"29" березня 2012 р. Справа № 36/423
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоГрейц К.В.,
суддів:Бакуліної С.В.,
Глос О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиФірма “Т.М.М.” - Товариство з обмеженою відповідальністю
на постанову від 30.01.2012 року Київського апеляційного
господарського суду
у справі
господарського суду№ 36/423
міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг”
доФірма “Т.М.М.” - Товариство з обмеженою відповідальністю
простягнення 61 696,55 грн.
в судовому засіданні взяли участь представники :
від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 06.06.2011р.)
від відповідача:ОСОБА_2 (довіреність від 23.06.2010р.)
Рішенням Господарського суду міста Києва (суддя Трофименко Т.Ю.) від 14.12.2011 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Майданевич А.Г., судді -Гаврилюк О.М., Мальченко А.О.) від 30.01.2012 року, у справі № 36/423 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу 60 529,81 грн., пеню в розмірі 960,07 грн., три проценти річних в розмірі 185,82 грн., індекс інфляції в розмірі 20,85 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 1477,50 грн.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати ухвалені по справі судові акти та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.99 Конституції України, ст.ст.192, 203, 215, 524 ЦК України, ст.ст.179, 189, 198 ГК України, п.“г” ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Відзиву на касаційну скаргу позивач не надіслав.
Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника скаржника, який підтримав викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фірми “Т.М.М.”- Товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення заборгованості за Договором фінансового лізингу № 807/04/2007 від 25.04.2007 року в розмірі 61 696,55 грн., в тому числі 60 529,81 грн. основного боргу, 960,07 грн. неустойки, 20,85 грн. індексу інфляції та 185,82 грн. трьох відсотків річних. Позов вмотивовано порушенням відповідачем зобов'язань щодо належного виконання умов договору.
Задовольняючи позовні вимоги, суди правомірного виходили з такого.
25.04.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” (лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Фірма “Т.М.М.” (лізингоотримувач) укладено договір фінансового лізингу №807/04/2007 (надалі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1. Договору лізингодавець зобов'язався передати транспортній засіб (надалі -майно) у відповідності із встановленою лізингоодержувачем специфікацією продавця (тип: вантажний автомобіль; марка, модель: екскаватор-навантажувач 4СХ SM (одна одиниця), та передати його без надання послуг по керуванню та технічної експлуатації лізингоодержувачу у якості предмету лізингу у тимчасове володіння та користування за плату, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти його на умовах договору (а.с.12-23).
На виконання умов Договору, позивач передав, а відповідач отримав предмет лізингу, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000295 від 31.07.2007 року та довіреністю серії НБВ № 689204 від 09.08.2007 року (а.с.24).
Пунктом 2.3 Договору визначено, що вартість майна, яке передається позивачем відповідачеві, складає суму еквівалентну 88 118,00 “у.о.”, в тому числі ПДВ у розмірі 20% - 14 686,33 “у.о.”, виражена у гривнях України.
Пунктом 6.1. Договору сторони погодили, що валютою договору являється умовна одиниця (у.о.). Під умовною одиницею розуміється сума, виражена у гривнях України та дорівнює одному Євро по курсу відповідно до п.6.1.1. Договору.
Відповідно до пункту 6.4. Договору лізингоодержувач зобов'язався вносити на розрахунковий рахунок лізингодавця авансові платежі, зазначені в додатку №1 до договору, з урахуванням правил, викладених в додатку №7 до Договору.
Сума авансового платежу підлягає сплаті в гривнях, розраховується як множення суми авансового платежу, зазначеного в додатку № 1 до договору, та курсу НБУ, встановленого для одного Євро на дату встановлену для здійснення такого авансового платежу. Для авансових платежів використовується курс НБУ, встановлений для одного Євро на дату, визначену для внесення такого авансового платежу, але не нижче курсу НБУ на дату підписання даного договору. Авансові платежі вносяться протягом трьох банківських днів з дати, встановленої для проведення платежу, відповідно до додатку № 1 до Договору (пункт 6.4. Договору).
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг -це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Як зазначено в частині 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Нормами пункту 3 частини 2 статті 11 Закону України “Про фінансовий лізинг” закріплено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
У відповідності до частини 1 статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.
Сторони у пунктах 6.5. та 6.6. Договору погодили, що лізингові платежі нараховуються за кожен період строку фінансового лізингу. Розмір, порядок і строки внесення грошових сум в рахунок лізингових платежів зазначаються у Графіку внесення платежів.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Касаційна інстанція не бере до уваги доводи скаржника з посиланням на те, що пункти 6.1.2., 6.2. та 6.4. Договору суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки відповідачем не було надано доказів визнання вказаних пунктів Договору недійсними, не доведено їх нікчемності, отже, у відповідача відсутні підстави для невиконання умов Договору.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача неустойки у розмірі 960,07 грн. та 3% річних в сумі 185,82 грн.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Пунктом 8.5. Договору сторони погодили, що у випадку, якщо лізингоотримувач не сплатить в строк, передбачений Договором, передбачені Договором платежі, то лізингодавець отримує право вимагати сплати неустойки в розмірі 0,25 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу в перші п'ять днів прострочки і 0,5 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочки платежу починаючи з шостого дня прострочки, а лізингоотримувач зобов'язується її сплатити.
Як зазначено в частині 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Нормами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).
Грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних. Оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні інфляційні втрати не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.
Таким чином, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши розрахунок пені, інфляційних втрат та трьох процентів річних, суди дійшли вірного висновку про правомірність і обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 60 529,81 грн. пені, 20,85 грн. втрат від інфляційних процесів та 960,07 грн. трьох процентів річних.
Беручи до уваги все наведене та вимоги чинного законодавства в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п.1 ч.1 ст.111-9, ст.111-11 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-
Касаційну скаргу Фірми “Т.М.М.” - Товариство з обмеженою відповідальністю на постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 року у справі № 36/423 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2012 року у справі № 36/423 -без змін.
Головуючий-суддя К.Грейц
С у д д і С.Бакуліна
О.Глос