19 вересня 2006 р.
№ 2-14/1335
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т. Б.-головуючого
Гоголь Т.Г.
Рогач Л. І.
за участю представників:
позивача
Кутас А.В. -дов. від 29.06.2006р.
відповідача
Попович І.Я. -дов. від 31.01.2006р.
Турчак О.А. -дов. від 05.01.2006р.
розглянувши у відкритому судовому засідання касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Фаворит»
на постанову
від 10.05.2006 Севастопольського апеляційного господарського суду
у справі
№ 2-14/1335 господарського суду Автономної Республіки Крим
за позовом
Управління “Кримкоопринкторг» Кримспоживспілки»
до
Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Фаворит»
про
стягнення 60672,24 грн.
У грудні 2005 року Управління “Кримкоопринкторг» Кримспоживспілки» звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до ТОВ “Торговий дім “Фаворит» про стягнення 60672,24грн. збитків.
Позивач у позовній заяві зазначив, що несплата відповідачем комунальних послуг за період травень -листопад 2005р. у сумі 60672,24грн., пов'язаних з утриманням території ринку, яку займає відповідач, є збитками, а тому на підставі приписів статей 1166 та 1192 Цивільного кодексу України вказана сума підлягає стягненню в повному обсязі, з особи якою ця шкода завдана.
Відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими, посилаючись на те, що сплату комунальних послуг за електроенергію він здійснює самостійно відповідним підприємствам, крім того самостійно вивозить сміття та прибирає прилеглу територію.
При цьому, відповідач звертає увагу суду на те, що водою він не користується.
Рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 20.03.2006р. позовні вимоги задоволені частково, а саме, стягнуто з ТОВ “Торгівельний Будинок “Фаворит» на користь Управління Кримкоопринторг» Кримспоживспілки 46034,10 збитків та судові витрати.
В іншій частині позову відмовлено.
Судове рішення обґрунтоване тим, що відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України та частини першої статті 188 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 611 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки у виді відшкодування збитків
Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків, у розмірі витрат позивача на утримання території, несплачених відповідачем за період з травня по листопад 2005р., підлягають задоволенню частково, виходячи з рахунку зазначеному у пункті 5.1 договору № 45 від 31.12.2003р. у сумі 46034,10грн..
За апеляційною скаргою ТОВ “Торговий дім “Фаворит» Севастопольський апеляційний господарський суд постановою від 10.05.2006р. рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20.03.2006р. залишив без змін з тих же підстав.
ТОВ “Торговий дім “Фаворит» подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Зокрема, заявник у касаційній скарзі, посилається на те, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання с порушенням умов визначених змістом зобов'язання.
За приписами статті 611 Цивільного кодексу України, у випадку порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору або відшкодування збитків.
Проте, в даному випадку, стягувана сума не є збитками в розумінні приписів статті 22 Цивільного кодексу України.
При цьому, заявник звертає увагу суду на те, що стягнення збитків передбачає собою меру відповідальності за порушення зобов'язання й для застосування такої мери відповідальності, як стягнення збитків, необхідно наявність всіх елементів складу цивільно відповідальності, але з'ясування цих обставин залишилось поза увагою суду.
У відзиві на касаційну скаргу Управління Кримкоопринторг» Кримспоживспілки просить судові рішення у справі залишити без змін з мотивів якими вони мотивовані.
Заслухавши доповідь судді -доповідача та пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі судом першої та апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи, 01.03.200р. Управлінням Кримкоопринторг» Кримспоживспілки та ТОВ «Торговий дім «Фаворит»укладено договір оренди, відповідно до якого позивач передав в оренду відповідачеві строком на 5 років територію, яка знаходиться на Центральному ринку, площею 180кв.м. для розміщення торговельних павільйонів у кількості 15 штук.
Строк дії договору встановлено з 01.03.2000р. по 01.03.2005р.
Ухвалюючи судові рішення суди першої та апеляційної інстанції посилаючись на приписи статті 33 Закону України «Про оренду землі»та пункту 8.2 вказаного договору оренди дійшли висновку, що дія цього договору продовжена ще на 5 років, тобто до 01.03.2010р. на тих самих умовах.
Відповідно до умов зазначеного договору оренди від 01.03.2000р., орендна плата встановлюється відповідно до Додатку до цього договору № 120 від 01.03.2000р. на сплату комунальних послуг.
Строк дії цього договору був визначений до 31.12.2000р.
31.12.2003р. структурним підрозділом позивача - Сімферопольським міським ринковим торгом і ТОВ “Торговий дім “Фаворит» був укладений договір № 45 на сплату комунальних послуг за тимчасовими приміщеннями, строк дії якого закінчився 31.12.2004р.
Відповідно до пункту 6.3 цього договору у випадку закінчення дії договору всі платежі сплачуються по день фактичної здачі приміщень.
Під час апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції, що виходячи зі змісту пункту 4.1 договору оренди від 01.03.2000р., договір № 45 від 31.12.2003р. фактично є додатком до договору та у випадку, якщо розмір плати не переглянутий сторонами, то платежі за договором № 45 повинні здійснюватися протягом періоду дії договору оренди.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи суди встановили, що фактично пунктом 4.1 договору оренди від 01.03.20000р. передбачено, що орендна плата території ринку встановлюється у сумі комунальних послуг, які розраховані позивачем відповідно до Рекомендацій з економічного обґрунтування розміру тарифів на платні послуги ринків споживчої кооперації України.
Ці послуги складаються з суми витрат з утриманню території ринку у належному стані пропорційно площі, яку займає відповідач, що фактично є платою за орендну плату.
Проте, як свідчать матеріали справи, позивачем пред'явлені вимоги про стягнення збитків у розмірі вартості послуг за період травень -листопад 2005р., які були нараховані позивачем виходячи з рахунку площі відповідача 156,58кв.м. і вартості 1 кв.м. у сумі 61,10грн. за період з 01.05.2005р. по 30.09.2005р. і 62,40грн. за період з 01.10.2005р. по 30.11.2005р. на підставі приписів, зокрема, статей 224, 225 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
За приписами статті 225 Господарського кодексу України, на яку також посилався позивач, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включається:
вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
недодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
При цьому судова колегія вважає за необхідне зазначити, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 Цивільного кодексу України).
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як -то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Проте, задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанції, на вказані приписи діючого законодавства уваги не звернули.
Обставини справи щодо завданих позивачеві збитків чи навпаки, судами під час розгляду справи по суті не розглядалися, правова оцінка їм не надавалась.
Розглядаючи даний спір судам насамперед необхідно було встановити, зокрема, правову природу спірної суми за позовною заявою, а саме, чи підпадає вона під ознаки збитків за приписами діючого законодавства, чи навпаки є сумою заборгованості за надані послуги, стягнення якої регулюється іншими нормами господарського та цивільного законодавства та інші складові цивільного правопорушення, необхідні для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, а саме як -то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції розглянули справу односторонньо, не з'ясували дійсні права і обов'язки сторін стосовно предмету спору, а саме, стягненню збитків, не перевірили усі обставини, що мають значення для справи, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України
Рішення від 20.03.2006р. господарського суду Автономної Республіки Крим та постанову від 10.05.2006р. Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 2-14/1335 господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Касаційну скаргу ТОВ “Торговий дім “Фаворит» задовольнити частково.
Головуючий Т. Дроботова
Судді: Т. Гоголь
Л. Рогач