"27" березня 2012 р. Справа № 39/218
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка I.A. - головуючого,
Кочерової Н.О.,
Саранюка В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тімірязевське"
на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року
у справі № 39/218
господарського суду Донецької області
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тімірязевське"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Феррум-Плюс"
про стягнення 61074,55 грн.
за участю представників
позивача -не з'явились
відповідача -Куп'янська А.М.
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю “Тімірязевське” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Феррум-Плюс” про стягнення 61074,55 грн. заборгованості за договором поставки від 25.07.2011р.
Рішенням господарського суду Донецької області від 13 грудня 2011 року (суддя Морщагіна Н.С.) позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Феррум-Плюс” заборгованість у сумі 57509 грн., пеню у сумі 488,43 грн. та судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року (судді: Ломовцева Н.В., Донець О.Є., Скакун О.А.) рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2011р. у справі №39/218 скасовано та відмовлено сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю “Тімірязевське” у задоволенні позову.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Тімірязевське" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31.01.2012 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Донецької області від 13.12.2011р.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на те, що при винесенні постанови, судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.07.2011р. сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “Тімірязевське” (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю “Феррум-Плюс”( покупець) укладено договір поставки, згідно п.1.1. якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцеві продукцію - продовольчу озиму пшеницю у кількості 500, 00 тонн, а покупець зобов'язується її прийняти та оплатити.
Згідно п.3.1. зазначеного договору, ціна продукції за одиницю визначається на момент відвантаження продукції згідно виставленого рахунку. Пунктом 3.2. визначено, що поставка продукції здійснюється партіями, шляхом самовивозу покупцем.
Сторони також погодили у п.4.1. договору, що усі розрахунки передбачені договором, здійснюються шляхом внесення покупцем передплати у розмірі 100%.
Термін дії договору згідно п.8.2. становить до 31.12.2011р., проте згідно п.8.3. договору сторони не звільняються від відповідальності а його порушення, навіть після закінчення терміну його дії.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).
Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношенням, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.
Частиною 1 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
У матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні: №11 від 25.07.2011р., №18 від 29.07.2011р., №19 від 29.07.2011р., №20 від 30.07.2011р., №21 від 01.08.2011р. №22 від 01.08.2011р., №24 від 02.08.2011р., №25 від 02.08.2011р., №28 від 03.08.2011р. та видаткові накладні №119 від 25.07.2011р., №126 від 29.07.2011р., №127 від 30.07.2011р., №131 від 01.08.2011р., №133 від 02.08.2011р., №134 від 03.08.2011р., на підставі яких позивачем здійснено поставку відповідачу продукції на загальну суму 389238,90 грн., яку останній оплатив частково у сумі 331729,00 грн. При цьому сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Тімірязевське" вказує на те, що зазначені товарно-транспортні накладні, як і видаткові накладні, які також містяться у матеріалах справи були оформлені останнім на виконання умов договору поставки від 25.07.2011р. Проте такі доводи заявника касаційної скарги не знаходять свого підтвердження з огляду на наступне.
Судом апеляційної інстанцій встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Феррум-Плюс" видані довіреності №39 від 25.07.2011р., №47 від 01.08.2011р. на ім'я ОСОБА_1 для отримання пшениці продовольчої. Проте підставою господарської операції у довіреностях визначені рахунки-фактури, а не спірний договір поставки.
Також не містять посилання на договір від 25.07.2011р. і видаткові накладні №119 від 25.07.2011р., №126 від 29.07.2011р., №127 від 30.07.2011р., №131 від 01.08.2011р., №133 від 02.08.2011р., №134 від 03.08.2011р., а містять посилання на довіреності №39 від 25.07.2011р., №47 від 01.08.2011р. Крім того, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, видаткові накладні що наявні у матеріалах справи, не містять усіх обов'язкових реквізитів, передбачених Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а тому не можуть бути належними доказами у справі.
Помилковими є твердження заявника касаційної скарги стосовно того, що часткова оплата відповідачем вартості поставленої продукції є підтвердженням оплати продукції за спірним договором, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції банківські виписки, надані позивачем, також не містять посилань на договір поставки від 25.07.2011р. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного господарського суду про те, що між сторонами відбулись правовідносини з купівлі-продажу озимої пшениці на підставі товарно-транспортних накладних, а не договору поставки від 25.07.2011р.
Решта доводів сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тімірязевське", викладених у касаційній скарзі фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи, натомість обґрунтованих доводів про порушення судом апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права заявником касаційної скарги суду касаційної інстанції не наведено.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновку суду.
За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115,1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,-
1. Касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Тімірязевське" залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 31 січня 2012 року зі справи №39/218 залишити без змін.
Головуючий І. А. Плюшко
Судді Н. О. Кочерова
В. І. Саранюк