01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.05.2008 № 17/31
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мартюк А.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 31.03.2008
у справі № 17/31
за позовом Закрите акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "ІНГО Україна"
до Міністерство оборони України
третя особа відповідача
третя особа позивача
про стягення 702,23 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 702,23 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач повинен відшкодувати позивачеві збитки, завдані працівником відповідача внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в порядку, встановленому ст. 1172 Цивільного кодексу України.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, зазначаючи про їх безпідставність та недоведеність, стверджуючи про те, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку реальних збитків, завданих йому, а надано лише розрахунок вартості відновлювального ремонту. До того ж, позивачем не доведено причинного зв'язку між дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася за участю працівника відповідача, та пошкодженнями, завданими автомобілю, застрахованому позивачем.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.03.2008р. у справі №17/31 в задоволенні позову Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» було відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2008р. у справі №17/31 скасувати, прийнявши нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 993, 1166, 1191 Цивільного кодексу України, ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2008р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 28.05.2008р.
Представник позивача у судовому засіданні 28.05.2008р. підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд її задовольнити та скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2008р. у справі №17/31, прийнявши нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 28.05.2008р. заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, з підстав, ідентичним тим, які були наведені у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2008р. у справі №17/31 як таке, що прийняте з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
20 квітня 2004р. на Повітрофлотському шляхопроводі в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), винним в якій, згідно з постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 13.05.2004р. в адміністративній справі №3-9543-2004, було визнано громадянина Хижка С.В. - військовослужбовця військової частини А2250.
Під час ДТП було завдано пошкоджень автомобілю Пежо-307 (держ.номер 67067 КТ), який належить громадянці Великій Л.В. та застрахований за договором страхування від 30.03.2004р., укладеним між громадянкою Великою Л.В. (страхувальником) та Акціонерною страховою компанією “Остра-Київ», правонаступником якої є Закрите акціонерне товариство “Акціонерна страхова компанія “ІНГО Україна» (позивач у справі №17/31).
23 квітня 2004р. громадянка Велика Л.В. звернулася до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування. В результаті ДТП було завдано матеріальної шкоди (збитків) у загальному розмірі 1 694,15 грн., що підтверджується Нарядом-замовленням Товариства з обмеженою відповідальністю “Ілта» (ремонтна майстерня) №14056 від 21.04.2004р. та Страховим актом №5945 від 26.04.2004р.
Відповідно до умов страхового договору, позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування на суму 702,23 грн., що підтверджується квитанцією від 28.04.2004р.
Копії вищевказаних документів залучені судом до матеріалів справи.
Відносини у сфері страхування врегульовані Законом України «Про страхування» №85/96-ВР від 07.03.1996р. (із змінами та доповненнями), який спрямований на створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.
У відповідності до ст. 27 Закону України «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №1961-IV від 01.07.2004р. (із змінами та доповненнями), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
В ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно зі ст. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
У відповідності до ст. 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до листа військової частини А2250 від 09.02.2006р. вих.№35, факт ДТП, яка сталась 20.04.2004р. з вини військовослужбовця військової частини А2250 Хижки С.В. на Повітрофлотському шляхопроводі у м. Києві, в книзі обліку катастроф, аварій, нещасних випадків та поломок транспортних засобів військової частини не зареєстрований.
Позовні вимоги мотивовані тим, що військова частина А2250, військовослужбовець якої визнаний винним у ДТП, не є юридичною особою, у зв'язку з чим позивач пред'явив вимогу про стягнення суми страхового відшкодування до Міністерства оборони України. Проте, під час розгляду справи було встановлено, що військова частина А2250 підпорядковується Національній академії оборони України, а не Міністерству оборони України (відповідачу по справі).
З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що військова частина А2250 не має статусу юридичною особи, а також, що саме Міністерство оборони України зобов'язано в порядку регресу відшкодувати позивачеві суму страхового відшкодування.
В апеляційній скарзі скаржник зазначає про порушення судом першої інстанції положень ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, що, на думку позивача, призвело до безпідставної відмови в задоволенні позову.
Апеляційний суд не погоджується з таким твердженням позивача, з огляду на наступне.
У відповідності до ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.
Отже, виходячи з вищенаведеної норми, заміна первісного відповідача належним відповідачем є виключно правом, а не обов'язком господарського суду. До того ж, таке залучення (заміна) можливе як за ініціативою суду, так і за клопотанням сторони, якщо є достатні підстави вважати, що залучення іншого відповідача сприятиме з'ясуванню всіх обставин справи, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення.
Будь-які клопотання з боку позивача про заміну первісного відповідача до суду не надходили.
Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У відповідності до норм господарського процесуального законодавства обов'язок доведення обставин, викладених у позові, покладається саме на позивача.
Доводи, викладені позивачем в позові та в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2008р. у справі №17/31 прийнято з повним та всебічним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна», з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені позивачем при поданні апеляційної скарги, а саме 51,00 грн. державного мита, не відшкодовуються та покладаються на позивача (апелянта).
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «ІНГО Україна» залишити без задоволення, а Рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2008р. у справі №17/31 - без змін.
2. Матеріали справи №17/31 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді