27.11.07р.
Справа № А36/551-07
за позовом Громадської організації "Вихрь", м.Дніпропетровськ
до Державної податкової інспекції Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська, м.Дніпропетровськ
третя особа-1: Дніпропетровська міська рада, м.Дніпропетровськ,
третя особа-2: Управління з контролю за використанням та охороною земель у Дніпропетровській області, м.Дніпропетровськ
про визнати недійсними податкових повідомлень-рішень.
Суддя Кожан М.П.
Секретар судового засідання Гаврилова О.В.
Представники сторін:
від позивача Митренко В.В. посвідчення №83/24325 від 05.09.00р.
від позивача Барановський А.Л. довіреність від 12.02.07
від відповідача РебецьО.В. довреність №25626/10/10-1 від 12.11.2007р.
від відповідача Діденко І.М. довіреність №18278/10/10-1 від 04.09.2007р.
від третьої особи-1 Бірюк Л.В. довіреність №4/11-53 від 26.01.2007р.
від третьої особи-2 представник не з'явився
Справа розглядається на підставі ч.6 Розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить визнати визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровська від 06.07.2007р. №0002701503/0 та №0002701503/1.
Позовні вимоги обґрунтовані невідповідністю висновків, викладених в акті перевірки фактичним обставинам та невірним застосування відповідачем податкового законодавства.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 05.04.2001р. за адресою м.Дніпропетровськ вул.. Шолохова , 43а для розміщення стоянки човнів, він сплачував за користування цією ділянкою податок на землю із розрахунку 3 % суми земельного податку як за земельні ділянки, надані для потреб водного господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами на підставі ст.. 7 Закону України «Про плату за землю».
Відповідач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені у відповідності з діючим законодавством та просить в позові відмовити.
Дніпропетровська міська рада проти задолення позову зперечує, посилаючись на те, що у спірний період позивач не орендував спірну земельну ділянку, а сплачував земельний податок.
Згідно ст.160 Кодексу адміністративного судачинства України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд, -
Відповідачем була проведена камеральна перевірка податкових розрахунків позивача по земельному податку за період з травня 2004р. по квітень 2007р., за результатами якої був складений акт № 1296 від 11.06.2007р.
На підставі вказаного акту перевірки з врахуванням адміністративного оскарження у порядку ст. 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платниками податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» №2181-III від 21.12.2000р. із змінами та доповненнями (в подальшому «Закон №2181») відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення № 0002701503/0 від 11.06.2007р. та №0002701503/0 від 11.06.2007р яким визначено позивачу податкове зобов'язання з земельного податку на загальну суму 145922грн.28коп.., в тому числі за основним платежем 138973грн.60коп., штрафні (фінансові) санкції 6948грн.68коп. у зв'язку з порушення позивачем ч.1 ст.17 Закону України «Про плату за землю».
Визначення спірної суми податкового зобов'язання відповідно до акту перевірки пов'язується з наступним: перевіркою встановлено, що позивачем невірно застосовано ставку земельного податку, а саме: 3 % суми земельного податку, як за земельні ділянки, надані для потреб водного господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, а потрібно 1 % від грошової оцінки землі, що призвело до заниження податкового зобов'язання по земельному податку на суму 138973,6грн.
Суд погоджується із вказаними висновками відповідача і вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Земельні відносини в Україні регулюються Земельним кодексом України від 25.10.01р № 2768-ІП, справляння земельного податку здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.92р. № 2535-ХІІ «Про плату за землю»(із змінами та доповненнями, далі Закон 2535), яким, зокрема, визначено коло платників земельного податку, ставки податку, порядок його обчислення і сплати, а також пільги окремим категоріям платників.
Згідно зі статтею 2 Закону 2535 використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земелЈних_часток(паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів-учасників угоди сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар (стаття 5 Закону 2535).
Відповідно до статті 13 Закону 2535 підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Згідно даних державного земельного кадастру від 19.01.07р. №1055, виданих Дніпропетровським міським управлінням земельних ресурсів, за Громадською організацією «Вихрь»зареєстрована земельна ділянка площею 2,9531 га у межах міста Дніпропетровська, на якій розташована стоянка човнів. Грошова оцінка землі складає:
за 2004р. - 4708954,39 грн.;
за 2005р. - 4708954,39 грн.;
за 2006р. - 4873752,28 грн.;
за 2007р. - 4873752,28 грн.
Відповідно до статті 7 Закону 2535 ставка земельного податку з земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, становить один відсоток від їх грошової оцінки. Таким чином, річний розмір земельного податку Громадської організації «Вихрь»складає:
- за 2004р. - 47089,54 грн.;
-за 2005р.-47089,54 грн.;
-за2006р.-48737,52 грн.;
-за 2007р.-48737,52 грн.
Договір оренди земельної ділянки від 05.04.01р. втратив чинність 17.12.03р., тобто Громадська організація «Вихрь»не орендує землю у виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради народних депутатів.
Відповідно до частини 5 статті 7 Закону України 2535 податок за земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян, а також за земельні ділянки, надані для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі трьох відсотків суми земельного податку.
В зв'язку з тим, що земельні ділянки, які використовує Громадська організація «Вихрь»не відносяться до жодної із зазначених категорій, та згідно статуту організація не відноситься до підприємств водного господарства, земельний податок не може справлятись у розмірі трьох відсотків суми земельного податку.
Суд не погоджується із твердженням позивача, що оскільки на вказаній земельній ділянці розташовано стоянку човнів, то така земельна ділянка відноситься до земельних ділянок, наданих для потреб водного господарства, з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 4, 5, ч.2 статті 89 Водного кодексу України у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
Отже, чинним законодавством не передбачене зменшення ставок земельного податку за земельні ділянки, які зайняті човновими станціями, де зберігаються особисті плавзасоби громадян.
Таким чином, земельний податок за ділянки, що перебувають у користуванні Громадської організації «Вихрь», повинен сплачуватись на загальних підставах.
Керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, п.6 Розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили у відповідності до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.П.Кожан
Дата складення постанови у повному обсязі 28.11.2007р.