10 лютого 2012 року 2а-5877/11/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання: Корінному С.О.,
за участю представників сторін:
від позивача -не з'явився,
від відповідача -Кулакевич С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Київського обласного військового комісаріату
про визнання незаконними (протиправними) дій, визнання незаконним (нечинним) та скасування рішення № 21 від 17.11.2011 про відмову у встановленні статусу “Учасника бойових дій” та зобов'язати комісію Київського обласного військового комісаріату з розгляду питань, пов'язаних з встановленням статусу ветеранів війни розглянути питання щодо надання ОСОБА_2 статусу “Учасника бойових дій”
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з вимогою до Київського обласного військового комісаріату про визнання незаконними (протиправними) дій, скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій.
Ухвалами суду від 7 грудня 2011 року було відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 10 січня 2012 року. Однак, у зв'язку з неявкою представника відповідача по справі та необхідністю на думку суду в додаткових поясненнях щодо обставин справи, які мав надати відповідач, суд двічі переносив розгляд справи. В судове засідання 10 лютого 2012 року з'явився представник відповідача. Позивач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином про що свідчить розписка представника позивача ОСОБА_3, наявна в матеріалах справи.
В позовні заяві позивач просив суд:
- визнати незаконними (протиправними) дії відповідача з розгляду питань, пов'язаних зі встановленням статусу ветеранів війни щодо відмови позивачу у наданні статусу учасника бойових дій;
- визнати незаконним (нечинним) та скасувати рішення відповідача, оформленого у вигляді протоколу засідання комісії Київського обласного військового комісаріату з розгляду питань, пов'язаних зі встановленням статусу ветеранів війни №21 від 17 листопада 2011 року, про відмову позивачу у встановленні статусу «Учасник бойових дій»;
- зобов'язати зазначену вище комісію розглянути питання щодо надання позивачу статусу «Учасник бойових дій».
В обґрунтування позову позивач зазначив у позовній заяві, що відповідно до п.11 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»він має право на отримання статусу «Учасник бойових дій», оскільки неодноразово залучався громадськими організаціями -органами місцевого самоврядування, Фурсівською сільською радою Білоцерківського району, органами внутрішніх справ м. Біла Церква та органами МНС України до участі в роботах з розмінування території міста Білої Церкви, Білоцерківського району Київської області від вибухонебезпечних предметів -боєприпасів часів Великої Вітчизняної Війни.
Представник відповідача заперечив проти позову, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача пояснив, що позивач не надав на розгляд комісії про встановлення статусу учасника бойових дій, документів які б підтвердили призначення позивача до складу групи розмінування, а саме -наказу про включення позивача до групи піротехнічних робіт.
Так, представник відповідача пояснив, що відповідно до Наказу Міністерства оборони України «Про затвердження Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України та Інструкції про порядок видачі посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни -учасник бойових дій»та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50 відсотковою знижкою їх вартості у Збройних Силах України»№158 від 8 квітня 2009 року (далі -Наказ №158), - визначено надання статусу учасника бойових дій для військовослужбовців, які брали участь у розмінуванні, на підставі витягів із наказу командира військової частини про призначення до групи розмінування, про виїзд у складі групи на розмінуванні та акта виконаних робіт із розчистки місцевості. Такого наказу позивач відповідачу не надавав, тому йому було, на думку відповідача, правомірно відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій.
Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.
Розпорядженнями Фурсівського сільського голови від 2 липня, 20 липня, 30 липня та 10 серпня 2010 року позивача у складі групи з охорони громадського порядку при Фурсівській сільській раді було направлено в розпорядження начальника групи піротехнічних робіт аварійно-рятувального загону міського управління МНС в Київській області.
На підтвердження пояснень того, що група охорони громадського порядку в складі якої позивач був направлений місцевим головою на розмінування, є громадською організацією, позивач надав копії рішення Київської обласної ради п'ятого скликання «Про затвердження Програми організації робіт з виявлення, вилучення та знешкодження вибухонебезпечних предметів на території урочища «Товста»Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області на 2008-2012 роки»та відповідно саму зазначену програму.
Відповідно до актів на виконання робіт з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів від 2 липня, 20 липня, 30 липня, 10 серпня 2010 року та акта виконування робіт з розмінування місцевості від 21 лютого 2011 року встановлено, що позивач, як представник групи охорони громадського порядку був присутній при розмінуванні.
Разом з тим, з зазначених актів неможливо встановити які саме роботи по розмінуванню проводив позивач та які на це мав повноваження.
Так, зокрема, відповідно до акта № 97 від 2 липня 2010 року, відповідно до наказу начальника АРЗ ГУ МНС України від 2 липня 2010 року №128 заявку на розмінування від 30 червня 2010 року № 11 було виконано особовим складом групи піротехнічних робіт. В цьому ж акті зазначено склад зазначеної групи піротехнічних робіт, в якому позивач не значиться. Таким чином, зазначений акт не визначає жодного виду робіт, які були вчинені позивачем при розмінуванні. Відповідно до акта виконання робіт з розмінування місцевості від 21 лютого 2011 року, теж встановлено, до роботи по розмінуванню були проведені лише особовим складом групи піротехнічних робіт, до якої позивач не входив.
Відповідно до актів на виконання робіт з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів від 20 липня, 30 липня, 10 серпня 2010 року, та відповідно до наказів начальника АРЗ ГУ МНС України від 20 липня 2010 року №136, від 30 липня 2010 року №146, від 10 серпня 2010 року №153 заявки на розмінування від 19 липня 2010 року №12, від 30 липня 2010 року №13 та від 6 серпня 2010 року №14 відповідно, було здійснено як представниками групи піротехнічних робіт МНС, так і представниками групи охорони громадського порядку, до якої входить і позивач. При цьому, в акті також не встановлено які саме роботи були проведені позивачем і чи стосувались вони безпосередньо позивача.
Із заяви Радавчука від 5 серпня 2010 року, слідує, що позивач як представник групи з охорони громадського порядку при Фурсівській сільраді, залучався органами МНС України, безпосередньо начальником групи піротехнічних робіт, та Фурсівською сільською радою Білоцерківського району Київської області до робіт з очищення місцевості від вибухонебезпечних предметів. Однак, які саме роботи здійснював позивач не встановлено, рівно як і не зазначено на якій правовій підставі позивача було залучено до розмінування.
Позивачем до матеріалів справи як доказ його участі у розмінуванні також долучено копії письмових подяк від в.о. міського голови виконавчого комітету Білоцерківської міської ради та начальника Білоцерківського міського відділу ГУМВС України в Київській області. Однак, такі докази не є первинними документами чи документами на підставі яких суд може встановити факт участі позивача у розмінуванні та форму такої участі, оскільки не містять конкретної інформації щодо такого розмінування та участі в ньому позивача. Тому, суд вважає подяки позивача неналежними доказами по справі.
Також, позивачем були долучено до справи копію заяви від 16 вересня 2010 року, адресовану Білоцерківському міському військовому комісаріату МО України. Суд вважає даний документ неналежним доказом по справі, оскільки не стосується безпосередньо предмету спору та відповідача у даній справі.
В жовтні 2010 року позивач по справі звернувся до Київського обласного військового комісаріату з заявою в якій просив розглянути на комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України при Київському обласному військовому комісаріаті дану заяву, встановити факти участі позивача у розмінуванні та визнати позивача учасником бойових дій.
Як слідує із заяви позивача, яку останній подав до відповідача в жовтні 2011, з вимогою надати йому статус учасника бойових дій слідує, що самої заяви позивачем було надано подяки міського голови та органів МВС, акт про участь у розміновуванні та наказ начальника Білоцерківського МУ ГУ МВС України в Київській області.
17 листопада 2011 року відповідач надав позивачу відповідь на зазначену вище заяву, де вказав, що позивач не має право на визнання за ним статусу учасника бойових дій в силу вимог законодавства.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, які складають предмет даного спору суд прийшов до наступних висновків.
Умови для надання статусу учасника бойових дій передбачені статтями 5 та 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до статті 5 зазначеного Закону, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. При цьому, перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 11 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», норми на підставі якої позивач вважає у нього є право на отримання статусу учасника бойових дій, - учасниками бойових дій визнаються особи, які були залучені командуванням військових частин, державними і громадськими організаціями до розмінування полів і об'єктів народного господарства, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час.
Аналіз зазначених норм приводить суд до висновку, що особа може бути визнана учасником бойових дій тільки за наявності сукупності таких умов:
- така особа має бути залучена до розмінування командуванням військових частин, або державною або громадською організацією;
- такі розмінування мають проходити у воєнний та повоєнний час.
Україна на момент проведення розмінування не перебувала в стані війни, так само як і не перебувала в повоєнному часі що в силу частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є загальновідомим фактом та не потребує доказування.
З матеріалів справи слідує, що:
- позивач на момент проведення розмінування не був військовозобов'язаним;
- залучався до робіт по розмінуванню органами місцевого самоврядування;
- група охорони громадського порядку, яка, як слідує з пояснень позивача, є громадською організацією, - не направляла позивача на розмінування;
- розмінування проводилось у мирний час.
Таким чином, суд не вбачає умов за яких позивач може бути визнаний учасником бойових дій.
Окрім того, на виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Міністром оборони України був прийнятий наказ №158 від 8 квітня 2009 року «Про затвердження Положення про комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України та Інструкції про порядок видачі посвідчень учасника бойових дій, нагрудних знаків «Ветеран війни -учасник бойових дій»та листів талонів на право одержання проїзних квитків з 50 відсотковою знижкою їх вартості у Збройних Силах України». Згідно цього наказу визначені юридичні підстави (документи), за умови подання яких відповідач може надати особі статус учасника бойових дій.
Так, зазначеним Наказом №158 передбачено (п.9), що надання статусу учасника бойових дій для військовослужбовців, які брали участь у розмінуванні надається комісією на підставі витягів із наказу командира військової частини про призначення до групи розмінування, про виїзд у складі групи на розмінування та акта виконаних робіт з очистки місцевості.
Відповідно до п.7 Наказу №158, на Комісії військового комісаріату Автономної Республіки Крим, обласних та Київського міського військових комісаріатів покладається вирішення питань про визначення учасників бойових дій відповідно до статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з числа осіб, звільнених з військової служби, які перебувають на обліку у військових комісаріатах.
З аналізу вищезазначених норм підзаконного акта слідує, що відповідач мав право розглядати питання щодо надання статусу учасника бойових дій лише щодо тих осіб, які були звільнені з військової служби та які перебувають на обліку у військових комісаріатах та з приводу такого періоду розмінування, коли особа була військовослужбовцем.
Позивач же не надав суду підтверджень того, що він перебуває на обліку у військовому комісаріаті а також того, що на час розмінування він був військовозобов'язаним.
Також, суд звертає увагу, що відповідно до п. 4 Наказу Міністерства внутрішніх справ від 6 листопада 2006 року №707 «Про вдосконалення порядку визначення статусу учасник бойових дій особам рядового та начальницького складу МНС», - до безпосереднього виконання піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням та знищенням вибухонебезпечних предметів, допускається тільки штатний особовий склад груп піротехнічних робіт, який пройшов навчання за спеціальністю у навчальних закладах МНС Міноборони», а в п. 5 зазначеного Наказу зазначено, що допуск до безпосереднього виконання піротехнічних робіт, пов'язаних із знешкодженням та знищенням вибухонебезпечних предметів оформляти відповідними наказами».
Позивач не перебував на момент здійснення розмінування у складі групи піротехнічних робіт МНС, про що було зазначено вище. Відповідно, наказ належної посадової особи МНС на включення позивача в таку групу -відсутній.
Пояснення начальника групи не є належним документом, що підтверджує включення позивача в групу піротехнічних робіт МНС, тим паче що таких повноважень начальник групи не мав, оскільки позивач не був працівником МНС або військовозобов'язаним з відповідним рівнем кваліфікації.
Окрім того, відповідно до актів виконання робіт з розмінування місцевості від 2 липня, 20 липня, 30 липня, 10 серпня 2010 року та 21 лютого 2011 року, позивач також не входив до групи піротехнічних робіт, а був лише представником групи з охорони громадського порядку та не брав безпосередньої участі у розмінуванні. Які саме супровідні роботи, пов'язані з виїздом на місце розмінування вчинив позивач з актів встановити неможливо. Однак, в межах заявленого позову суд вважає, що встановлення таких супровідних дій не стосуються предмету спору та не можуть впливати на умови за яких позивачу могло би було надано статус учасника бойових дій.
Оскільки, позивач не надав на розгляд комісії з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій у Збройних Силах України при Київському обласному військовому комісаріаті, належних документів (витягу з наказу командира військової частини про призначення до групи розмінування, про виїзд у складі групи на розмінування та акта виконаних робіт з очистки місцевості), а також тому, що відповідачу законодавством України та підзаконними актами не надано дискреційних повноважень приймати рішення щодо надання особі статусу учасника бойових дій щодо осіб не військовослужбовців (або щодо періоду коли особи були військовослужбовцями), - то позов не може бути задоволено, а оскаржувані дії та рішення відповідача щодо заяви позивача від жовтня 2010 року про надання статусу учасника бойових дій є правомірними.
Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні -протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Суддя Терлецька О.О.
Повний текст постанови складено - 15 лютого 2012 р..