31 жовтня 2006 р.
№ 55/129-06
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
Овечкіна В.Е.,
суддів :
Чернова Є.В.,
Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача
- Збирит В.Є.,
відповідача
- не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу
ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез»
на постанову
від 26.07.2006 Харківського апеляційного господарського суду
у справі
№55/129-06
за позовом
ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез»
(далі -ВАТ “ЛИНОС»)
до
Державного науково-дослідного і проектного інституту основної хімії
про
визнання недійсним договору від 17.04.97 №01-ЛН-97-Д-9-277
Рішенням господарського суду Харківської області від 19.06.2006, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2006, в позові відмовлено у зв'язку з відповідністю оспорюваного договору законодавству, чинному на момент його укладення.
ВАТ “ЛИНОС» в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, оскільки вважає, що оспорюваний договір не містить таких істотних умов договору на створення та передачу науково-технічної продукції, як-от, технічне завдання, права сторін по використанню та розпорядженню науково-технічною продукцією, дотримання конфіденційності, кошторис.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій та заслухавши пояснення присутнього у засіданні представника позивача, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:
17 квітня 1997 року між позивачем та відповідачем було укладено договір № 01-ЛН-97-Д-9277, у відповідності до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання розробити робочий проект, а позивач, в свою чергу, прийняти виконані роботи та сплатити їх вартість.
Згідно п.6.1 договору № 01-ЛН-Д-9-277 від 17.04.1997 року строк дії договору визначено до повного розрахунку за виконані роботи. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач належним чином виконав прийняті на себе договірні зобов'язання, а позивач прийняв виконані роботи без зауважень. Разом з тим, розрахунки за виконані роботи позивач здійснив не у повному обсязі.
В пункті 6.3 договору зазначено, що до договору додаються: кошторис, календарний план робіт, протокол технічної наради від 13.03.1997 року. Крім того невід'ємним додатком до договору, наявність якого передбачена п.1.2 договору, є технічне завдання, яке затверджено 17 квітня 1997 року. На відсутність відповідних документів, як на підставу своїх позовних вимог, посилавься позивач.
Однак, відповідач в обґрунтування своїх заперечень надав належно засвідчену копію календарного плану робіт, копію додаткової угоди від 1 липня 1997 року, належно засвідчену копію протоколу технічної наради від 13 березня 1997 року, кошторис, який підписано двома сторонами, належно засвідчену копію завдання на виконання робочого проекту дослідно-промислового виробництва сірчаних з'єднань, яке затверджено 17 квітня 1997 року, та підписано сторонами, з боку відповідача Головним інженером Зозуля А.Ф., документи, які підтверджують повноваження Зозулі А.Ф. на вчинення відповідних дій, а саме: копію витягу з наказу №88-к, посадову інструкцію. Крім того відповідачем надано Акт № 6 від 27 лютого 1998 року здачі приймання науково-технічної продукції згідно договору №01-ЛН-Д-9-277 від 17.04.1997року, в якому зазначено, що науково-технічна продукція відповідає умовам договору, технічному завданню та оформлена належним чином. Вказаний акт підписано сторонами та скріплено їх печатками. Тобто, позивач прийняв виконані відповідачем роботи без зауважень та здійснював розрахунки за виконані роботи. Згідно наданих відповідачем актів звірки взаєморозрахунків, які підписано сторонами та скріплено печатками, у відповідача за вказаним договором існує борг у сумі 76618,16 грн. Відповідач неодноразово звертався до позивача з вимогою погасити існуючу заборгованість. Листом №9-ОИС-591 від 29.09.1999р. позивач гарантував з появою сировини на заводі сплатити борг.
Колегія погоджується з висновками суду про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки положень договору від 17.04.97 №01-ЛН-97-Д-9-277, наявних у справі календарного плану робіт, додаткової угоди від 01.07.97, протоколу технічної наради від 13.03.97, підписаних обома сторонами кошторису та технічного завдання на виконання робочого проекту дослідно-промислового виробництва сірчаних з'єднань, акта приймання-здачі науково-технічної продукції від 27.02.98 №6, актів звірки взаєморозрахунків та інших доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено, а позивачем не спростовано факт досягнення сторонами домовленості з усіх істотних умов договору на створення на передачу науково-технічної продукції, в тому числі і стосовно тих істотних умов (технічне завдання, кошторис), наявність яких безпідставно оспорює позивач. При цьому судом враховано те, що у підписаному сторонами без зауважень акті приймання-передачі науково-технічної продукції від 27.02.98 №6 зазначено про відповідність належним чином оформленої науково-технічної продукції умовам договору та технічному завданню.
Наявні ж заперечення скаржника передусім зводяться до необхідності переоцінки змісту оспорюваного договору, однак, колегія не може прийняти їх до уваги, оскільки згідно імперативних вимог чт.2 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні та постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази чи додатково перевіряти наявні у справі докази.
Більш того, твердження скаржника про недоведеність визначення сторонами істотних умов в оспорюваному договорі по суті є посиланням на недоведеність фактичних обставин справи, проте, згідно з ч.2 ст.111 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі не допускаються посилання на недоведеність обставин справ.
Тим більше, що факт укладення договору від 17.04.97 та його виконання відповідачем скаржником не заперечується, а без досягнення домовленості (згоди) з усіх істотних умов договір не можна вважати укладеним (ст.153 Цивільного кодексу УРСР ).
Водночас касаційна інстанція вважає за необхідне додатково зазначити наступне.
Відповідно до п.7 прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
З огляду на те, що оспорюваний договір укладено в квітні 1997 року, щодо нього поширюється дія ст.ст.71, 80 Цивільного кодексу УРСР.
Чинне на той час цивільне законодавство не передбачало винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання угод недійсними. Адже, вимоги про визнання угод недійсними не входять до встановленого ст.83 Цивільного кодексу УРСР переліку вимог, на які позовна давність не поширюється.
Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 25.05.2004 у справі №14/278).
Колегія також враховує положення ст.ст.75, 80 Цивільного кодексу України, якими встановлена обов'язковість застосування судом позовної давності незалежно від заяв сторін, а також те, що закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові.
Зважаючи на це суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог.
За наведених вище обставин касаційна інстанція не вбачає підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.07.2006 у справі №55/129-06 залишити без змін. а касаційну скаргу ВАТ “Лисичанськнафтооргсинтез» -без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є. Чернов
В. Цвігун