06.12.07р.
Справа № А36/560-07
За позовом Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський хлібозавод", м.Новомосковськ
до Новомосковська об"єднана державна податкова інспекція Дніпропетровської області, м.Новомосковськ
про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
Суддя Кожан М.П.
Секретар судового засідання Гаврилова О.В.
Представники сторін:
від позивача Литвинов С.І. довіреність від 01.1207р.
від відповідача Ковбаса Т.А. доручення №1820/10/10-009 від 06.02.07р.
від відповідача Іванченко О.В. доручення № 18911/10/10-014 від 19.11.07р.
від відповідача Саввін О.В. доручення №18911/10/10-014 від 19.11.07р.
Справа розглядається на підставі ч.6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в просить визнати нечинними податкове повідомлення-рішення №0001592320/0 від 25.07.2007р. та податкове повідомлення-рішення №0001602320/0 від 25.07.2007р. Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області.
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених в акті перевірки фактичним обставинам та невірним застосування відповідачем податкового законодавства.
Відповідач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності з діючим законодавством та просить в позові відмовити.
У судовому засіданні оголошувалась перерва 22.05.2007р.
У судовому засіданні 18.01.07р., 30.01.07р.розгляд справи відкладався.
Згідно ст.160 Кодексу адміністративного судачинства України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд, -
Новомосковською ОДПІ в Дніпропетровській області була проведена планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 р. по 31.03.2007 р., за результатами якої був складений акт №204/232/00381396 від 20.07.2007р.
На підставі вказаного акту перевірки з врахуванням адміністративного оскарження у порядку ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000р. із змінами та доповненнями (в подальшому «Закон №2181») відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення №0001602320/0 від 25.07.2007р., яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 383658грн.08коп., в тому числі за основним платежем 244475грн.80коп., штрафні (фінансові) санкції 139182грн.28коп.; №0001592320/0 від 25.07.2007р., яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 75665грн.86коп., в тому числі за основним платежем 58204грн.51коп., штрафні (фінансові) санкції 17461грн.35коп.
Визначення спірної суми податкового зобов'язання відповідно до акту перевірки пов'язується з наступним: перевіркою встановлено, що
В ході перевірки ВАТ «Новомосковський хлібозавод»встановлено порушення вимог пп.4.1.1 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(із змінами та доповненнями), саме: «Основна причина збитковості діяльності підприємства є значна сума витрат на збут. ВАТ «Новомосковський хлібозавод»надає покупцям послуги по перевезенню хлібобулочних виробів за власний рахунок та власним спеціалізованим автомобільним транспортом) сума, яка не покриває отриманого прибутку від реалізації хлібобулочних виробів склала 1222379грн. а саме:
Типовим договором, яке укладає підприємство на поставку продукції власного виробництва передбачено : І
П.3.2 "Покупець" повинен прийняти замовлену продукцію у повному обсязі, оплатити її вартість і відшкодувати всі витрати, пов'язані з поставкою продукції хлібозаводом продовж трьох банківських днів з моменту отримання продукції, можлива передплата...". За даними фактичної калькуляції собівартості продукції підприємство включає до калькуляції собівартості продукції транспортні витрати на доставку продукції власного виробництва, яка не перекривається прибутком, так, як підприємство здійснює реалізацію продукції нижчу за собівартість.
Операція по наданню послуг підприємством по перевезенню хлібобулочних виробів призвела до порушень податкового законодавства, а саме:
Надання платником податку послуг з перевезення хлібобулочних виробів підтверджено оформленими первинними документами, а саме товаро - транспортними накладними та подорожніми листами, але при цьому у складених ВАТ «Новомосковський хлібозавод»накладних на відвантаження хлібобулочних виробів та у оформлених податкових накладних надання послуг по перевезенню не відображено. Тобто, надання послуг ВАТ «Новомосковський хлібозавод»покупцям по перевезенню хлібобулочних виробів є безоплатним.
Таким чином, відповідач прийшов до висновку, що в порушення п.1.31, п.1.32 ст.1 п.п.4.1.1п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»підприємство занизило валовий доход по здійсненню операцій по наданню безоплатних послуг по перевезенню хлібобулочних виробів на суму 1222379грн., у наслідок чого знижено ПДВ на загальну суму 244475,80грн.
Крім того, відповідачем зазначає, що в порушення п.п.5.3.2 п.п.5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, із змінами та доповненнями, до складу валових витрат за період з 01.04.2006р. по 31.03.2007р віднесено заробітну плату в сумі 284576,19грн., а саме до загальновиробничих витрат неправомірно віднесена заробітня плата працівників ремонтно-механічного підрозділу відділу головного механіка, і слюсарів - ремонтників транспортного підрозділу, яка повинна відноситься на збільшення балансової вартості основного засобу який ремонтується, або модернізується.
Суд не погоджується із вказаними висновками відповідача та вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню з наступних підстав.
Положення п.3.2. договорів на поставку продукції ВАТ «Новомосковський хлібозавод»не виділяють окремо вартість транспортних витрат від вартості самої продукції. У вказаному пункті мова йдеться про «витрати, пов'язані з поставкою продукції». Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Отже, витрати, пов'язані з поставкою продукції - це витрати постачальника, пов'язані з передачею товару покупцю. Ці витрати, в тому числі, містять в собі і вартість виготовлення продукції.
Згідно п.1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»«Господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою».
Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Згідно п.п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»«Валовий дохід - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.
Згідно п.п.4.1.1. п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»«Валовий доход включає: доходи від продажу товарів (робіт, послуг)».
Наведена норма не містить в собі такого виду доходу, як різниця між ціною придбання (валові витрати) та ціною продажу (валовий дохід). Таким чином, висновок Відповідача щодо порушення Позивачем п.п.4.1.1. п.4.1. ст. 4. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не ґрунтується на законі.
Обґрунтовуючи свою позицію, Відповідач посилається на визначення терміну «господарська діяльність», яка міститься в Господарському кодексі України далі - ГК). Проте, застосування ГК в даному випадку суперечить чинному законодавству. Визначення терміну «господарська діяльність»безпосередньо наведене в п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Інші терміни згідно п. 1.42 вказаного Закону «використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів». Таким чином, відповідач безпідставно посилається на визначення терміну «господарська діяльність», що міститься у Господарському кодексі України.
Крім того, як зазначає позивач, при калькулюванні та формуванні собівартості продукції Позивач використовує Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт. послуг), затвердженими Наказом Державного комітету промислової політики України № 47 від 02.02.2001 року., відповідно до яких до собівартості продукції відносяться витрати, пов'язані з транспортуванням, перевалкою та страхуванням готової продукції.
Відповідно до п. 13 Наказу ДПА України № 165 (із змінами та доповненнями) «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення»до розділу II податкової накладної вносяться всі дані по товаротранспортних витратах продавця згідно з договором, які не входять до договірної (контрактної) вартості товарів.
Враховуючи викладене, при віднесені до складу валового доходу сум отриманих за реалізацію хлібобулочних виробів Позивач повністю дотримувався вимог чинного законодавства.
При проведені перевірки Відповідачем було виявлено завищення загальної суми валових витрат, яке відбулося внаслідок віднесення заробітної плати працівників ремонтно-механічного підрозділу відділу головного монтажу і слюсарів-ремонтників транспортного підрозділу, яка повинна відноситьсь на збільшення балансової вартості основного засобу який ремонтується, або модернізується. Проте, правові норми, на які посилається Відповідач встановлюють такий порядок віднесення заробітної плати до валових витрат, який і було застосовано Позивачем. Більше того, Листом ДПА України № 19739/7/15-0317 від 23.10.2006 року встановлено, що відповідно до підпункту 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(далі - Закон), з урахуванням норм пункту 5.3 цієї статті, до складу вагових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з цим платником податку (далі - працівники), які включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-які інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами закону, що регулює питання оподаткування доходів фізичних осіб (законодавства, що встановлює правила оподаткування прибутковим податком з громадян).
Отже, витрати на оплату праці працівників включаються до валових витрат, якщо інше не передбачено пунктом 5.3 статті 5 Закону.
Суд погоджується із твердженням позивача, що підпункт 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону містить норму щодо амортизації витрат на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні основних фондів для власних виробничих потреб, та не містить відповідної норми щодо витрат на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на роботах з поліпшення основних фондів. Тобто положення цього підпункту є спеціальними по відношенню до податкового обліку витрат на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні основних фондів.
Враховуючи пріоритетність спеціальних норм законодавства над загальними, до витрат на оплату праці, що не включаються до валових витрат та підлягають амортизації у відповідності до підпункту 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону, відносяться витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні основних фондів, призначених для власних виробничих потреб. Що стосується витрат на оплату праці працівників, які зайняті на роботах, пов'язаних з ремонтом (іншим поліпшенням), основних фондів, то ці витрати відносяться до складу валових витрат відповідно до підпункту 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону.
Отже, враховуючи те, що зменшення валових витрат та збільшення валового доходу Відповідачем було здійснено безпідставно, визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток є незаконним.
Враховуючи те, що судом встановлено, що Позивач не занижував валовий дохід отриманий від реалізації хлібобулочних виробів, а їх транспортування не є безоплатною послугою, твердження Відповідача щодо порушення при цьому п. 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість»є безпідставним.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, п.6 Розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити адміністративний позов.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0001592320/0 від 25.07.2007р. Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області.
Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0001602320/0 від 25.07.2007р. Новомосковської об'єднаної державної податкової інспекції у Дніпропетровській області.
Присудити судові витрати у сумі 3грн. 40коп. з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Відкритого акціонерного товариства "Новомосковський хлібозавод".
Відповідно до ч. 3 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили у відповідності до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.П.Кожан
Дата складення постанови у повному обсязі 21.04.2008р.