01 лютого 2012 року 2а-74/12/1070
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р. при секретарі судового засідання -Наталенко Ю.О., за участю представників сторін:
- від позивача: не з'явився;
- від відповідача: ОСОБА_1 -представник за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції в Київській області
про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.12.2011 р. ВП №28652946, -
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції в Київській області про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.12.2011 р. ВП №28652946, винесену головним державним виконавцем ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції в Київській області ОСОБА_1
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що спірна постанова є незаконною, оскільки прийнята на підставі вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Переяслав-Хмельницькому Київської області про сплату боргу. На думку позивача, ч.3 ст. 106 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно якої вимога Пенсійного фонду про сплату недоїмки є виконавчим документом втратила чинність, а тому у державного виконавця були відсутні правові підстави для арешту майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Позивач зазначив, що дана постанова не відповідає вимогам до поліграфічного виконання бланків цінних паперів і документів суворого обліку, а саме вона є без номера, складена не на бланку суворого обліку та без зазначення серії та номеру першого примірника постанови.
Позивач вважає Постанову про накладення арешту на майно без номера, що належить боржнику, та оголошення заборони на його відчуження при примусовому виконанню Вимоги про сплату боргу №Ф567 від 08.06.2011 р. протиправною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства.
В судове засідання позивач не з'явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував та пояснив, що що право територіального органу Пенсійного фонду складати вимоги про сплату боргу передбачено ст. 25 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», який є чинним станом на день прийняття оскаржуваної постанови відповідачем. Крім того, за змістом даного закону вимога органу Пенсійного фонду є виконавчим документом. Таким чином, відповідач вважає даний позов безпідставним та необґрунтованим.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що на підставі вимоги №Ф567 від 08.06.2011 р. УПФУ у Переяслав-Хмельницькому районі Київської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь МУПФУ боргу 1750,80 грн. головним державним виконавцем ВДВС Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції в Київській області ОСОБА_1 було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.12.2011 р. ВП №28652946, даною постановою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно в межах суми боргу з урахуванням стягнення виконавчого збору та витрати на проведення виконавчих дій, що належить боржнику у межах суми звернення стягнення 1750,80 грн. та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику лише в межах суми боргу.
Згідно зі ст. 1 Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження»(далі -Закон № 606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) -це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі № 606-XIV, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом № 606-XIV, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вищезазначеного Закону та інших законів України, а також рішеннями, що відповідно до Закону № 606-XIV підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону № 606-XIV примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Згідно з п. 8 ч.2 ст. 17 Закону № 606-XIV відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, зокрема: рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
Судом встановлено, що позивач обґрунтовуючи позовні вимоги послався на те, що вимога територіального управління Пенсійного фонду не є виконавчим документом, оскільки ч. 3 ст. 106 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування»яка визначала вимогу про сплату недоїмки виконавчим документом, втратила чинність.
Суд не погоджується із даним твердженням позивача із наступних підстав.
Частиною третьою ст.106 Закону України від 09.07.2003 р. № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»в редакції, що діяла до 01.01.2011 р. було визначено, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
У зв'язку із набранням чинності з 01.01.2011 р. Законом України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»ч.3 ст. 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»була виключена.
Відповідно до п. 3 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення»Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»з дня набрання чинності цим Законом платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску. Перереєстрація платників страхових внесків та застрахованих осіб не здійснюється.
Таким чином, позивач підпадає під дію вказаного закону та є платником єдиного внеску.
Відповідно до ст. 25 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»визначено, що рішення, прийняті органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Згідно ч. 4 ст. 25 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем 14.12.2011 р. на підставі вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Переяслав-Хмельницькому Київської області від 08.06.2011 р. № Ф-567.
Таким чином, враховуючи, що приписами ст. 25 Закону України від 08.07.2010 р. № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»(який набрав чинності з 01.01.2011 р.) визначено, що вимога територіального органу Пенсійного фонду є виконавчим документом, державний виконавець виконав свій обов'язок і прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, який відповідає вимогам Закону України від 21.04.1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження», тому підстави для скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.12.2011 р. ВП №28652946 відсутні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що постанова головного державного виконавця відділу державної виконавчої служби Переяслав-Хмельницького міськрайонного управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 14.12.2011 р. ВП №28652946 прийнята на підставі вимог чинного законодавства та скасуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9,11,69-71,94,97,158-163 КАС України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку встановленому ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України.
.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Щавінський В. Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 07 лютого 2012 р..