08 лютого 2012 року 2а-5857/11/1070
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Заступника військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1
до Військової частини А 1552 Міністерства оборони України
про зобов'язання вчинити дії, пов'язані з виплатою на відрядження,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся Заступник військового прокурора Білоцерківського гарнізону в інтересах громадянина ОСОБА_1 з позовом до Військової частини А 1552 Міністерства оборони України про зобов'язання вчинити дії пов'язані з виплатою на відрядження у розмірі 2 450,17 грн.
В обґрунтування позовних вимог заступник прокурора зазначив, що громадянин ОСОБА_1 звільнений з військової служби, однак, до цього часу відповідачем не проведено остаточного розрахунку з громадянином ОСОБА_1 за перебування у відрядженні в період з 2008 по 2011 роки. Борг відповідача перед позивачем у розмірі 2 450, 17 грн. підтверджується довідкою виданою військовою частиною А 1552.
Під час судового розгляду справи від представника відповідача до суду надійшла заява від 26.01.2012 про визнання позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач має право визнати адміністративний позов повністю або частково. Суд не приймає відмови від адміністративного позову, визнання адміністративного позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.
Частиною третьою статті 112 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, у разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судове засідання 8 лютого 2012 року, сторони повідомлені належним чином про розгляд справи не з'явились.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.
Зважаючи на те, що сторони були належним чином повідомлені про час, дату та місце судового засідання та відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, суд ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, а також враховуючи заяву відповідача про визнання позову, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 у період з 23 травня 2008 року по 23 травня 2011 року проходив військову службу у військовій частині А 1552.
Наказом командира військової частини А 1552 № 111 від 23.05.2011 старший солдат ОСОБА_1 звільнений з лав Збройних сил України та виключений зі списків військової частини А 1552.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, довідки військової частини А 1552 відповідач заборгував колишньому військовослужбовцю військової частини А 1552 ОСОБА_1 кошти на відрядження у розмірі 2 450,17 грн., які на день розгляду даної справи відповідачем ОСОБА_1 не сплачені.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціальною та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII).
Соціальний захист військовослужбовців -діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (стаття 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII (в редакції закону, яка була чинною станом на час відрядження Позивача) військовослужбовцям та членам їх сімей забезпечується безплатний проїзд у відпустку, а також безплатний проїзд і перевезення багажу залізничним, повітряним, водним і автомобільним транспортом при переїзді на нове місце служби і виплачується грошова допомога у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. При виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям оплачуються витрати по відрядженню у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 № 663 “Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон” наказом Міністра оборони України від 17.01.2000 № 9 затверджено Інструкцію про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України (далі -Інструкція від 17.01.2000 № 9).
Відповідно до підпункту 1.1 Інструкції від 17.01.2000 № 9 службовим відрядженням вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), в якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад. Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.
Пунктом 1.8 Інструкції від 17.01.2000 № 9 визначено, що строк безперервного перебування у службових відрядженнях, зазначених у пункті 1.7 цієї Інструкції, обчислюється з дня вибуття військовослужбовця з пункту розквартирування військової частини і по день повернення в цей пункт після виконання службового завдання включно.
Відповідно до пункту 1.9 Інструкції від 17.01.2000 № 9 тривалість службового відрядження обчислюється за кількістю перебування у відрядженні, з урахуванням вихідних, святкових і неробочих днів та часу перебування у дорозі (разом з вимушеними зупинками). Визначення кількості днів відрядження для виплати добових провадиться з урахуванням дня вибуття у відрядження та дня прибуття до місця постійної служби, що зараховуються як два дні. Днем виїзду у відрядження вважається день відправлення літака, поїзда, автобуса або іншого транспортного засобу з пункту постійної служби відрядженого військовослужбовця, а днем прибуття із відрядження -день прибуття зазначеного транспорту у пункт постійної служби. У разі відправлення транспорту до 24 години включно днем від'їзду вважається поточна доба, а з 00 годин і пізніше - наступна доба. Якщо, станція відправлення поїзда, пристань або аеропорт розташовані поза межами населеного пункту, то у строк відрядження зараховується час, потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого до пункту постійної служби.
Таким чином, суд звертає увагу на те, що відповідно до положень вищенаведених норм, грошову виплату, пов'язану із перебуванням у відрядженні, зокрема, виплату добових позивачу повинно було бути здійснено, виходячи з розрахунку фактичного часу перебування за межами Білоцерківського гарнізону.
На підставі наявних в матеріалах документів, судом встановлено, що вищевказані належні позивачу виплати не було відшкодовано.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до часини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони -суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача -суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 51, 69, 70, 71, 112, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Зобов'язати військову частину А 1552 Міністерства оборони України здійснити виплату громадянину ОСОБА_1 витрат на відрядження у сумі 2 450 (дві тисячі чотириста п'ятдесят) грн. 17 коп.
Постанова може бути оскаржена в порядку та строки встановленими статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
.
Суддя Терлецька О.О.