26 жовтня 2006 р.
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
Головуючого
Гнатенка А.В.
Суддів:
Балюка М.І.,
Костенка А.В.,
Пшонки М.П.,
Барсукової В.М.,
Левченка Є.Ф.,
Романюка Я.М.,
Григор»євої Л.І.,
Лихути Л.М.,
Сеніна Ю.Л.,
Гуменюка В.І., Данчука В.Г., Косенка В.Й.,
Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В.,
Тітова Ю.Г., Шабуніна В.М., Яреми А.Г.,
розглянувши подану в інтересах ОСОБА_1 скаргу заступника Генерального прокурора України про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2003 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2004 року, а також ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 вересня 2004 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго» (далі - АЕК “Київенерго»), 3-я особа: ОСОБА_2 про визнання дисциплінарного стягнення незаконним, поновлення на роботі, оплату вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
у червні 2001 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до АЕК “Київенерго» про визнання незаконним дисциплінарного стягнення у вигляді догани та позбавлення премії, накладених наказом від 28 квітня 2001 року, посилаючись на те, що ніяких порушень вона не вчиняла. У липні 2001 року ОСОБА_1 доповнила позовні вимоги і просила поновити її на роботі на посаді інспектора по збуту енергії в АЕК “Київенерго», стягнути заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції та відшкодувати моральну шкоду у сумі 30 000 грн. у зв»язку з порушенням трудового законодавства при звільненні за п. 3 ст. 40 КЗпП України.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2003 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано недійсним наказ НОМЕР_1 про її депреміювання та оголошення догани, стягнуто з АЕК “Київенерго» на її користь 259 грн. 76 коп. премії, якої вона була позбавлена, змінено формулювання причин звільнення та визнано її звільненою з 1 листопада 2001 року за п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строкового трудового договору. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції з 1 листопада 2001 року по 23 жовтня 2003 року у сумі 22 940 грн. 80 коп., заробітну плату за період з 7 серпня 2001 року по 1 листопада 2001 року у сумі 2 151 грн. та 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 26 351 грн. 56 коп.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2004 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким наказ НОМЕР_1 про накладення дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 визнано недійсним, ОСОБА_1 поновлено на роботі з 7 серпня 2001 року та стягнуто з відповідача на її користь 259 грн. 76 коп. невиплаченої премії, 21 787 грн. 44 коп. втраченого заробітку за час вимушеного прогулу, а також 1 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 вересня 2004 року рішення апеляційного суду м. Києва від 19 лютого 2004 року скасовано повністю, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2003 року скасовано в частині стягнення на користь ОСОБА_1 з відповідача втраченого заробітку за час вимушеного прогулу з врахуванням інфляції з 1 листопада 2001 року по 23 жовтня 2003 року та заробітної плати за період з 7 серпня 2001 року по 1 листопада 2001 року і в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. В решті рішення залишено без змін.
У скарзі, поданій в інтересах ОСОБА_1, заступник Генерального прокурора України просить переглянути зазначені судові рішення у зв'язку з винятковими обставинами, посилаючись на те, що судом першої інстанції зроблено висновок про укладення з позивачкою строкового трудового договору всупереч роз»ясненням, даним в п.п. 1, 9, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, оскільки ОСОБА_1 була переміщена строком на 1 рік з одного структурного підрозділу в інший, що відповідно до зазначених роз»яснень не є укладенням строкового трудового договору. Посилаючись на допущене судом касаційної інстанції, який погодився з таким висновком районного суду, неоднакове застосування одного і того самого положення закону, заявник просить про задоволення скарги.
Заслухавши доповідача та дослідивши скаргу, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги із наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови “Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 роз»яснив, що укладення трудового договору на визначений строк за відсутності зазначених умов є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку.
Ухвалюючи рішення про зміну формулювання причин звільнення позивачки з роботи та визнаючи її звільненою за п. 2 ст. 36 КЗпП України, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що строковий трудовий договір з позивачкою укладено за її бажанням, що стверджується її особистою заявою (т. 2, а.с. 252) та наказом відповідача (т. 2, а.с. 253).
Таким чином, як встановив суд, трудовий договір на визначений строк укладено з позивачкою за її бажанням, з урахуванням процесу скорочення штату працівників та її інтересів, що відповідає вимогам ч. 2 ст. 23 КЗпП України та роз»ясненням, даним в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9, а тому посилання заявника на неоднакове, всупереч роз»ясненням Пленуму Верховного Суду України застосування судом касаційної інстанції одного і того самого положення закону є необгрунтованим.
За таких обставин в задоволенні скарги у зв»язку з винятковими обставинами слід відмовити за її безпідставністю.
Керуючись ст.ст. 357, 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,
Скаргу заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень у зв'язку з винятковими обставинами, подану в інтересах ОСОБА_1, відхилити і залишити рішення Оболонського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2003 року в частині зміни дати та формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з роботи та ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 23 вересня 2004 року без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В.Гнатенко
В.М.Барсукова
Л.І.Григор»єва
В.І.Гуменюк
В.Г.Данчук
В.Й.Косенко
А.В.Костенко
Є.Ф.Левченко
Л.М.Лихута
Н.П.Лященко
Л.І.Охрімчук
М.В.Патрюк
М.П.Пшонка
Я.М.Романюк
Ю.Л.Сенін
Ю.Г.Тітов
В.М.Шабунін
А.Г.Ярема