22 березня 2012 року 1793/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді- Брагіної О.Є.;
при секретарі судового засідання -Трофимовичі М.М.,
за участю представників позивача -ОСОБА_1 (довіреність від 14.03.2012 р. №17/9/10-025);
представників відповідача -ОСОБА_2 (довіреність від 04.10.2011 р, б/н),
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовом державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області
до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агро-Трейд»,
третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Техноспец-Сервіс»
про стягнення коштів за нікчемними уголами,
до Київського окружного адміністративного суду звернулась державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Київської області із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агро-Трейд», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Техноспец-Сервіс» про стягнення коштів за нікчемними угодами у розмірі 490 000, 00 грн.
Аргументуючи заявлені вимоги позивач вказав, що договір про надання мерчандайзингових послуг, укладений між ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд»і ТОВ «Техноспец-Сервіс»є нікчемним і таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки укладений за відсутності наміру дійсного отримання мерчандайзингових послуг. Фактично ніяки послуги контрагентом не надавалися, а договір укладено лише задля незаконного зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість. Просив стягнути з позивача в дохід держави вартість отриманого за договором з ТОВ «Техноспец-Сервіс» у розмірі 490 000,00 грн.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача позов не визнав, вказавши на безпідставність вимог позивача. Наполягав на тому, що укладена ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд»»з ТОВ «Техноспец-Сервіс»угода про надання мерчандайзингових послуг є дійсною та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Факт надання послуг мерчандайзингу підтверджується двостронніми актами приймання-передачі наданих послуг, що містять інформацію про послуги, які надано контрагентом. В оплату за надані послуги ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд»перераховано кошти на загальну суму 490 000,00 грн., що підтверджується випискою із банківського рахунку. На підтвердження здійсненого розрахунку та сплати у складі ціни послуг сум податку на додану вартість за вказаною господарською операцією ТОВ «Торговий дім «Агро Трейд»одержало від ТОВ «Техноспец-Сервіс»6 податкових накладних на суму 490 000,00 грн. Витрати на оплату мерчандайзингу були включені підприємством до складу валових витрат та відображені у податкових деклараціях відповідного періоду, а сума податку на додану вартість урозмірі 81 666,66 грн., на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Техноспец-Сервіс»включена до складу податкового кредиту звітного періоду. Вважає, що відповідачем надано достатньо доказів на підтвердження реального характеру правочину, просив суд в задоволенні позову відмовити.
Уповноважений представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений судом належним чином, про причини неприбуття в судове засідання, суд не сповістив.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав:
товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агро Трейд»є юридичною особою, що зареєстрована виконавчим комітетом Новокаховської міської ради Київської області, як платник податків перебуває на обліку в державній податковій інспекції Києво-Святошинського району Київської області з 22.04.2004 р. за №1087, зареєстроване як платник податку на додану вартість (свідоцтво від 24.05.2004 р. №100166800).
Основним видом діяльності відповідача є здійснення оптової торгівлі продовольчими товарами.
З метою збільшення обсягів продажу поставлених ТОВ «Торговий дім «Агро Трейд»товарів кінцевим споживачам, 01.10.2007 р., між відповідачем та ТОВ «Техноспец-Сервіс»було укладено договір №01/10 про надання послуг з мерчандайзингу.
У жовтні 2010 р., посадовими особами державної податкової інспекції Київської області було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2007 р. по 31.03.2010 р. (акт перевірки №903/23-2/32837481).
В ході перевірки було виявлено порушення відповідачем пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР, що призвело до заниження податку на прибуток у періоді, що перевірявся на суму 576022,00 грн., а також підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало своїм наслідком заниження податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 460817,00 грн.
Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства грунтуються на припущенні, що договір №01/10 про надання мерчандайзингових послуг, укладений 01.10.2007 р. між відповідачем та ТОВ «Техноспец-Сервіс»є нікчемним і таким, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Такий висновок посадових осіб позивача базується на виявлених недоліках актів приймання-передачі послуг, припущенні про нездатність контрагента надати відповідні послуги, а також на твердженні позивача про невідображення контрагентом відповідача у податковому обліку операції з надання послуги.
Під час судового розгляду встановлено, що у жовтні 2007 року між позивачем (замовник) і Товариством з обмеженою відповідальністю “Техноспец-Сервіс” (виконавець) укладено договір про надання послуг з мерчандайзингу від 01.10.2007 № 01/10, згідно з яким виконавець зобов'язувався за плату надати послуги мерчандайзингу (розміщення овочевої продукції замовника на торгівельному обладнанні (полицях, стендах, холодильних вітринах) в місцях продажу; організація та проведення заходів стимулювання збуту продукції замовника; поширення інформації про продукцію замовника серед споживачів такої продукції; здійснення підготовки продукції до продажу, надання їй привабливого вигляду; контроль за організацією торгівельно-технологічного процесу в торгівельних мережах; контроль за асортиментом продукції замовника у торговельних мережах тощо).
Вартість послуг за вказаним договором визначалась сторонами на початку кожного місяця на підставі погоджень вартості послуг, які є додатками до договору, загальна вартість становила суму 490 000,00 грн. (у тому числі ПДВ -81 666,66 грн.), з яких: 50 000,00 грн. -у жовтні 2007 року; 20 000,00 грн. -у грудні 2007 року; 50 000,00 грн. -у січні 2008 року; 100 000,00 грн. -у лютому 2008 року; 70 000,00 грн. -у березні 2008 рок; 200 000,00 грн. -у квітні 2008 року).
Факт надання послуг мерчандайзингу за вказаним договором підтверджується двосторонніми актами приймання-передачі наданих послуг, що містять інформацію послуги, які надано контрагентом, місце надання послуг (адреси магазинів ТОВ “Фоззі-Фуд”), а також вартість послуг (акти на загальну суму 490 000,00 грн., у тому числі: від 31.10.2007 № 3110127 на суму 50 000,00 грн.; від 31.12.2007 № 311234 на суму 20 000,00 грн.; від 31.01.2008 № 3101134 на суму 50 000,00 грн.; від 29.02.2008 № 2902176 на суму 100 000,00 грн.; від 31.03.2008 № 3103106 на суму 70 000,00 грн.; від 31.4.2008 № 200462 на суму 200 000,00 грн.).
В оплату за надані послуги позивач перерахував на рахунок ТОВ “Техноспец-Сервіс”кошти на загальну суму 490 000,00 грн. (у тому числі ПДВ -81 666,66 грн.), факт перерахування коштів підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача, що міститься у матеріалах справи, та не заперечується сторонами.
На підтвердження розрахунків та сплати у складі ціни послуг сум податку на додану вартість за вказаними господарськими операціями відповідач отримав від ТОВ “Техноспец-Сервіс”шість податкових накладних на загальну суму 490 000,00 грн. (у тому числі ПДВ -81 666,66 грн.).
За даними акта перевірки від 21.12.2010 № 903/23-2/32837481, що також не заперечувалось сторонами, витрати на оплату послуг мерчандайзингу включені позивачем до складу валових витрат у відповідному періоді і відображені у податкових деклараціях, а сума податку на додану вартість (81 666,66 грн.) на підставі податкових накладних, виданих ТОВ “Техноспец-Сервіс”, включена позивачем до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображена у реєстрі отриманих податкових накладних, та відповідає даним податкових декларацій з податку на додану вартість позивача за відповідний період.
Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини, на момент їх виникнення, регулювались Законами України “Про оподаткування прибутку підприємств”, “Про податок на додану вартість”, “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”та положеннями Цивільного кодексу України щодо недійсності правочинів.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (частина 2 статті 215 ЦК України).
В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
На думку податкового органу, ніякі послуги відповідачу фактично не надавались, договори про надання послуг є нікчемними, тому формування валових витрат і податкового кредиту вчинено відповідачем незаконно.
Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності фактів ненадання мерчандайзингових послуг відповідачу його контрагентами, що покладено в основу тверджень податкового органу про нікчемність правочинів та прийнятих в подальшому податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами, в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержано нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
Згідно із статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до статей 3,6 Цивільного кодексу України, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності.
Статтею 13 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускається використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.
В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
При вирішенні даної справи, суд виходить із презумпції сумлінності платників податків та інших учасників правовідносин в економічній сфері. У зв'язку із цим презумується, що дії платника податків, які мають своїм результатом одержання певної податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться в його податковій декларації та бухгалтерській звітності- достовірні.
Під податковою вигодою слід розуміти зменшення розміру податкових зобов'язань внаслідок, зокрема, зменшення податкової бази, одержання податкової пільги, застосування більш низької ставки податку, а також одержання права повернення (залік) або відшкодування податку з бюджету. Надання платником податків до податкового органу всіх належним чином оформлених документів, що передбачені податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не доведе, що відомості, які містяться в цих документах є неповними, недостовірними й/або суперечливими. Одержання податкової вигоди повинно визнаватися необґрунтованим, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування платником податків враховано операції, що не відповідають їх дійсному економічному змісту або враховано операції, не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).
Про необґрунтованість одержаних платником податків податкової вигоди можуть також свідчити:
-наявність неможливості реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, що є економічно необхідними для виробництва товарів, виконання робіт або надання послуг;
-відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної до економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібно здійснення і облік інших господарських операцій;
-здійснення операцій з товаром (послугами), який не вироблявся (послуги фактично не надавалися) або який не міг бути вироблений (послуги не могли бути наданими) в обсязі, зазначеному платником податків у документах бухгалтерського обліку.
Під господарською діяльністю у Господарському кодексу України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
У розумінні п. 1.32 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 р. №334/94-ВР (далі Закон №334/94-ВР), господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 ГК України, п. 1.32 статті1Закону №334/94-ВР є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, результати якої- продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження. Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків, тому така ознака результатів господарської діяльності як цінова визначеність наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.
Отже правовідносини, пов'язані із правомірністю формування платником податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість потребують встановлення всіх фактичних обставин, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.
Виходячи з наведеного, порушення допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства ( частина 1 статті 207 ГК України та статті 228 ЦК України).
Співставляючи обсяг та показники проведених робіт, проаналізувавши всі надані відповідачем докази, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем того факту, що послуги контрагентом відповідача -ТОВ «Техноспец-Сервіс»йому не надавались, у зв'язку з чим вважає, що укладена між ними угода, яка виконувалась протягом перевіряємого періоду, спричинила для сторін реальне настання правових наслідків, що обумовлені нею.
Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинено з метою суперечною інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
За вимогами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним (стаття 228 ЦК України).
З огляду на викладене у суду відсутні підстави вважати угоду №01/10 від 01.10.2007 р., укладену між відповідачем та ТОВ «Техноспец-Сервіс» нікчемною.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення. Як вбачається з частини першої статті 208 Господарського кодексу України, застосування санкцій здійснюється лише судом. Це правило відповідає положенням статті 41 Конституції України, згідно з якими конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки санкції, передбачені цією частиною є конфіскаційними, здійснюється стягнення за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, позаяк відповідають визначенню, закріпленому у частині першій статті 238 Господарського кодексу України, тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України.
Так, відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Це означає, що початком перебігу у наведеній статті строків є дата виконання правочину.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 09.02.2010 р. по адміністративній справі за позовом державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова до приватної виробничо-комерційної фірми «Дімон і Ко»про визнання недійсними господарських зобов'язань та стягнення в доход держави всього одержаного.
Згідно із статтею 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення грошових коштів як з ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд».
Позов державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Київської області було пред'явлено 07.04.2011 р.. Як вбачається із матеріалів справи останнє перерахування коштів ТОВ «Торговий дім «Агро-Трейд»»на рахунок ТОВ «Техноспец-Сервіс»»було здійснено в травні 2008 р.. Це означає, що за будь-яких обставин строки, передбачені статтею 250 Господарського кодексу України про застосування адміністративно-господарських санкцій на час звернення до суду, сплинули.
Таким чином, вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемними угодами, задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею та документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідач не надав доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 11,14,70,71,72,86,94,159-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову,- відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Брагіна О.Є.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 26 березня 2012 р.