідач ОСОБА_3, після одруження з дочкою позивача - ОСОБА_2, поселився в ньому, як член сім'ї власника, і постійно там проживав. Однак після розлучення, згідно рішення суду від 17 червня 2011 року, з дочкою позивача відносини між сторонами погіршилися, спільне проживання стало нестерпним у зв'язку з грубим порушенням відповідачем ОСОБА_3 правил співжиття. Позивач неодноразово зверталася зі скаргами до правоохоронних органів, з відповідачем проводилася роз'яснювальна робота дільничним інспектором РВ УМВС стосовно насильства в сім'ї, постановою судді Горохівського районного суду від 16 серпня 2011 року ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності, однак профілактична робота не дала результатів.
Як на правову підставу своїх висновків суд послався на ч. 1 ст. 116 ЖК України і вважав, що відповідач ОСОБА_3 систематично порушує вимоги даної статті, спричиняючи постійний психологічний тиск на позивача, що виражається у грубому порушенні правил співжиття і робить неможливим для інших проживання із ним в одному будинку, а заходи громадського впливу виявились безрезультатними.
Однак такі висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи та зроблені з порушенням норм матеріального права, що згідно з п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового.
За змістом ч. 1 ст. 116 ЖК України виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення є крайнім заходом і може застосовуватися судом лише за наявності одночасно кількох умов, зокрема, систематичного порушення правил співжиття; як наслідок цього - неможливість для інших спільного проживання з таким громадянином; вживання до нього заходів запобігання і громадського впливу та їх безрезультатність.
Виходячи з офіційного характеру заходів запобігання та громадського впливу, які мають передувати виселенню на підставі наведеної правової норми і відповідно до правил ст. 59 ЦПК України про допустимість засобів доказування факт застосування заходів запобігання уповноваженими на те державними органами, а заходів громадського впливу - органами самоорганізації населення повинен підтверджуватися письмовими доказами.
Всупереч вимогам ст. ст. 10, 60 ЦПК України позивач ОСОБА_1 не представила суду переконливих доказів систематичного порушення відповідачем правил співжиття і застосування до нього заходів реагування, а відповідний висновок суду з цього приводу є надуманим.
На підтвердження факту застосування до відповідача заходів громадського впливу суд послався (без зазначення аркушів справи) на відмовні матеріали по заяві ОСОБА_2 та на постанову Горохівського районного суду від 16 серпня 2011 року про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_3
Однак зазначені відмовні матеріали, зокрема їх копії, що знаходяться в матеріалах справи, належним чином не завірені, тому вони не можуть бути доказами у справі.
Покликання суду на те, що з відповідачем проводилася роз'яснювальна робота дільничним інспектором РВ УМВС стосовно насильства в сім'ї, не підтверджено жодним доказом.
Відповідно до постанови Горохівського районного суду від 16 серпня 2011 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП України та накладено стягнення у вигляді штрафу. З тексту постанови слідує, що ОСОБА_3 10 серпня 2011 року у власному будинку висловлювався нецензурними словами в адресу своєї бувшої дружини ОСОБА_2, чим вчинив насильство в сім'ї. Дані про результати виконання даної постанови у матеріалах справи відсутні.
З наявних в матеріалах справи копій постанов № 720 від 15 серпня 2011 року та №812 від 01 вересня 2011 року за результатами телефонного повідомлення ОСОБА_1, в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3 відмовлено за відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ст. 296 КК України (а. с. 12, 13). Зі змісту даних постанов слідує лише те, що між сторонами періодично виникають конфлікти на ґрунті побутових питань.
Відтак після притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили, що він продовжує правила співжиття.
З врахування наведеного слідує, що судом не досліджено, та не здобуто належних доказів того, чи є в діях ОСОБА_3 систематичне порушення правил співжиття та чи застосовувались до нього заходи попередження та громадського впливу. Наявність конфлікту між сторонами, які проживають в одному будинку, та неприязні стосунки між ними самі по собі не тягнуть за собою виселення колишнього члена сім'ї власника без надання іншого жилого приміщення.
У зв'язку з викладеним, на думку колегії суддів, відсутні передбачені законом підстави для виселення відповідача ОСОБА_3 зі спірного будинку. Тому в позові слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Горохівського районного суду від 26 грудня 2011 року в даній справі скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору сектор громадянства, реєстрації, імміграції фізичних осіб Горохівського РВ УМВС України у Волинській області про виселення та зняття з реєстрації відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий:
Судді: