14 березня 2012 року 2а-850/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1.,
від відповідача 1: Потапова О.К.,
від відповідача 2: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
доУправління пенсійного фонду України у м. Обухові та Обухівському районі Київської області та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області
провизнання неправомірними дій та стягнення коштів
ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України у м. Обухові та Обухівському районі Київської області (надалі -відповідач 1) та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (надалі -відповідач 2) про визнання нечинним рішення відповідача 1 про відмову у поверненні позивачу примусово сплаченого збору у сумі 2647, 50 грн. та стягнення з відповідача 1 через відповідача 2 примусово сплачений збір у сумі 2647, 50 грн.
У ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні ні вимоги та просив суд визнати неправомірними дії Управління пенсійного фонду України у м. Обухові та Обухівському районі Київської області з відмови у поверненні примусово сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування у сумі 2647, 50 грн. та стягнути з Управління пенсійного фонду України у м. Обухові та Обухівському районі Київської області через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області примусово сплачений збір на обов'язкове пенсійне страхування у сумі 2647, 50 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при реєстрації придбаного ним автомобіля він примусово сплатив збір на обов'язкове державне пенсійне страхування. На думку позивача, він не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у розумінні статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки не відчужував автомобіль, а купував його. Оскільки позивач не є платником збору, який він сплатив, а відповідач не повернув помилково сплачені кошти, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення вказаних коштів у судовому порядку.
Позивач у судовому засіданні 14.03.2012 підтримав позов у повному обсязі.
Відповідачі позов не визнали, заперечення надали суду у письмовій формі та просили суд у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування заперечень вказали, що згідно пункту 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством). Таким чином, відповідачі вважають, що позивач за таких обставин є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Поряд із цим, відповідачем 2 вказано, що орган Державного казначейства України повертає помилково або надміру зараховані до бюджету податки та збори після отримання відповідного подання органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Оскільки таке подання про повернення позивачу примусово сплачених коштів не було подано Управлінням пенсійного фонду України у м. Обухові та Обухівському районі Київської області, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області та його посадові особи не порушили права та інтереси позивача.
Представник відповідача 1 у судовому засіданні 14.03.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.
Відповідач 2 у судове засідання 14.03.2012 не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив. Заяв про розгляд справи за відсутності відповідача-2 до суду не надходило. У матеріалах справи наявні належні докази повідомлення відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання. Враховуючи наведене, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності представника відповідача 2.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача 1, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі договору купівлі-продажу від 08.08.2010 року № 910Р-128 придбано автомобіль «Форд»вартістю 105900, 00 грн.
Згідно абзацу 12 пункту 8 «Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок», реєстрація транспортних засобів проводиться за умови сплати їх власниками передбачених законодавством податків, а також внесення в установленому порядку платежів за огляд транспортних засобів, реєстрацію,
перереєстрацію та зняття з обліку, відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.
При реєстрації даного автомобіля в органах ДАІ позивач сплатив збір до пенсійного фонду з відчуження автомобіля в сумі 2647, 50 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 1р1/273 від 13.09.2010 року.
30 грудня 2011 року позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України у м. Обухові та Обухівському районі Київської області із заявою про повернення примусового сплачених коштів у розмірі 2647, 50 грн.
12 січня 2012 року відповідач 1 листом за № 3/ж-04 відмовив позивачу у задоволенні його заяви з підстав того, що правилами Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 № 1740 позивач є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Не погоджуючись із зазначеною відмовою, позивач оскаржив її, звернувшись із позовом до суду.
Судом встановлено, що спірні правовідносини виникли з підстав того, що позивач вважає неправомірними дії відповідача 1 про відмову у поверненні примусово сплачено збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування при реєстрації придбаного легкового автомобіля.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Умови і порядок справляння та використання збору на обов'язкове державне пенсійне
страхування визначаються Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»від 26.06.1997 № 400/97-ВР (надалі Закон України від 26.06.1997 № 400/97-ВР).
Пунктом 7 статті 1 Закону України від 26.06.1997 № 400/97-ВР визначено виключний перелік осіб платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Законом передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Вказана норма Закону покладає обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.
Однак, відповідно до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України № 1740 від 03.11.1998, платником збору на обов'язкове пенсійне страхування з операцій по відчуженню легкових автомобілів є особа, яка набула право власності на автомобіль.
Зокрема, за приписами пункту 12 вищезазначеного порядку, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).
Проте, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами та враховуючи частину 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, законам України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Тому, при вирішенні даного питання пріоритетним є Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01 листопада 1996 року № 9 (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде
встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.
Таким чином, з аналізу вищевикладених обставин справи у співвідношенні із нормами законодавства вбачається, що обов'язок сплати збору не може бути покладений на особу, яка набуває право власності у відповідності до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03.11.1998 року, оскільки це суперечить акту вищої юридичної сили.
Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»передбачена сплата збору лише при відчуженні автомобіля, а не при його купівлі (придбанні).
За правилами частини першої статті 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.
З урахуванням викладеного суд при розв'язанні спору, керувався також постановою колегії суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 17.06.2008, відповідно до якої вказано на зазначену суперечність між законом і підзаконним актом, які по-різному врегульовують одне й те саме питання. При цьому звернуто увагу на вимоги частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та вищезгаданого роз'яснення Пленуму Верховного Суду України. Окрім того, аналогічна позиція викладена і у постанові Вищого адміністративного суду від 23.03.2010 № К-22354/07.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не є платником збору з відчуження автомобіля, а тому дії Управління пенсійного фонду України у м. Обухові та Обухівському районі Київської області з відмови у поверненні сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування у сумі 2647, 50 грн. є неправомірними.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Водночас, відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 94, 157-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати неправомірними дії Управління пенсійного фонду України у м. Обухові та Обухівському районі Київської області з відмови у поверненні ОСОБА_1 примусово сплаченого збору на обов'язкове пенсійне страхування у сумі 2647, 50 грн.
Стягнути з Управління пенсійного фонду України у м. Обухові та Обухівському районі Київської області через Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області на користь ОСОБА_1 примусово сплачений збір на обов'язкове пенсійне страхування у сумі 2647 (дві тисячі шістсот сорок сім) грн. 50 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 107 (сто сім) грн. 30 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Колеснікова І.С.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 16 березня 2012 р.