Справа № 22-ц-1410 Головуючий у 1 -й інстанції Фоменко І.М.
Категорія 39 Суддя-доповідач Сибільова Л.О.
УХВАЛА іменем України
03 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Попруги С.В.,
судців - Сибільової Л.О., Дубровної В.В.
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.
та осіб, які беруть участь у справі - позивача ОСОБА_1, представника відповідача - комунального підприємства «Міськводоканал» -Лиманської С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 22 серпня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради про стягнення заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги у зв"язку із звільненням на підставі ч.З ст.38 КЗпП України,-
встановила:
Зазначеним рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з КП "Міськводоканал" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за дні затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 247 грн. 57 коп.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.
Вирішене питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на обставини, яким обґрунтовував позовні вимоги, на порушення судом норм матеріального права, неповне встановлення обставин справи, неналежну оцінку доказів в справі, просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення вихідної допомоги і ухвалити нове рішення, зобов"язавши відповідача виплатити йому вихідну допомогу у розмірі трьохмісячного середнього заробітку у зв"язку із звільненням за підставами, зазначеними у ч.З ст.38 КЗпП України. Зазначає, що суд, відмовивши йому в задоволенні позовної вимоги, необгрунтовано послався на те, що в наказі про звільнення зазначена тільки ст.38 КЗпП України без посилання на частину 3 цієї статті, оскільки такий текст наказу був підготовлений ним за вказівкою керівника.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, який підтримав апеляційну скаргу з мотивів, в ній викладених, представника відповідача, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, вивчивши матеріали справи і перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Обґрунтовуючи позов, позивач посилався на те, що він з 2 червня 2005 року працював начальником відділу кадрів на КП «Міськводоканал», де на протязі періоду його роботи заробітна плата в порушення вимог закону та умов колективного договору виплачувалась з затримкою на один-півтора місяці. В зв'язку з цим він 22 травня 2005 року звернувся до керівника підприємства з заявою про звільнення з роботи на підставі ч.З ст.38 КЗпП України та з проханням виплатити йому вихідну допомогу у розмірі тримісячного заробітку на підставі ст.44 КЗпП України. Його звільнили з роботи 22 травня 2006 року на підставі ст.38 КЗпП України, вихідну допомогу не виплатили та затримали фактичний розрахунок на 4 дні. Просив стягнути на його користь 4375,11 гр. вихідної допомоги та 284,56 гр. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення вихідної допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до керівника з заявою про його звільнення з роботи за власним бажанням у зв"язку з систематичним порушенням роботодавцем умов колективного договору та законодавства про працю, але в наказі про звільнення за власним бажанням, який готував особисто позивач, зазначена тільки ст.38 КЗпП України, без посилання на частину 3 цієї статті, що не дає підстав для стягнення на його користь вихідної допомоги.
Цей висновок суду узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогам матеріального права.
З матеріалів справи вбачається і судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у відповідача з 02.06.2005 року до 22.05.2006 року на посаді начальника відділу кадрів.
22 травня 2006 року позивач звернувся до в.о. обов'язки директора КП «Міськводоканал» з заявою, в якій просив звільнити його за власним бажанням 22 травня 2006 року «у зв'язку з систематичним порушенням роботодавцем умов колективного договору (п.6.3.4.), законодавства про працю (ст.115 КЗпП України)» та виплатити вихідну допомогу у відповідності до умов колективного договору.
Згідно наказу НОМЕР_1 ОСОБА_1 звільнено 22 травня 2006 року «за власним бажанням, ст.38 КЗпП України» з виплатою компенсації за 2 календарні дні невикористаної відпустки.
Довідкою відповідача був підтверджений розрахунок суми середнього заробітку за 4 дні затримки виплати остаточного розрахунку при звільненні в розмірі 247 грн. 57 коп., який на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України суд першої інстанції стягнув з відповідача. В цій частині рішення не оскаржується.
Згідно ч.З ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відповідно до ст.44 КЗпП України вихідна допомога виплачується при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Після звернення позивача з заявою про звільнення керівник підприємства наклав на ній резолюцію для відділу кадрів, який очолював сам позивач, з змісту якої вбачається незгода керівника з такою підставою звільнення позивача та з виплатою йому вихідної допомоги «... Колективний договір на 2006 рік відсутній. На вказані пункти увагу не звертати».
Посилання апелянта на ту обставину, що в наказі про його звільнення зазначена як правова підстава звільнення лише ст.38 КЗпП України без посилання на частину З цієї статті, за вказівкою керівника, який підписав саме такого змісту наказ, не зважаючи на зміст його заяви, є безпідставними.
Ст.44 КЗпП України передбачає виплату вихідної допомоги звільненому працівникові саме з підстави звільнення його внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору. Оскільки така підстава звільнення за власним бажанням в визначений працівником час передбачена саме ч.З ст. 38 КЗпП України, ч.І якої передбачає інші самостійні підстави звільнення працівника за власним бажанням, суд першої інстанції за наявності наказу вищезазначеного змісту про звільнення позивача обгрунтовано відмовив йому у стягненні вихідної допомоги.
Сам позивач не заперечує, що він дійсно готував за вказівкою керівника такий текст наказу, який не відповідає його вимозі про розірвання трудового договору, але після звільнення його зміст не оскаржував.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вимог апелянта в частині виплати йому вихідної допомоги.
Апеляційна скарга не містить посилань на факти, які б могли бути підставою для скасування рішення суду в оскаржуваній частині, а тому її доводи не спростовують рішення суду. Обставини та докази, на які посилається апелянт, були предметом дослідження суду першої інстанції і знайшли свою об'єктивну оцінку. Підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Ковпаківського районного суду м.Суми від 22 серпня 2006 року в даній справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий Судді