"27" березня 2012 р. Справа № 5002-15/6192-2010
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Кочерової Н.О.,
Саранюка В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2011 року
у справі № 5002-15/6192-2010
господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя"
до Фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
про стягнення 261164,02 грн.
за участю представників
позивача -не з'явились
відповідача - не з'явились
Кримське республіканське підприємство “Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя” звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовними вимогами до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за безоблікове водокористування у сумі 261164,02 грн.
Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 23 червня 2011 року (суддя Іщенко І.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2011 року (судді: Коваль В.М., Антонова І.В., Остапова К.А.) у справі №5002-15/6192-2010 позов Кримського республіканського підприємства "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" задоволений. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 261164,02 грн. заборгованості за безоблікове водокористування та судові витрати.
Не погоджуючись з вищезазначеними рішеннями, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2011р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.09.2011р. скасувати та відмовити позивачу у задоволенні позову.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що при винесенні рішень судами попередніх інстанцій були неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 листопада 2010 року представниками Кримського республіканського підприємства “Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя” за участю помічника прокурора міста Сімферополя та співробітника ВДСБЄЗ СДУ МВС в АР Крим була проведена перевірка схеми подачі води на автомобільну мийку та вимірювання діаметру її підключення, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка експлуатується відповідачем для здійснення підприємницької діяльності на підставі договору оренди сервісно-торгівельного центру від 08.04.2008р., укладеного з ОСОБА_5 .
За результатами перевірки було складено акт №2655 від 25.11.2010р. та встановлено, що відповідач самовільно та безобліково користується послугами з водопостачання, які надаються позивачем. При цьому, відповідач не заперечуючи зазначеного факту, посилається на чинність договору №2480 від 28.04.2005р., укладеного між Кримським республіканським підприємством “Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя” та ОСОБА_6. Проте така позиція заявника касаційної скарги є необґрунтованою та не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
У пункті 19 зазначеного вище договору №2480 від 28.04.2005р. сторони погодили, що термін дії договору триває до 29.04.2006р. та вважається продовженим, якщо за місяць до закінчення терміну не надійде заява однієї із сторін про відмову від договору і (або) сплинув термін дії індивідуальних удільних норм.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань). Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, сутність якого свідчить про те, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору, зокрема і способу припинення його дії.
За загальним правилом, визначеним у ст.651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору можливо лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 2 ст.653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Судами попередніх інстанцій встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 25.03.2009р. Кримське республіканське підприємство "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя" направило на адресу ОСОБА_6 лист вих. №704, яким повідомило останнього про те, що договір №2480 не буде пролонгований та припиняє свою дію з 28.04.2005 р. З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що спірний договір № 2480 є розірваним, а зобов'язання за ним - припиненими.
З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про укладення відповідачем договору з Кримським республіканським підприємством "Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства міста Сімферополя", а також документи, які б підтверджували сплату комунальних платежів за використану питну воду, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що відповідач самовільно користується послугами, які надає позивач, що є підставою для застосування наслідків, передбачених ст.46 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання".
Згідно п.2.1. Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008р., договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду та питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Пунктом 3.2. цих Правил визначено, що водокористування вважається безобліковим, якщо споживач самовільно приєднався до систем централізованого комунального водопостачання та водовідведення або самовільно користується ними.
Згідно п.3.3. Правил у разі безоблікового водокористування виробник виконує розрахунок витрат води за пропускною спроможністю труби вводу при швидкості руху води в ній 2,0 м/сек та дією її повним перерізом протягом 24 годин за добу. Пунктом 3.4. передбачено, що розрахунковий період при безобліковому водокористуванні встановлюється з дня початку такого користування. Якщо термін початку безоблікового водокористування виявити неможливо, розрахунковий період становить один місяць.
Колегія суддів вважає обгрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що обсяг води, самовільно спожитої відповідачем за період з 30.04.2009р. по 22.11.2010 р., складає 31848,96 куб.м, вартість якої дорівнює 176497,38 грн., при цьому вартість відведених стоків складає 41139,30 грн. без урахування податку на додану вартість.
З урахуванням зазначеного, загальна вартість послуг з водопостачання та водовідведення, самовільно та безобліково спожитих відповідачем за період з 30.04.2009р. по 22.11.2010р. складає 261164,02 грн., у тому числі ПДВ 43527,34 грн.
Крім того колегія суддів касаційної інстанції вважає за доцільне також зазначити, що згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому оцінка матеріалів справи, у тому числі і достовірність вищезазначеного листа позивача від 25.03.2009р. є виключно компетенцією судів першої та апеляційної інстанції та виходить за межі повноважень касаційної інстанції.
Таким чином колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судами попередніх інстанцій правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів.
За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115,1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-
1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 05 вересня 2011 року зі справи № 5002-15/6192-2010 залишити без змін.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 782,64 грн. судового збору, недоплаченого за подання касаційної скарги.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді Н. О. Кочерова
В. І. Саранюк