Справа № 22ц-1555/2006 p. Головуючий у першій інстанції
Негода A.M.
Категорія - цивільна Доповідач - Коренькова З.Д.
Іменем України
03 жовтня 2006 року м. Чернігів
Апеляційний суд Чернігівської області у складі:
головуючого: Коренькової З.Д.,
суддів: Ішутко В.М., Скрипки А.А.,
при секретарі: Куксі М.В. з участю представника позивачки ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ічнянського районного суду від 07 серпня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання об'єктом права власності і поділ часток, -
встановив:
В лютому 2006 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання об"єктом права власності і поділ часток, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що у її приватній власності знаходиться квартира АДРЕСА_1, а власником другої квартири являється ОСОБА_2. До 1993 року вказаний будинок перебував у комунальній власності, а потім квартири будинку були приватизовані. Однак, надвірні та господарчі споруди залишились у спільному користуванні, що підтверджується довідками Ічнянського ЖЕУ та угодою про спільне володіння та дольову участь в утриманні будинку і прибудинкової території. Частки у праві спільної власності на надвірні та господарчі будівлі не встановлювались за домовленістю співвласників і не визначались рішенням суду або законом. Позивач вважає, що у спільній власності знаходяться літня кухня, два сараї, туалет, огорожа і три підвальні приміщення. Відповідно до ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі часток із майна, що є у спільній частковій власності і якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно з законом або є неможливим, співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Тому, просила суд визнати об"єктом спільної власності два сараї, літню кухню, огорожу, туалет, три підвальні приміщення, визначити свою та ОСОБА_2 частки у даному майні та виділити частки в натурі.
Рішенням Ічнянського районного суду від 07 серпня 2006 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Суд прийшов до висновку про те, що господарські та надвірні будівелі, на які вказувала позивачка у спільній власності сторін не знаходяться, а тому не можна визнати зазначене майно об"єктом права спільної власності. Вимоги про виділ часток із майна, також задоволенню не підлягали, оскільки такого майна не має, крім того, такі вимоги ОСОБА_3 вже заявляла раніше, і у їх задоволенні рішенням суду 14.02.2006 року було відмовлено. Дане рішення набрало чинності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд. Посилається на те, що постановлюючи рішення, суд не врахував те, що у відповідача не має жодного документа, який би підтверджував її приватні права на надвірні будівлі, а право спільного користування підтверджують саме довідки Ічнянського ВУЖКГ та Ічнянського РБТІ. Крім того, рішенням частки у праві спільної власності на будівлі не встановлювались. Вважає, що є всі підстави для задоволення її позову.
Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового розгляду, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони є власниками жилого будинку АДРЕСА_1. Позивачу належить на праві власності квартира №1, а відповідачки квартира № 2. До 1993 року квартири перебували у комунальній власності, а потім були приватизовані . Квартира №2 стала належати ОСОБА_4, а квартира № 1 ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвами про право власності на житло відповідно від 25 червня 1993 року та 27 вересня 1993 року (а.с.6, 9). Після смерті ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 травня 2005 року власником квартири № 1 став ОСОБА_6 ОСОБА_2 набула право власності на квартиру № 2 та на земельну ділянку , яка в той час вже була приватизована, на підставі договору дарування від 27 вересня 2002 року. Згідно цього договору їй у власність перейшла квартира № 2 жилою площею 58,39 кв.м, та загальною площею 86,62 кв.м., сарай під літерою Б-1 ( а. с. 18). ОСОБА_3 набула право власності на квартиру № 1 жилою площею 18,3 кв.м, та загальною площею 76,3 кв.м, відповідно до договору купівлі-продажу від 02 червня 2005 року (а. с. 13).Зазначена в цьому договорі загальна площа проданого позивачки житла була помилково зазначена 76,3 кв.м., а фактично становить 47,6 кв.м. ( а.с. 22). За договором купівлі -продажу позивачка разом з квартирою придбала сарай Г-1, гараж Б-1, огорожа № 1, 2, туалет «У". Ці будівлі розміщені на земельній ділянці територіальної громади м. Ічня.
Позивачка в підтвердження своїх вимог посилалася на те, що надвірні господарські будівлі при спірному домоволодінні знаходяться в комунальній власності, про що зазначено у довідці від 23.02.2006 року № 61 начальника ВУЖКГ ( а.с.42). Проте ця довідка визнана недійсною довідкою № 89 від 10.04.2006 року (а.с.43). З довідки начальника Ічнянського БТІ № 28 від 03.04.2006 року ( а.с.21) вбачається, що ще при приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 господарські будівлі Б-1, 6-1, і б-11 знаходились на його, а тепер ОСОБА_2, земельній ділянці і були зроблені зміни на викопировці із схем плану кварталу. Інші особи цими будівлями не користувались.
Суд обгрунтовано прийшов до висновку, що позивачка не довела наявність будь-яких господарських споруд, які б не мали свого конкретного власника і знаходились у спільному користуванні сторін, а тому обґрунтовано відмовив у задоволені позовних вимог до відповідачки.
Доводи апелянта про те, що надвірні будівлі залишаються до цього часу у спільному користуванні сторін, що відповідачка не має жодного документу, який би підтверджував її приватні права на ці споруди, а тому суд безпідставно відмовив в призначенні та проведенні судової будівельно-технічної експертизи та у встановлені розміру часток сторін у праві спільної часткової власності спростовуються матеріалами справи та наведеними вище доводами.
Апеляційний суд вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення по справі.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Ічнянського районного суду від 07 серпня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності негайно після її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку на протязі двох місяців після набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.