16 березня 2012 року 2а-5744/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Волощука О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
У листопаді 2011 року ОСОБА_1 (далі -позивач, підприємець) звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 18.11.2011 №0000921701, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 219 350,26 грн. основного боргу та 58 067,56 грн. штрафних санкцій, і №0000931701, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 109 939,54 грн.
У судовому засіданні 16.03.2012 здійснено замінено відповідача у справі Державну податкову інспекцію у Вишгородському районі Київської області його правонаступником -Державною податковою інспекцією у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (далі -відповідач, Податковий орган).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зроблені в акті перевірки відповідачем висновки та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства.
Зокрема, Податковим органом безпідставно донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки господарська діяльність підприємця, яка полягала у наданні послуг відповідального зберігання, відповідно до вимог чинного законодавства не підлягає оподаткуванню даним податком. Крім того, основна сума донарахованого ПДВ в розмірі 219 350,26 грн. є необгрунтованою у зв'язку з перебуванням позивача в окремих звітних періодах, за які нараховано податкові зобов'язання, на спрощеній системі оподаткування без свідоцтва про реєстрацію як платника ПДВ. Таким чином, позивач не зобов'язаний сплачувати податок на додану вартість за перевірений період.
В той же час, представником позивача зазначено, що сума штрафних санкцій відповідно до оскаржуваного рішення №0000921701 у розмірі 54 837,56 грн. є необгрунтована, оскільки визначена відповідно до положень Податкового кодексу України, який вступив в законну силу лише з 01.01.2011, а спір стосується 2008-2010 років. Тоді як фінансові санкції в сумі 3 230,00 грн., розраховані за відсутність подання декларацій з ПДВ протягом 19 місяців, визначені неправомірно, оскільки підприємець не був платником даного податку за вказаний період.
Щодо нарахування податку з прибутку фізичних осіб у сумі 109 939,54 грн., то позивач зазначає, що дана сума, також, нарахована відповідачем безпідставно та необгрунтовано у зв'язку з тим, що при визначенні чистого оподаткованого доходу на загальну суму 719 261,60 грн. відповідачем не враховано ряд витрат підприємця, що зменшують оподатковуваний дохід. Крім того, донарахована сума податку з доходів фізичних осіб вирахувана Податковим органом з доходів за ті податкові періоди, коли позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, тобто сплачував фіксований податок, що підтверджується наявними матеріалами справи.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні проти позову заперечували, в задоволенні позовних вимог просили суд відмовити з наступних підстав.
Податковий орган вважає, що сума донарахованого податку на додану вартість визначена відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки надання позивачем послуг складського зберігання оподатковується вказаним податком, зокрема, тому, що для надання послуг схову (відповідального зберігання) необхідна наявність спеціальних ячейок, камер, а не складських приміщень. Враховуючи, що дохід від оподатковуваних операцій підприємця становив більше 300 000,00 грн. за рік, то він відповідно до вимог чинного законодавства зобов'язаний сплачувати податок на додану вартість.
Донарахований податок з доходів фізичних осіб в розмірі 109 939,54 грн. визначено згідно з вимогами чинного законодавства, оскільки підприємець за результатами діяльності у 2009 році повинен був нарахувати та сплатити вказаний податок за правилами загальної системи оподаткування у зв'язку з перевищенням дозволених для платників єдиного податку лімітів отриманої виручки за І-ІІ квартали року. В той же час, протягом 2010 року позивачем до Податкового органу подавались звітні декларації, що підтверджує його перебування на загальній системі оподаткування, тоді як підприємцем сплачувались суми фіксованого податку та повинні були подаватись звіти про сплату єдиного податку.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини, позицію Вищого адміністративного суду України, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області від 17.09.2007, реєстраційний номер -НОМЕР_1, на податковому обліку в ДПІ у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби перебуває з 20.09.2007.
На підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України відповідно до направлення від 24.10.2011 №457/17-1, виданого ДПІ у Вишгородському районі Київської області та плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання Податковим органом проведена документальна планова перевірка фінансово - господарської діяльності з питань дотримання фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 31.12.2010.
За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 10.11.2011 НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), яким встановлено, зокрема, наступні порушення вимог податкового законодавства з боку підприємця.
Вимог пункту 6 статті 128 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-ГУ та вимог п.4 ст.14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 №13-92 «Про прибутковий податок з громадян»(далі -Декрет), не подано декларації про доходи за II - III квартали 2009 року, неналежне ведення обліку доходів та витрат.
Вимог ст. 13 Декрету, у зв'язку з чим занижено суму чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 719 261,60 грн.
Вимог пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України від 06.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(далі -Закон №168/97-ВР), у зв'язку з чим позивачем занижено задекларовані показники у рядку (1-8.4) декларації з податку на додану вартість від суми виручки, що надійшла на розрахунковий рахунок на загальну суму 219 350,26 грн. в т.ч.: у вересні 2008 року на суму 1 060,00 грн., в жовтні 2008 року на суму 6 829,00 грн., в листопаді 2008 року на суму 6 829,00 грн., в червні 2009 року на суму 796,00 грн., в липні 2009 року на суму 13 596,40 грн., в серпні 2009 року на суму 21 567,46 грн., в вересні 2009 року на суму 23 251,80 грн., в жовтні 2009 року на суму 13 577,40 грн., в листопаді 2009 року на суму 15 555,40 грн., в грудні 2009 року на суму 16 283,60 грн., в січні 2010 року на суму 15 783,80 грн., в лютому 2010 року на суму 15 519,40 грн., в березні 2010 року на суму 6 943,80 грн., в квітні 2010 року на суму 14 128,70 грн., в травні 2010 року на суму 11 269,10 грн., в червні 2010 року на суму 8 989,20 грн., в липні 2010 року на суму 7 609,00 грн., в серпні 2010 року на суму 1 780,60 грн., в вересні 2010 року на суму 1 493,20 грн., в жовтні 2010 року на суму 2 771,20 грн., в листопаді 2010 року на суму 5 420,60 грн., в грудні 2010 року на суму 2 525,80 грн.
Перевіркою встановлено, що на порушення вимог чинного законодавства позивачем облік доходів і витрат вівся неналежним чином. Так, підприємець у І кварталі 2009 року застосовував загальну систему оподаткування. Відповідно до поданої заяви про застосування спрощеної системи оподаткування від 03.03.2009, позивач застосував спрощену систему оподаткування обліку та звітності з ІІ кварталу 2009 року.
В ході проведення перевірки правильності визначення валового доходу (обсягу виручки) встановлено, що відповідно до виписок банку, на розрахункові рахунки позивача в період з 01.01.2009 по 30.06.2009 надійшли кошти від споживачів за зберігання майна в загальній сумі 503 980,00 грн. Таким чином, підприємцем перевищено обсяг виручки отриманої від реалізації послуг протягом І-ІІ кварталів 2009 року.
На порушення вимог ст.1, ст. 5 Указу Президента від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва»(далі -Указ № 727/98) позивачем перевищено обсяг виручки отриманої від реалізації послуг протягом І-ІІ кварталів 2009 року, але на загальну систему оподаткування починаючи з III кварталу 2009 року не перейшов.
Перевіркою правильності визначення доходів, відображених у деклараціях про доходи, з даними про суми доходів від здійснення господарської діяльності, визначеними в ході перевірки встановлено, що на порушення вимог ст. 13 Декрету підприємцем занижено валовий дохід, отриманий від надання послуг всього на суму 556 725,30 грн., в т.ч.: в І кв. 2009 року в сумі 240 613,00 грн., II кв. 2009 року в сумі 287 093,00 грн., III кв. 2009 року в сумі 579 141,30 грн., IV кв. 2009 року в сумі 566 725,30 грн., II кв. 2010 року в сумі 103 548,00 грн. У зв'язку з неналежним веденням обліку доходів і витрат завищено валовий дохід всього на суму 126 886,00 грн., в т.ч.: в І кв. 2010 року в сумі 4 938,00 грн., III кв. 2010 року в сумі 117 824,00 грн., IV кв. 2010 року в сумі 4 124,00 грн.
Крім того, в ході перевірки встановлено, що на порушення вимог ст. 13 Декрету позивач в результаті порушень щодо формування валових доходів та валових витрат, занизив суму чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 719 261,60 в т.ч.: в І кварталі 2009 року в суму 257 227,35 грн.; в II кварталі 2009 року в сумі 265 627,35 грн., в III кварталі 2009 року в сумі 399 993,18 грн., IV кварталі 2009 року в сумі 500 219,24 грн., в І кварталі 2010 року в сумі 84 663,00 грн., в II кварталі 2010 року в сумі 105 499,66 грн.; в III кв. 2010 року в сумі 10 368,00 грн.; в IV кварталі 2010 року в сумі 18 511,70 грн.
В деклараціях, поданих підприємцем за 2009 рік показники фінансової діяльності відображались з наростаючим підсумком, показники фінансової діяльності в деклараціях за 2010 рік - поквартально.
На підставі виявлених та викладених вище порушень вимог податкового законодавства відповідачем щодо підприємця прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.11.2011 №0000921701, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 219 350,26 грн. основного боргу та 58 067,56 грн. штрафних санкцій, і №0000931701, яким визначено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 109 939,54 грн.
Із наданих відповідачем суду пояснень від 15.02.2012 та Акту перевірки вбачається, що сума донарахованих податкових зобов'язань з ПДВ складається з 219 350,26 грн. основного боргу, донарахованого за результатами господарської діяльності позивача з надання послуг зберігання протягом перевіреного періоду. В той же час, штрафні санкції в сумі 58 067,56 грн. складаються з 54 837,56 грн. -25% від суми донарахованого основного боргу та 3 230,00 грн. -штрафи в сумі 170,00 грн. за кожне неподання декларації з ПДВ протягом перевіреного періоду.
Податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 109 939,54 грн. сформовано наступним чином. У зв'язку з виявленням заниження підприємцем оподаткованого доходу за 2009 рік на суму 500 219,24 грн. відповідачем донараховано 75 032,89 грн. податку з доходів фізичних осіб за 2009 рік. Крім того, Податковим органом в результаті перевірки встановлено, що оподатковуваний дохід позивача за наслідками діяльності у 2010 році становить 232 711,03 грн., звідки податок на доходи з фізичних осіб за 2010 рік -34 906,65 грн. (15%).
В той же час, на вимогу суду надати пояснення та обгрунтування способів визначення оподатковуваного доходу підприємця за 2009 рік у сумі 507 569,24 грн. представниками відповідача жодних розрахунків не надано, а зазначено лише, що від суму отриманої позивачем виручки протягом 2009 року віднімалися витрати на оренду складських приміщень та кошти, сплачені за спожиту електроенергію.
В свою чергу, представник позивача на обгрунтування позиції, що відповідачем неправомірно донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 109 939,54 грн. зазначив наступне.
В І кварталі 2009 року позивач перебував на загальній системі оподаткування. Дохід від реалізації послуг склав 283 113,00 грн., що підтверджується довідкою з банку «Фінанси та кредит», при цьому витрати на господарську діяльність склали 280 000,00 грн. - закупівля автонавантажувачів для розвантажування та завантажування товарів, що знаходяться на відповідальному зберіганні. Зазначені витрати підтверджуються договором бн від 12 січня 2009 року та видатковою накладною № 1 від 14 січня 2009 року з ФОП ОСОБА_2 про отримання товару, зазначеного в договорі, в повному обсязі. Чистий прибуток за І квартал 2009 року склав лише 3 113,00 грн. (283 113,00 - 280 000,00 = 3 113,00 грн.), а не 265 627,35 грн., як встановлено Податковим органом. Таким чином, оподатковуваний дохід згідно з Актом перевірки за І квартал 2009 є таким, що не відповідає дійсності, адже витрати, що понесені підприємцем у І кварталі 2009 року є документально підтвердженими та оформлені згідно з вимогами чинного законодавства.
В ІІ та ІІІ кварталі 2009 року позивач перебував на спрощеній системі оподаткування. В ІV кварталі, в зв'язку з перевищенням граничного ліміту в 500 000,00 грн. за результатами діяльності у ІІ-ІІІ кварталах 2009 року, ним було прийнято рішення щодо переходу на загальну систему оподаткування з ІV кварталу 2009 року. На підтвердження вказаного представник позивача посилається на 9 сторінку Акту податкової перевірки, в якій зазначено, що за четвертий квартал фізичною особою було надано звіт до податкової за загальною системою оподаткування (його номер реєстрації в податковій 1436 від 12.03.2010).
Також, представник позивача вважає безпідставними дії відповідача щодо сумування доходу за перший квартал 2009 року, коли підприємець перебував на загальній системі оподаткування, та доходу за ІІ квартал 2009 року, коли платник перебував на спрощеній системі оподаткування.
Таким чином, позивач вважає правомірним застосування спрощеної системи оподаткування за ІІ квартал 2009 року та власний перехід на загальну лише з ІV кварталу 2009 року.
Крім того, позивач зазначає, що Податковим органом не прийнято до уваги, якщо підприємець є платником податків на загальних підставах в ІV кварталі 2009 року, то необхідно й витрати за цей період відобразити в повному обсязі. Відповідачем цього не зроблено і документального підтвердження витрат в повній мірі ним не досліджено.
Відповідно до поданої позивачем декларації про доходи, одержані з 1 січня по 31 грудня 2009 року сума чистого прибутку склала лише 7 350,00 грн. Обсяг виручки від реалізації за І квартал та друге півріччя 2009 року склав 802 243,29 грн. Витрати вище зазначеного періоду, які безпосередньо пов'язанні з одержанням доходу складаються з витрат на оренду складів, придбання автонавантажувачів та витрат на ведення складського господарства.
Так, на підтвердження витрат в господарській діяльності позивачем надано договори оренди з ТОВ «Гермес Логістік»№ 83\09-0 від 10.06.2009 та ТОВ «Гермес-логіст»№ 233\09-о від 01.11.2009, в межах яких складено акти надання послуг №2709 від 31 липня 2009 року, №2444 від 31 липня 2009 року, №2733 від 31 серпня 2009 року, №2766 від 31 серпня 2009 року, №3002 від 30 вересня 2009 року, №3693 від 31 жовтня 2009 року, №38506 від 31 жовтня 2009 року, №3888 від 30 листопада 2009 року, №3920 від 30 листопада 2009 року, №29 від 31 грудня 2009 року, №150 від 31 грудня 2009 року, відповідно до яких витрати підприємця склали 234 187,06 грн.
Відповідно до договору бн від 01.07.2009 з ФОП ОСОБА_3 щодо надання послуг з організації складського господарства щомісячні платежі складали 35 806,00 грн. В межах вказаного договору за півроку позивач поніс витрати в розмірі 214 836,00 грн., про що складено відповідні акти про надання послуг: № 1 від 31 липня 2009 року, № 2 від 31 серпня 2009 року, № 3 від 30 вересня 2009 року, № 4 від 30 жовтня 2009 року, №5 від 30 листопада 2009 року, №6 від 31 грудня 2009 року. Копії вказаних первинних документів наявні в матеріалах справи.
Також, в зв'язку зі значним збільшенням обсягу замовлень, позивачем було прийнято рішення закупити ще один автонавантажувач, який вже знаходився в експлуатації. Для цього ним було підписано договір на поставку товару бн від 01 грудня 2009 року з ФОП ОСОБА_3 на загальну суму 65 892,00 грн. Поставка товару ним виконана в повному обсязі, про що складено відповідну видаткову накладну. Враховуючи вищенаведене загальна сума витрат за перший квартал та друге півріччя 2009 року склала: 280 000 + 234187,06 + 214 836+ 65 892=794 915,06 грн.
Таким чином, позивач вважає, що розрахунок чистого прибутку за І квартал та друге півріччя 2009 року для оподаткування податком з доходів фізичних осіб становить 7 327,94 грн. (802 243,29 -794 915,06 = 7 327,94). В той же час, у декларації за 2009 рік суму чистого доходу, яка підлягає оподаткуванню зазначено в розмірі 7 350,00 грн. Таку несуттєву помилку представник позивача пояснив відсутністю спеціальних знань у позивача, який самостійно формував та подавав податкову звітність.
Враховуючи вище зазначені розрахунки та факти, визначення Актом перевірки оподатковуваного доходу (чистого прибутку) за 2009 рік в розмірі 507 569,24 є безпідставним.
У 2010 році позивач був платником єдиного податку в період з 01.01.2010 по 31.12.2010, що підтверджується свідоцтвом про сплату єдиного податку, виданим 17 грудня 2010 року на підставі відповідної заяви підприємця. За вказаний період позивач мав обсяг виручки від реалізації в розмірі 474 929,55 грн., що не призвело до перевищення граничного ліміту в розмірі 500 000,00 грн. Тому інші податки та збори платник єдиного податку не зобов'язаний сплачувати, а їх нарахування є безпідставним.
Судом на підставі наявних в матеріалах справи банківських довідок встановлено та представниками відповідача не заперечується, що підприємцем за 2010 рік не перевищено дозволений для платників єдиного податку ліміт отриманої виручки.
Крім того, як вбачається з наданого позивачем пояснення та розрахунку за 2010 рік, протягом вказаного періоду за результатами діяльності підприємцем отримано збитки у сумі 6 037,38. В Акті перевірки оподатковуваний дохід (чистий прибуток) склав 219 042,36 грн., що не відповідає дійсності, оскільки Податковим органом враховано не всі документально підтверджені витрати позивача, зокрема, на послуги з організації складського господарства відповідно до договору бн від 03.01.2010 з ФОП ОСОБА_3, в межах якого складено акти про надання послуг на суму 232 320,00 грн.
Стосовно податку на додану вартість позивачем зазначено, що згідно з пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону №168/97-ВР не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг. Таким чином, нарахування відповідачем 20 % ставки ПДВ за вказаний період є безпідставним, оскільки підприємцем доходи протягом перевіреного періоду отримано у зв'язку з наданням послуг відповідального зберігання.
Так, на підтвердження викладеної позиції та на вимогу суду позивачем надано копії 25 договорів зберігання, укладених між позивачем та іншими суб'єктами господарювання. Крім того, на підтвердження реальності укладання вказаних правочинів відповідального зберігання позивачем надано завірені копії належним чином оформлених первинних документів, зокрема, накладних, актів прийому-передачі товару на відповідальне зберігання, специфікацій тощо, з яких вбачається, що підприємцем приймалися на зберігання, розвантажувались та завантажувались товари, надані іншими суб'єктами господарювання.
Крім того, представником позивача зазначено та представниками відповідача не заперечується, що відповідно до поданої підприємцем заяви його свідоцтво про реєстрацію як платника податку на додану вартість анульовано з 31.12.2008. В той же час, 01.04.2010 позивачем до Податкового органу подано заяву про добровільну реєстрацію платником ПДВ, проте на даний час, ні вмотивованої відмови, ні свідоцтва позивачем не отримано.
Судом встановлено, що податок на додану вартість відповідачем нараховано у зв'язку з наданням підприємцем послуг, які, на думку Податкового органу, підлягають оподаткуванню вказаним податком, на суму більше 300 000,00 грн. за останні 12 місяців, що передбачено пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону №168/97-ВР.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що підприємцем на підставі поданої заяви від 10.12.2009 отримано свідоцтво про сплату єдиного податку від 17.12.2009 серії Ж №752451 з терміном дії - на 2010 рік. Представником позивача зазначено та представниками Податкового органу не заперечено, що позивачем заяв на повернення до загальної системи оподаткування у 2010 році не подавалось. В той же час, за результатами господарської діяльності у 2010 році позивачем подавалась податкова декларація, а не звіти суб'єкта малого підприємництва -фізичної особи -платника єдиного податку.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем за результатами діяльності ІІ-ІV кварталів 2009 року подано до Податкового органу звіти, замість передбачених загальною системою оподаткування декларацій. За порушення форм здійснення податкової звітності на позивача накладено штрафні санкції, які ним сплачено.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини на момент їх виникнення регулювались Законом №168/97-ВР, Указом № 727/98, Декретом, Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 року N 889-IV (далі -Закон №889-ІV), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»21 грудня 2000 року N 2181-III (далі -Закон №2181) та Податковим кодексом України.
Відповідно до пункту 58.1 статті 58 ПК України, у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.
Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.
До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.
Відповідно до пункту 58.2 статті 58 ПК України, податкове повідомлення-рішення надсилається (вручається) за кожним окремим податком, збором та/або разом із штрафними санкціями, передбаченими цим Кодексом, а також за кожною штрафною (фінансовою) санкцією за порушення норм іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, та/або пенею за порушення строків розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Враховуючи викладені норми чинного законодавства, судом прийнято до уваги надані позивачем первинні документи, які підтверджують надання ним послуг відповідального зберігання.
Так, відповідно до статей 936 та 937 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
В той же час, як встановлено судом з матеріалів справи, укладені позивачем договори зберігання, на підставі яких ним отримано доходи за перевірений період, містять всі зазначені в правових нормах суттєві умови, зокрема, їх укладено в письмовій формі. Так, відповідно до умов вказаних угод позивач приймає на відповідальне зберігання певне майно, забезпечує його повне зберігання у певних умовах та зобов'язується повернути поклажодавцю. За втрату, знищення, пошкодження майна підприємець несе відповідальність, що відповідає положенням статті 951 ЦК України.
Судом встановлено, що реальність договорів зберігання відповідачем не заперечується. Крім того, на підтвердження дійсності вказаних правочинів та виконання їх умов підприємцем надано копії актів приймання-передачі товару, які укладалися з поклажодавцями, специфікацій товарів, що приймалися на зберігання, копій накладних.
Таким чином, суд дійшов висновку, що за перевірений відповідачем період позивач отримував доходи від виконання саме договорів відповідального зберігання.
Судом встановлено, що з січня 2009 року у позивача відсутнє свідоцтво платника податку на додану вартість.
Підпунктом 2.3.1 п. 2.3 ст. 3 Закону №168/97-ВР встановлено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 000 гривень (без урахування податку на додану вартість).
В той же час, підпунктом 3.2.2 пункту 3.2 ст. 3 Закону №168/97-ВР передбачено, що не є об'єктом оподаткування операції з передачі майна у схов (відповідальне зберігання), а також у лізинг (оренду), крім передачі у фінансовий лізинг.
Оскільки загальна сума від здійснення операцій з надання позивачем послуг відповідального зберігання протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищила 300 000,00 грн., проте дані послуги не є об'єктом оподаткування, то суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність нарахування Податковим органом підприємцю податку на додану вартість у сумі 219 350,26 грн. основного боргу і, відповідно, штрафних санкцій за його несплату та неподання декларацій з ПДВ.
Також, суд звертає увагу, що на час виникнення спірних відносин між сторонами порядок нарахування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства був передбачений Законом №2181-ІІІ.
Так, відповідно до підпункту 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.
Тоді як у даному спорі відповідачем штрафні санкції необгрунтовано нараховано відповідно до положень пункту 123.1 ст. 123 ПК України, де зазначено, якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Щодо збільшення відповідачем в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 109 939,54 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з підпунктом 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону №889-ІV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством із цих питань, з урахуванням норм цього пункту.
Таким спеціальним законодавством, зокрема, є Указ № 727/98, яким запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.
Положеннями статті 1 зазначеного Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, у тому числі, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.
З системного аналізу норм положень Указу № 727/98 вбачається, що реалізація права суб'єкта малого підприємництва на запровадження спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності залежить від виконання останнім установлених Указом вимог.
При цьому єдиний податок сплачується виключно з доходів, одержаних фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності з додержанням вимог Указу, зокрема, якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500 000,00 грн.
Водночас порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених статтею 1 Указу № 727/98, у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.
Приписами статті 6 Указу № 727/98 визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.
Суд дійшов висновку, що лише за умов додержання приписів зазначеного Указу № 727/98, доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладаються єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника податку.
Зважаючи на викладене, несплата податку з доходів фізичних осіб, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене стосується також і відповідності граничного обсягу виручки платника єдиного податку розмірам, визначеним Указом.
Згідно зі статтею 5 Указу № 727/98 в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
У той же час зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем.
За таких обставин оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.
Також, суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 постанови КМУ від 16.03.2000 №507 «Про роз'яснення Указу Президента України від 03.07.1998 №727»у статті 1 Указу № 727/98 під словом «рік»розуміється календарний рік.
Враховуючи викладені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що, оскільки позивачем за результатами діяльності у І-ІІ кварталах 2009 року отримано суму виручки, яка перевищила встановлений Указом № 727/98 ліміт, то підприємець зобов'язаний був перейти на загальну систему оподаткування вже з ІІІ кварталу 2009 року, а отримані ним доходи за 2009 рік повинні оподатковуватись за правилами загальної системи оподаткування, оскільки мало місце порушення умов, передбачених Указом № 727/98.
В той же час, суд не бере до уваги як доказ перебування позивача протягом 2010 року на загальній системі оподаткування той факт, що ним до Податкового органу замість звітів подавалися декларації, оскільки це свідчить виключно про порушення порядку подання податкової звітності, що тягне за собою адміністративну відповідальність, а не автоматичне переведення платника із спрощеної системи оподаткування на загальну.
Так, відповідно до положень пункту 4 Указу № 727/98 для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа обов'язково зазначає, яку ставку єдиного податку ним обрано. Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік. Орган державної податкової служби зобов'язаний протягом десяти робочих днів видати безоплатно свідоцтво про право сплати єдиного податку або надати письмову мотивовану відмову.
Відмову від застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності і повернення до раніше встановленої системи оподаткування суб'єкти малого підприємництва можуть здійснювати з початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) у разі подання відповідної заяви до органів державної податкової служби не пізніше ніж за 15 днів до закінчення попереднього звітного (податкового) періоду (кварталу).
Згідно з частиною 6 ст. 71 КАС України, якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Судом встановлено, що позивач отримав у встановленому порядку свідоцтво про сплату єдиного податку протягом 2010 року та заяву до органів податкової служби про перехід на загальну систему оподаткування не подавав.
Таким чином, оскільки відповідачем суду не надано доказів про перехід позивача у 2010 році на загальну систему оподаткування, зокрема, відповідної заяви, беручи до уваги, що підприємцем за результатами діяльності у 2010 році ліміт одержаної виручки 500 000,00 грн. не порушено, він перебував на спрощеній системі оподаткування відповідно до отриманого свідоцтва про сплату єдиного податку від 17.12.2009 №752451, то суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість дій відповідача щодо нарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік у розмірі 34 906,65 грн., які включено до оскаржуваного рішення.
Також, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що Податковим органом в Акті перевірки не обґрунтовано визначено суми валових доходів позивача за 2009 рік у розмірі 507 569,24 грн. Так, підприємцем документально підтверджено власні витрати у 2009 році на придбання навантажувачів (280 000,00 грн. і 65 892,00 грн.) та послуги складського господарства (214 836,00 грн.), які відповідачем не враховано при визначенні оподатковуваного доходу позивача за 2009 рік.
Відповідно до частини 2 статті 70 КАС сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Тобто, Податковий орган повинен надати суду відповідні докази, які підтверджують його доводи щодо обгрунтованості визначення податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних у розмірі 109 939,54 грн. та правомірності прийнятих ним оспорюваних рішень.
Оскільки відповідач таких доказів не надав, а надані докази є недостатніми, суд, із власної ініціативи витребував докази, які підтверджують невраховані в Акті перевірки витрати підприємця та факт перебування останнього на спрощеній системі оподаткування протягом 2010 року.
Частиною 1 ст. 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Дану справу суд вирішує як справу майнового характеру на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.
Отже, згідно з практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.
У зв'язку з викладеним, необгрунтоване прийняття Податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Відповідно до частини 1 статті 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частина 2 статті 72 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Податковим органом не доведено належними та достатніми доказами правомірність та обгрунтованість донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 219 350,26 грн. основного боргу та 58 067,56 грн. штрафних санкцій, і податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на суму 109 939,54 грн.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, пояснень представників сторін, системного аналізу положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що обґрунтованість та законність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу донараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 277 417,82 грн. і з податку з доходів фізичних осіб на суму 109 939,54 грн., суду не доведена; обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат коштів, які відповідачем не враховано під час перевірки, положення підпункту 3.2.2 Закону №168/97-ВР, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області від 18 листопада 2011 року №0000921701 та №0000931701.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ід. номер - НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1 882 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дві) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Спиридонова В.О.
Повний текс постанови складено 21 березня 2012 року.