17 лютого 2012 року 2а-5578/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Петренка В.А.,
за участю представників сторін:
від позивача -Рубан Л.П.,
від відповідача -Заріцький В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»
до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області
про визнання протиправними податкових повідомлень - рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 № 0000732353.
Спірне податкове повідомлення-рішення прийнято податковим органом на підставі Акта перевірки, яким встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з включенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у попередніх податкових періодах у складі ціни придбаного товару у ТОВ «Таврійська зернова компанія». За твердженням посадових осіб податкового органу, укладені між позивачем та вказаним підприємством правочини є нікчемними по ланцюгу постачальників контрагента позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, на думку позивача, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та контрагентом -ТОВ «Таврійська зернова компанія»правочинів та неправомірно встановив завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, оскільки господарські операції з поставки товарів мали реальний характер та даний факт підтверджується документально.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.
Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. В обґрунтування заперечень пояснив, що правочини щодо поставки зернових культур укладені між позивачем та контрагентом є нікчемними, оскільки контрагент позивача не здійснював поставку товару, а правочин укладений без реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.
Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1996 державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1997 та відповідно до Свідоцтва № 100336694 про реєстрацію платника податку на додану вартість позивач зареєстрований платником податку на додану вартість.
Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
У вересні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011 за результатами якої складено Акт від 06.09.2011 № 328/23-011/00951770 (далі -Акт перевірки).
За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.4 і 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201, що виявилось у завищенні сум податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 1918312,00 грн. за вересень -грудень 2010 року і січень 2011 року.
Як вбачається з Акта перевірки та встановлено під час судового розгляду, перелічені порушення пов'язуються з придбанням позивачем у ТОВ «Таврійська зернова компанія»зернових культур.
За податковими накладними, отриманими від контрагента позивачем віднесено до складу податкового кредиту відповідного періоду суму сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаного товару.
Проте, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом.
Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.
Як встановлено під час перевірки, позивач мав господарські правовідносини з придбання у ТОВ «Таврійська зернова компанія» зернових культур, яке у свою чергу придбавало такі зернові у інших контрагентів.
Під час аналізу дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а також вивчення господарських правовідносин між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»та ТОВ «Таврійська зернова компанія» податковим органом були використані матеріали перевірки ТОВ «Таврійська зернова компанія»з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, а саме -Акт перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 08.06.2011 № 1931/23-5/33173245, копія якого наявна у матеріалах справи (том І, а.с. 112-170).
Згідно з вказаним Актом перевірки, податковий орган встановив, що в перевіряємий період ТОВ «Таврійська зернова компанія»мало господарські правовідносини з сумнівними контрагентами, а саме -ТОВ «Коленс», ТОВ «Паіс», ТОВ «Вестор Юг», ТОВ «Корн АгроТрейд», ТОВ «Енпрок», ТОВ «Вектра-Дон», ТОВ «Кістанов і К», ПП «ЮГТРАНСАГРО», ПП «КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «ЗЕРНОПЛАСТРЕЙД», ПП «АБАЗ», ТОВ «КОМПЮТЕРЦЕНТР-ДОНЕЦЬК», ТОВ «Агросейл», ПП «МІН-АГРО», ПП «ЮГ ЗЕРНО-ТРЕД», ТОВ «АГРОМЕДІУМ», ТОВ «Продексим, ЛТД», ПП «ТРАНСАГРОГРУПП», ПП «Інвестагропівдень», ТОВ «Грейт-Мікс», ПП «Агро Колос», ПП «ФЛАГМАН-ТРАНС», ТОВ «СУДНОСЕРВІС». Суми сплаченого податку на додану вартість (78921813,89 грн.) за товар, придбаний у даних контрагентів ТОВ «Таврійська зернова компанія» включило до складу податкового кредиту відповідних періодів.
За результатами перевірки ТОВ «Таврійська зернова компанія»Державна податкова інспекція у м. Херсоні дійшла висновку про те, що укладені підприємством правочини із вказаними контрагентами із поставки зернових, мають ознаки фіктивних і є нікчемними.
Враховуючи дані Акта перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 08.06.2011 № 1931/23-5/33173245 «Про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Таврійська зернова компанія»код ЄДР 33173245 з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011», відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та контрагентом -ТОВ «Таврійська зернова компанія», не спричиняють настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу.
Таким чином, висновок відповідача про нікчемність укладених правочинів між позивачем та ТОВ «Таврійська зернова компанія»ґрунтується на висновках Акта перевірки господарських операцій, здійснених між ТОВ «Таврійська зернова компанія»та його контрагентами.
На підставі встановлених в Акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочинів, Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1»від 23.09.2011 № 0000732353, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1918312,00 грн.
Непогоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням позивач оскаржив його до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.
За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.
Згідно з частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.
З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарської операції між позивачем та ТОВ «Таврійська зернова компанія»судом досліджено дане питання та встановлено наступне.
В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних за період з 01.08.2010 по 31.12.2010 (том 1, а.с.160-248, том 2, а.с. 1-248, том 3а.с.1-34,), з яких вбачається, що ТОВ «Таврійська зернова компанія»було відпущено, а позивачем отримано зернові.
Таким чином, вказані документи підтверджують транспортування придбаного позивачем у контрагента товару.
При цьому, суд не приймає до уваги заперечення податкового органу відносно того, що вказані товарно-транспортні накладні не можна приймати до уваги, оскільки в графі «пункт розвантаження»вказано Новокаховський комбікормовий хлібопродукт, а не ПАТ «Миронівьски завод по виготовленню круп та комбікормів», з огляду на наступне.
У судовому засіданні представник позивача пояснив, що при необхідності приймання та зберігання зернових культур відбувається в складських приміщеннях Новокаховского комбінату хлібопродуктів.
На підтвердження даної обставини представником позивача надано суду належним чином засвідчену копію договору оренди комбікормового заводу від 08.06.2004, укладеного між ВАТ «Новокаховський комбінат хлібопродуктів»та АТ Закритого типу «Миронівський хлібопродукт», згідно з яким комбікормовий завод, який знаходиться в м. Таврійськ Херсонської області передано в оренду АТ Закритого типу «Миронівський хлібопродукт». При цьому, представником позивача також надано належним чином засвідчену копію договору суборенди комбікормового заводу від 01.11.2009, згідно з яким вказаний завод передано в суборенду ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів».
Також представником позивача надано суду належним чином засвідчені копії накладних на відпуск сировини у виробництво за період з 01.08.2010 по 31.03.2011 (том 4, а.с.20-103), на Таврійську філію ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», належним чином засвідчені копії видаткових накладних за період з 01.08.2010 по 31.03.2011 (том 3, а.с. 37-86), податкових накладних (том 3, а.с. 90-184,), належним чином засвідчені копії рахунків-фактур з ТОВ «Таврійська зернова компанія»за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 (том 1, а.с.61-158), а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та копії рахунків на оплату (том 3, а.с.185-248, том 4, а.с.1-17), що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.
Тобто, позивачем надано первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу зернових культур.
При цьому, представником відповідача не заперечувався той факт, що основним видом діяльності ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, а також виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості.
Водночас, відповідно до Довідки серії АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, до видів діяльності ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»за КВЕД відноситься, зокрема: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі-продажу зернових культур з урахуванням його виду економічної діяльності.
Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 16.02.2012 № 13074616, Товариство з обмеженою відповідальністю «Таврійська зернова компанія»є юридичною особою, зареєстрованою 22.09.2004 виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради.
При цьому, згідно з даними вказаного Витягу, станом на 16.02.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю «Таврійська зернова компанія»- зареєстровано як юридична особа, відомості щодо припинення підприємства відсутні.
У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в позовній заяві немає жодних посилань на те, що установчі документи, Свідоцтво про державну реєстрацію та Свідоцтво платника податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська зернова компанія» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання правочину.
Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів щодо поставки зернових, укладених між позивачем та контрагентом -Товариством з обмеженою відповідальністю «Таврійська зернова компанія» недійсними у судовому порядку.
Крім того, відповідачем також не надано суду доказів визнання недійсними у судовому порядку правочинів щодо поставки зернових, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таврійська зернова компанія»та ТОВ «Коленс», ТОВ «Паіс», ТОВ «Вестор Юг», ТОВ «Корн АгроТрейд», ТОВ «Енпрок», ТОВ «Вектра-Дон», ТОВ «Кістанов і К», ПП «ЮГТРАНСАГРО», ПП «КОМЕРЦІЙНА ФІРМА «ЗЕРНОПЛАСТРЕЙД», ПП «АБАЗ», ТОВ «КОМПЮТЕРЦЕНТР-ДОНЕЦЬК», ТОВ «Агросейл», ПП «МІН-АГРО», ПП «ЮГ ЗЕРНО-ТРЕД», ТОВ «АГРОМЕДІУМ», ТОВ «Продексим, ЛТД», ПП «ТРАНСАГРОГРУПП», ПП «Інвестагропівдень», ТОВ «Грейт-Мікс», ПП «Агро Колос», ПП «ФЛАГМАН-ТРАНС», ТОВ «СУДНОСЕРВІС».
Посилання відповідача на відсутність мети у Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська зернова компанія»щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування та несплати податків при придбанні товару не приймається судом до уваги, з таких підстав.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська зернова компанія»не було порушено кримінальної справи та не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.
Суд звертає увагу на те, що висновок податкового органу про нікчемність правочину, який укладено між позивачем та його основним контрагентом -ТОВ «Таврійська зернова компанія»базується виключно на підставі висновків Акта перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 08.06.2011 № 1931/23-5/33173245. При цьому, податковий орган не досліджував фактичні обставини укладання правочину між позивачем та ТОВ «Таврійська зернова компанія». Крім того, про наявність будь-яких сумнівів щодо достовірності даних бухгалтерських документів, а також невідповідності цих документів вимогам чинного податкового законодавства ані в Акті перевірки, ані у ході судового розгляду справи податковий орган не зазначав.
Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Таврійська зернова компанія»є безпідставним.
Відносно завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, суд зазначає наступне.
Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначається приписами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі - Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.
При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Податкове зобов'язання -це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).
Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.
Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.
Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР)
Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР.
Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.
Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.
Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Проте, податковим органом не доведено суду, що господарські операції з приводу поставки зернових є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента -ТОВ «Таврійська зернова компанія», оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках Актів перевірок інших податкових органів і жодним чином не підтверджена належними та допустимими доказами і не має фактичного та правового обґрунтування.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 № 0000732353 прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 № 0000732353.
3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» судовий збір у розмірі 1882 (одна тисяча вісімсот вісімдесят дві) грн. 00 коп.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.
Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 17 лютого 2012 р.