14 липня 2011 року 9061/10/1070
м. Київ
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді -Старової Н.Е.,
при секретарі судового засідання -Пономаренко А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом
Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області
до товариства з обмеженою відповідальністю «Шельф»
простягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином.
До Київського окружного адміністративного суду звернулась Броварська ОДПІ Київської області (далі -позивач) з позовом до ТОВ "Шельф" (далі -відповідач) та ТОВ "Еко-Статус" про стягнення з відповідачів в дохід держави коштів, отриманих за нікчемним правочином по 13 510 482, 38 грн. з кожного.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що договір поставки від продукції № 3004.08 від 30.04.2008, який укладений між ТОВ "Шельф" та ТОВ "Еко-Статус" є нікчемним, оскільки до перевірки не надано сертифікати якості та/або відповідності на поставлений товар, товарно-транспортні накладні, акти приймання продукції за кількістю та якістю. Крім того, згідно інформаційного ресурсу АІС "Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" станом на дату складання акту перевірки підприємство значиться за станом -11-припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті). Згідно даних ІАЦ ЛІГА, постановою господарського суду Донецької області від 15.07.2009 у справі № 5/76б товариство визнане банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Також податковим органом встановлено відсутність адміністративно-господарських можливостей у ТОВ "Еко-Статус" на виконання господарських зобов'язань по даній угоді. Таким чином, оскільки договір є нікчемним, позивач просив застосувати наслідки нікчемності правочину, передбачені ст. 208 ГК України та стягнути у доход держави все одержане відповідачами за нікчемним зобов'язанням.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях та зазначив, що товарно-транспортні накладні, сертифікати якості та/або відповідності, ветеринарні свідоцтва, акти приймання-передачі не належать до документів первинного бухгалтерського обліку, а такими документами відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є податкові та видаткові накладні, що підтверджують товарність господарської операції та у яких визначено найменування товару, його кількість, асортимент, одиницю вимірювання, ціну за одиницю товару і загальну суму (загальну вартість товару).
Заслухавши доводи та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані та задоволенню не підлягають.
ТОВ "Шельф" я юридична особа зареєстровано 04.06.1999 державним реєстратором Броварської районної державної адміністрації. Основними видами діяльності ТОВ "Шельф" є виробництво рибних продуктів, неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, роздрібна торгівля у неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
Броварською ОДПІ Київської області проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Шельф" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.03.2010 року, про що складено Акт перевірки від 22.06.2010 року № 364/232/30444641 (надалі -Акт перевірки).
У ході перевірки встановлено, що у період, який перевірявся, між ТОВ "Шельф" та ТОВ "Еко-Статус" укладено договір поставки № 3004.08 від 30.04.2008 року. За результатами перевірки згідно первинних документів встановлено, що за період липень-грудень 2008 року проведено операцій по придбанню мороженої риби в асортименті на загальну суму 13 510 482, 38 грн., в т.ч. ПДВ -2 251 747,02 грн.
Умовами договору поставки передбачено, що постачальник зобов'язаний поставляти товар за допомогою власних транспортних засобів у відповідності до наданого Покупцем замовлення (пункт 2.2. договору). Приймання-здавання товару проводиться за кількістю згідно з товаросупровідними документами, за якістю -згідно з документами, що засвідчують якість товару (9 пункт 2.5. договору). При передачі товару постачальником покупцеві, постачальник зобов'язаний одночасно вручити покупцеві всі документи, що стосуються даного товару (накладні, вимоги до зберігача, сертифікати якості, санітарно-гігієнічні висновки та інші документи, які засвідчують якість, безпечність та інші необхідні відомості).
На думку податкового органу у разі поставки товару покупець повинен отримати екземпляр товарно-транспортної накладної з відміткою відправника товару та його отримувача. До перевірки не було надано ветеринарних свідоцтв на продукцію, яка була поставлена ТОВ "Еко-Статус" сертифікатів якості та/або відповідності на поставлений товар, товарно-транспортних накладних, актів приймання продукції уповноваженими особами підприємства за кількістю та якістю.
Окрім того, згідно даних інформаційного ресурсу АІС "Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів", станом на дату складання акту перевірки ТОВ "Еко-Статус" значиться за станом -11- припинено, але не знято з обліку. Згідно даних ІАЦ ЛІГА, постановою господарського суду Донецької області від 15.07.2009 року у справі № 5/76б товариство визнане банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. В Акті перевірки позивач зазначає , що ТОВ "Еко-Статус" не заявляло про наявність залишків ТМЦ на складах та у місцях зберігання, а також не заявляло про наявність основних фондів, транспортних засобів (до ДПІ не подано додаток К1/1 до рядків 01.2., 01.5., 04.2.. 04.10, 04.12 та 07 декларації з податку на прибуток підприємства в якому міститься інформація щодо наявності основних фондів та залишків ТМЦ на складах), підприємством заявлено про наявність лише двох працівників.
За наведених обставин податковим органом зроблено висновок про нікчемність договору поставки продукції № 3004.08. від 30.04.2008 року та Броварська об'єднана державна податкова інспекція звернулася до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину шляхом стягнення в дохід держави з відповідачів коштів у розмірі 13510482,38 грн. з кожного.
Ухвалою суду в даній адміністративній справі закрито провадження в частині позовних вимог щодо ТОВ "Еко-Статус" на підставі положень п. 5 ч. 1 ст. 157 КАС України.
Відповідно до частини першої ст. 207 ГС України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції ( спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 ГС України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін-у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з врахуванням того, що за змістом приписів статті 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.
Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин визнається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної особи або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним.
Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Висновок суду щодо нікчемності правочину має міститися у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
У матеріалах справи наявна копія договору поставки від 30.04.2008 року № 3004.8. Відповідно до пунктів 1.1., 1.2. постачальник зобов'язується за замовленням покупця передати йому у власність товар в асортименті, за кількістю та ціною визначеними замовленням покупця та на умовах визначених даним договором, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах встановленим даним договором. Кількість, одиниці вимірювання, найменування, ціна за одиницю товару і загальна сума зазначаються у накладних на кожну партію товару.
На підтвердження взаємовідносин відповідача та ТОВ "Еко-Статус" з приводу поставки товарів відповідачем надані до суду належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, які відповідно до вимог ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" є первинними документами бухгалтерського обліку, що засвідчують факт здійснення господарської операції. У вказаних документах визначено найменування товару, а саме риба в асортименті, її кількість, одиниці вимірювання, ціна за одиницю товару і загальна вартість товару.
Судом встановлено та підтверджено представником позивача, що на час укладення та виконання договору поставки ТОВ "Еко-статус" було зареєстроване платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом № 1000098379 від 13.02.2008 року, яке анульоване 03.09.2009 року. Окрім того, в Акті перевірки та в позовній заяві не зазначається, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію, свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Еко-статус" були скасовані чи визнані недійсним за рішенням суду на моменту укладення чи виконання договору поставки. Господарським судом Донецької області 26.10.2009 року винесено ухвалу по справі № 5/76б, якою ліквідовано юридичну особу -ТОВ "Еко-статус" (83076, м. Донецьк, Калінінський район, проспект Червоногвардійський, 46 код ЄДР 35677455). На підставі вказаного суд дійшов до висновку, що на час здійснення операцій по поставці продукції на підставі договору поставки № 3004.8 від 30.04.2008 року відповідач-2 був належним чином зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та платник податку на додану вартість.
Відповідачем до матеріалів справи було додано копії банківських виписок, що підтверджують факт проведення розрахунків за поставлений товар.
Доказів невідповідності наданих ТОВ "Еко-статус" первинних документів приписам чинного законодавства податковим органом суду не надано.
Представником позивача підтверджено факт того, що основним видом діяльності ТОВ "Шельф" є виробництво рибних продуктів. Основним видом діяльності ТОВ "Еко-статус" є оптова торгівля продуктами харчування, молочними продуктами, яйцями, тваринним маслом та жирами.
Таким чином зазначене підтверджує фактичне здійснення відповідачами господарської операції щодо поставки товару з урахуванням їх видів економічної діяльності.
В ході розгляду справи представником позивача не заперечувалося фактичне виконання зазначеного договору поставки, єдиними обставинами, які свідчать про нікчемність правочину є відсутність у відповідача підтверджуючих документів щодо транспортування продукції, актів приймання товару, ветеринарних свідоцтв на продукцію, яка була поставлена товариством з обмеженою відповідальністю "Еко-статус", сертифікатів якості та/або відповідності на поставлений товар.
Суд не приймає до уваги твердження позивача про відсутність у відповідача зазначених документів, оскільки згідно із п.2.2. Договору, ТОВ "Еко-Статус" зобов'язувалося поставляти товар ТОВ "Шельф" (на адресу знаходження складу ТОВ "Шельф": Київська обл., Броварський р-н, с. Гоголів, вул. Жовтнева, 82) за допомогою власних транспортних засобів. Витрати ТОВ "Еко-Статус" (Постачальника) на поставку замовленого ТОВ "Шельф" товару до місцезнаходження складу ТОВ "Шельф" були включені до ціни товару (тобто, по Договору ТОВ "Еко-Статус" не надавав ТОВ "Шельф" послуг перевізника).
Права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту -Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів -Замовників визначаються "Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", затверджених наказом Мінтрансу України № 363 від 14.10.1997 року та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568.
У п.1 "Терміни та поняття" вказаних Правил визначаються значення понять (термінів), використаних в Правилах. Відповідно до п.1 Правил, Замовник -це вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. Перевізник -це особа, яка надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування. Транспортна послуга -це перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом. Товарно-транспортна накладна -це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи. Отже, товарно-транспортна накладна регламентує взаємовідносини перевізника і замовника як учасників транспортного процесу.
Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відносини між ТОВ "Еко-Статус" та ТОВ "Шельф" є правовідносинами у сфері поставки товарів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207 затверджено "Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні". Пунктом 2 вказаного Переліку визначено, що для водія юридичної особи або фізичної особи -підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, необхідні при здійсненні перевезення накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.
Отже, оформлення товарно-транспортних накладних для поставки товару в рамках договірних відносин з постачання продукції чинним законодавством не вимагається, а факт передання товару набуття платником права власності підтверджується наявними видатковими накладними.
Відповідно до "Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затверджене наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм. У період укладення та виконання відповідачами умов Договору в Україні не існувало нормативно-правового акту, який встановлював би порядок застосування товарно-транспортних накладних та їх типову або спеціалізовану форму
За таких підстав суд приходить до висновку, що товарно-транспортні накладні не є доказом факту передання товару, та, відповідно, набуття права власності на нього. Факт передання товару (набуття платником права власності) підтверджується наявними видатковими накладними. Зазначені видаткові накладні повністю відповідають вимогам до первинних документів, які пред'являються п.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Мінфіну України № 88 від 24.05.1995.
У зв'язку з викладеним, факт оформлення видаткових накладних свідчить про товарність правочину, укладеного між ТОВ "Шельф" та ТОВ "Еко-Статус", та, відповідно, про його дійсність.
Обставинами, які, на думку позивача, свідчать про нікчемність договору поставки № 3004.08 від 30.042008 року, є відсутність у відповідача ветеринарних свідоцтв на поставлену за договором продукцію, сертифікатів якості та/або відповідності.
Відповідно до Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарно-санітарному контролю та нагляду, затверджених наказом Державного департаменту ветеринарної медицини Міністерства аграрної політики України "Про затвердження Правил видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов'язковому ветеринарно-санітарному контролю та нагляду від 19.04.2005 № 32, обов'язковому державному ветеринарно-санітарному контролю та нагляду підлягають перевезення тварин, продукції тваринного походження, інших об'єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, ці вантажі супроводжуються ветеринарними документами (ветеринарними свідоцтвами, ветеринарними сертифікатами, довідками) установленого зразка, що видаються відповідними державними установами ветеринарної медицини суб'єктам господарювання, громадянами, які перебувають у зоні їх діяльності; ветеринарні свідоцтва та ветеринарні сертифікати чинні на території всієї країни і належать до документів одноразового використання.
Відповідно до Додатку 2 до Правил "Переліку продукції тваринного походження, кормів і кормових добавок, що підлягають супроводженню ветеринарним свідоцтвом форми № 2 (п.7), при транспортуванні територією України супроводжуються ветеринарними свідоцтвами форми №2 такі вантажі: риба, ракоподібні, інші гідробіонти та продукти їхньої переробки з харчовою та кормовою метою".
Відповідно до Закону України "Про ветеринарну медицину" об'єктами державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду супроводжуються такими ветеринарними документами: міжнародними ветеринарними сертифікатами - при переміщенні за межі України; 2) ветеринарні свідоцтва -при переміщенні за межі території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст; 3) ветеринарні довідки - при переміщенні в межах району. Ветеринарне свідоцтво -разовий документ, виданий державним інспектором ветеринарної медицини, що підтверджує ветеринарно-санітарний стан партії тварин, продуктів тваринного походження, репродуктивного матеріалу, біологічних продуктів, кормів тваринного та рослинного походження, включаючи обов'язкове зазначення результатів лабораторних досліджень та ветеринарно-санітарного статусу території (потужності) походження, а для тварин -засвідчення проведення вакцинації та діагностичних досліджень.
Відповідно до п.6.3. "Порядку видачі ветеринарних документів", затвердженого Наказом Державного комітету ветеринарної медицини України від 13.04.2009 N 85, після доставки харчового продукту ветеринарні документи зберігаються у власника (реалізатора) або у справах офіційного лікаря ветеринарної медицини. Пунктом 6.2. цього Порядку передбачено, що ветеринарні свідоцтва, видані суб'єктам господарювання, громадянам, зберігаються протягом періоду реалізації харчових продуктів.
Отриману від ТОВ "Еко-Статус" на умовах Договору товар (рибну сировину) ТОВ "Шельф" (рибопереробне підприємство) використало для виробництва на власних виробничих потужностях готової до споживання продукції, яку потім поставило на умовах відповідних договорів оптовим покупцям (торговим мережам), для подальшої її реалізації кінцевим споживачам.
В ст. 1 Закону України "Про безпечність та якість харчових продуктів" строк придатності -проміжок часу, визначений виробником харчового продукту, протягом якого, у разі додержання відповідних умов зберігання, транспортування, харчовий продукт зберігає відповідність обов'язковим параметрам безпечності та мінімальним специфікаціям якості.
У готової до споживання продукції ТОВ "Шельф" строк придатності (за дотримання умов транспортування та зберігання) складає не більше 30 діб, що підтверджується наданими відповідачем витягами із технічних умов на виробництво та використання продукції, копії висновків СЕС та звітів ДУ "Інститут гігієни та медичної екології ім. О. Марзєєва АМН України»щодо продукції. Протягом вказаного строку, за умовами відповідних договорів поставки з покупцями продукції та нормами чинного законодавства України, покупці повинні реалізувати поставлену ТОВ "Шельф" продукцію, або повернути її ТОВ "Шельф" та мають право направляти ТОВ "Шельф" претензії по якості продукції. Таким чином обов'язок збереження документів щодо якості поставленої продукції обмежується періодом виробництва готової до споживання продукції та протягом строку придатності продукції, який зважаючи на останню дату поставку продукції 22 грудня 2008 року, сплив на час перевірки відповідача.
Суд враховує наявність у відповідача всіх первинних документів, банківських виписок, які підтверджують факт проведення розрахунків за поставлений товар, а тому вважає, що відсутність у відповідача на момент перевірки підтверджуючих документів щодо транспортування продукції, а саме товарно-транспортних накладних, актів приймання товару, документів щодо якості проставленої продукції не можуть бути єдиним та достатнім доказом на підтвердження безтоварності операцій та, як наслідок, свідчити про нікчемність правочину.
Щодо послання позивача на відсутність у ТОВ "Еко-Статус" адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по укладеній угоді з огляду на те, що ТОВ "Еко-Статус" не заявляло про наявність залишків ТМЦ на складах та у місцях зберігання, а також не заявляло про наявність основних фондів, транспортних засобів (до ДПІ не подано додаток К1/1 до рядків 01.2., 01.5., 04.2.. 04.10, 04.12 та 07 декларації з податку на прибуток підприємства в якому міститься інформація щодо наявності основних фондів та залишків ТМЦ на складах), підприємством заявлено про наявність лише двох працівників, слід зазначити наступне.
Як слідує із позовної заяви, вищевказані дані позивач отримав із інформаційного ресурсу АІС "Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" (щодо стану підприємства).
Представником відповідача заявлялося клопотання щодо витребування у позивача та долучення до справи наступних доказів: належним чином оформлену інформацію щодо ТОВ "Еко-Статус" з інформаційного ресурсу АІС "Система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів"; належним чином оформлену інформацію з інших систем ДПА України щодо ТОВ "Еко-Статус" (інформацію щодо залишків ТМЦ на складах та у місцях зберігання ТОВ "Еко-Статус", про наявність у ТОВ "Еко-Статус" основних фондів, транспортних засобів, про наявність у ТОВ "Еко-Статус" працівників). Судом зазначене клопотання задоволено та зобов'язано позивача надати зазначену у клопотанні інформацію. Проте позивачем витребувані судом докази надані не були. Податковим органом не було надано доказів наявності обставин щодо неможливості фактичного здійснення ТОВ "Еко-статус" господарської операції по поставці товару, а також доказів відсутності адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань.
Суд приймає до уваги наявну в матеріалах справи нотаріально засвідчену заяву - пояснення громадянина ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1, виданий Ленінським РВ ММУУМВС України в Миколаївській області 05.01.199 року, який мешкає у АДРЕСА_1, у якій ОСОБА_1 заявляє, що він є засновником та керівником ТОВ "Еко-статус" з 17.01.2008. Товариство створено на підставі добровільного волевиявлення, без жодного примусу з боку третіх осіб. Статутний фонд товариства сформований за рахунок особистих внесків. Реєстрація товариства здійснювалася від його імені залученим фахівцем-юристом на підставі наданої довіреності. Управління господарською діяльністю підприємства здійснювалося особисто, печатка та статутні документи зберігалися за місцезнаходженням підприємства, доступ третіх осіб до статутної документації та печатки підприємства був можливий лише з мого відома. Поточну діяльність підприємства забезпечували фахівці з певних галузей знань на договірній основі.
Посилання позивача на порушення відповідачем та ТОВ "Еко-статус" публічного порядку не приймається судом до уваги з таких підстав.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемними є правочини. що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Жодних рішень із зазначеного приводу позивачем суду не надано.
Поряд з цим, відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХІУ, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки. Як встановлено судом з пояснень представника позивача в ході розгляду справи, жодних фінансових санкцій до відповідача податковим органом по взаємовідносинах з ТОВ "Еко-статус" не застосовано, податкових зобов'язань не донараховано.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
За клопотаннями представників позивача, з метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи на підставі частини другої статті 150 КАС України, судом неодноразово оголошувалась перерва для надання додаткових доказів. Тобто, сторонам були створені усі необхідні умови для надання доказів з метою встановлення судом фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства.
Проте позивачем не надано суду жодних доказів, як свідчать про намір відповідача при здійсненні господарських операцій щодо поставки товару діяти з метою уникнення оподаткування фінансового-господарських результатів їх виконання, незаконного привласнення податку на додану вартість та із завідомим усвідомленням неперерахування суми податку на додану вартість до Державного бюджету України, а відтак не доведено умислу.
Крім того, позивачем не надано доказів укладення договорів з порушенням господарської компетенції та доказів притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб відповідача.
Податковим органом не доведено, що господарська операція по поставці товару (риби в асортименті) є фіктивною чи то безтоварною, не доведено недобросовісності відповідача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.
Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 208 ГК України, застосування санкцій здійснюється лише судом. Це правило відповідає положенням ст. 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені ч. 1 ст. 208 ГК України, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських, як такі, що відповідають визначенню, закріпленому у ч. 1 ст. 238 ГК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 238 ГК України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто, заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Отже, санкція, передбачена ч. 1 ст. 208 ГК України, відповідає визначенню ч. 1 ст. 238 ГК України і є публічно-правовою конфіскаційною адміністративно-господарською санкцією за порушення імперативної вимоги закону (яка полягає у забороні вчинення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства).
Тому, адміністративно-господарська санкція у вигляді стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемною угодою, може застосовуватися лише протягом строків, установлених ст. 250 ГК України для застосування адміністративно-господарських санкцій.
Крім того, необхідність застосування судом ст. 250 ГК України у даній адміністративній справі пов'язана з тим, що обов'язковою ознакою цивільно-правового строку давності (ст. 258 ЦК України) є його зв'язок із зверненням до суду саме на захист цивільного права чи інтересу, тоді, як в даному конкретному випадку позивач звернувся до суду з метою захисту публічних інтересів на реалізацію владних повноважень, передбачених Законом України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 № 509 - XII.
При цьому, потрібно враховувати, що ЦК України не встановлює правових наслідків недійсності (нікчемності) правочину у вигляді стягнення одержаного сторонами на виконання такого правочину у дохід держави. Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Аналіз п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 р. № 509 - XII свідчить, що Позивач є уповноваженим органом державної влади щодо застосування до сторін відповідного правочину наслідків, встановлених ч.1 ст. 208 ГК України.
Статтею 239 ГК України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання адміністративно-господарські санкції.
Отже, передбачене п.11 ст.10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" повноваження податкових інспекцій на звернення до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, одержаних за нікчемними угодами, є повноваженням звертатися до суду про застосування до сторін відповідного правочину наслідків, встановлених ч.1 ст. 208 ГК України.
Згідно ст. 250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Виходячи зі змісту ст. 250 ГК України, початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання ТОВ "Шельф" та ТОВ "Еко-статус" Договору поставки № 3004.08 від 30.04.2008. Фактично, Договір був виконаний Сторонами з дати виконання Сторонами Договору останніх зобов'язань по Договору (тобто, дата здійснення останньої поставки товару по Договору є датою виконання зобов'язань ТОВ "Еко-статус" (Постачальником), а дата здійснення останньої оплати по Договору є датою виконання зобов'язань ТОВ "Шельф" (Покупця).
Відповідно до копій видаткових та податкових накладних, які містяться у матеріалах справи, видаткові та податкові накладні по вказаному Договору були видані Сторонами Договору (ТОВ "Шельф" та ТОВ "Еко-статус") 22.12.2008 року. Крім того, ТОВ "Шельф" (Покупець по Договору) повністю розрахувався за поставлений по Договору товар 19.03.2009 року, що підтверджується відповідними банківськими виписками. Також, вищевикладене не заперечується й позивачем, що підтверджується змістом позовної заяви. Водночас, відповідно до матеріалів справи, позов про стягнення коштів отриманих за нікчемним правочином поданий Позивачем лише 21.10.2010 року, тобто, після спливу одного року з дня виконання відповідачами (ТОВ "Шельф" та ТОВ "Еко-статус") договору поставки. Це означає, що за будь-яких умов строки, що передбачені ст. 250 ГК України для застосування адміністративно-господарських санкцій, сплинули.
З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, а також пропуск позивачем передбачених ст. 250 ГК України строків застосування адміністративно-господарських санкцій, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Київської області - відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя
Повний тест постанови виготовлено 18 липня 2011 року