"20" березня 2012 р. Справа № 5002-24/3777-2011
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Т. Дроботової - головуючого
Н. Волковицької
Л. Рогач
за участю представників:
позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірма "Крим"
на постанову від 15.12.2011 р. Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі№ 5002-24/3777-2011 господарського суду АР Крим
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Балаклава"
до Сільськогосподарського публічного акціонерного товариства Агрофірма "Крим"
простягнення 240 799,00 грн.
ТОВ "Балаклава" звернулось з позовом до господарського суду АР Крим до Сільськогосподарського ПАТ Агрофірма "Крим" про стягнення основної заборгованості у сумі 161 692,22 грн., збитків від інфляції у розмірі 22 709, 73 грн., 3% річних у сумі 5 717, 25 грн., пені у розмірі 16 303,45 грн. та збитки у розмірі 34 375, 35 грн., посилаючись на приписи статей 549, 550, 611, 615, 625 Цивільного кодексу України та статті 193, 216-220, 225, 229, 230, 231 Господарського кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов'язань з повної оплати поставленого позивачем товару, в результаті чого утворилась заборгованість та підставою для нарахування 3 % річних, збитків від інфляції, пені та збитків, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 230 Господарського кодексу України. Крім того, в порядку статті 224 Господарського кодексу України, позивачем заявлені вимоги про стягнення збитків у вигляді додаткових виплат по сплаті банківських процентів по кредиту на суму боргу відповідача.
Рішенням господарського суду АР Крим від 01.11.2011 р. (суддя Колосова Г.Г.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності та необґрунтованості позовних вимог, вказавши на недоведеність позивачем факту поставки відповідачу товарів за спірним договором.
За апеляційною скаргою ТОВ "Балаклава" Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Голик В.С., Сотула В.В., Черткова І.В.) переглянувши рішення господарського суду АР Крим від 01.11.2011 р. в апеляційному порядку, постановою від 15.12.2011 р. скасував його, прийняв нове рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково, а саме:
- стягнув із Сільськогосподарського ПАТ Агрофірма "Крим" на користь ТОВ "Балаклава" 161 692, 22 грн. заборгованості, 22 709,73 грн. збитків від інфляції, 5 717, 25 грн. - 3% річних та 3 988,71 грн. судового збору;
- задоволені позовних вимог в частині стягнення 16 303,45 грн. пені та 34 375, 35 грн. збитків - відмовив.
Суд апеляційної інстанції зазначив щодо доведеності факту наявності заборгованості та обґрунтованості нарахування на суму боргу збитків від інфляції та 3 % річних, при цьому, вказавши на безпідставність вимог щодо стягнення пені та збитків у вигляді додаткових виплат по сплаті банківських процентів по кредиту на суму боргу відповідача.
Сільськогосподарське ПАТ Агрофірма "Крим" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.12.2011 р. скасувати та залишити в силі рішення господарського суду АР Крим від 01.11.2011 р., обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповним з'ясуванням судом всіх обставин справи, залишивши поза увагою встановлений судом першої інстанції факт відсутності підтвердження наявності заборгованості відповідача.
Заслухавши доповідь судді -доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, між сторонами 31.05.2010 р. було укладено договір постачання продовольчих товарів № 122/10.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договори згідно з частиною 2 статті 202 того ж Кодексу є дво - чи багатосторонніми правочинами.
Частиною 4 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що загальною умовою чинності правочину є його вчинення у формі, встановленій законом.
За приписами статті 205 вказаного Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
В силу частини 1 статті 218 Цивільного кодексу України, недодержання письмової форми угоди тягне за собою недійсність такої угоди лише у випадках, якщо такий наслідок прямо передбачений в законі.
Статтею 181 Господарського кодексу України визначений загальний порядок укладення господарських договорів та встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Здійснюючи судовий розгляд справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що правовідносини між сторонами виникли у зв'язку з виконанням правочину купівлі продажу, оформленого видатковими накладними № 00000001536 від 07.06.2010 року; № 300000001739 від 14.06.2010 р.; № 00000001908 від 19.06.2010 р.; № 00000001937 від 19.06.2010 р.; № 00000002115 від 25.06.2010 року № 0000002561 від 06.07.2010 року № 00000002644 від 08.07.2010 р.; № 00000002804 від 13.07.2010 р.; № 00000002963 від 17.07.2010 р.; № 00000003058 від 20.07.2010 р.; № 00000003211 від 24.07.2010 р.; № 00000003303 від 27.07.2010 р.; № 00000003475 від 31.07.2010 р.; № 00000003609 від 03.08.2010 р.; № 00000003702 від 05.08.2010 року; № 0000003751 від 06.08.2010 р.; № 00000004146 від 14.08.2010 р.; № 00000004327 від 19.08.2010 р.; № 00000004627 від 26.08.2010 р., на підставі яких у відповідача і виникли зобов'язання щодо сплати грошових коштів позивачу.
Судом апеляційної інстанції також було встановлено, що як вбачається з матеріалів справи виставлені позивачем рахунки про сплату поставленого товару відповідачем були оплачені частково, а саме здійснено часткове погашення заборгованості за придбаний товар у сумі 155000 грн. При цьому, згідно з видатковими накладними № 00000002907 від 05.08.2010 року та № 00000003068 від 17.08.2010 року відповідачем було частково повернуто товар на суму 4198, 98 грн.
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 цього Кодексу, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснюючи судовий розгляд справи, на підставі наявних в матеріалах справи документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наявності підставі для стягнення з відповідача заборгованості у сумі 161962,22 грн. за поставлений згідно видаткових накладних товар, який був відповідачем прийнятий, однак не повністю оплачений, а також, зазначив щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 3% річних та збитків від інфляції за період з серпня 2010 року по липень 2011 року.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, беручи до уваги встановлені судом апеляційної інстанції під час здійснення судового провадження обставини справи, судова колегія вважає прийняту у справі постанову такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування не вбачається.
Доводи викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими, такими, що зводяться до оцінки доказів у справі, а також такими, що спростовуються матеріалами справи та встановленими судом апеляційної інстанції обставинами.
Постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та збитків у вигляді додаткових виплат по сплаті банківських процентів по кредиту на суму боргу відповідача, сторонами у справі не оскаржувалась.
Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 15.12.2011 р. у справі № 5002-24/3777-2011 господарського суду АР Крим залишити без змін, а касаційну скаргу -без задоволення.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: Н. Волковицька
Л. Рогач