29 листопада 2011 р.Справа № 1805/2а-654/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бондара В.О.
Суддів: Кононенко З.О. , Донець Л.О.
< за участю секретаря > < Секретар >
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми на постанову Зарічного районного суду м. Суми від 14.01.2011р. по справі № 1805/2а-654/11
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про перерахунок розміру державної пенсії та зобов'язання відповідача вчинити певні дії,
ОСОБА_1 ( далі - позивач) звернулась до суду з позовом Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми ( далі - відповідач) про перерахунок розміру державної пенсії та зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
За наслідками розгляду справи у порядку скороченого провадження постановою Зарічного районного суду м. Суми від 14.01.11 року позовні вимоги - задоволено
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми здійснити перерахунок ОСОБА_1 пенсії по 2 групі інвалідності, пов"язаної з Чорнобильською катастрофою, а також щомісячної додаткової пенсії у відповідності до ст.ст. 50, 54 Закону України " Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи у редакції Закону України від 06.06.1996 року та статтею 67 Закону Украни " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслід Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України від 05.10.2006 року, а також у відповідності до ст. 28 Закону України " Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ", з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 та провести відповідні виплати. Постанова суду підлягає негайному виконанню відповідачем.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що неправомірність в діях відповідача, щодо нарахування пенсії позивачу відсутня, оскільки управління при здійсненні обчислення пенсії діяло на підставі Закону України № 796-ХІІ, Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, постанов Кабінету Міністрів України № 1293 “Про збільшення розмірів пенсії деяким категоріям громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 27.12.2005 року, № 530 від 28 травня 2008 р. “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання державної пенсії в розмірі передбаченому ч.4 ст. 54 та додаткової пенсії відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України 796-ХІІ, а відповідач у період з 22.05.2008 р.. неправомірно відмовив у проведенні перерахунку даних пенсій.
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач є інвалідом ІІ групи та віднесений до І категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та має право на отримання державної та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю відповідно до Закону України № 796-ХІІ.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі №796-ХІІ.
Статтею 49 Закону України №796-ХІІ передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1,2,3,4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до п. 4 ст. 54 Закону України № 796-ХІІ в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими: по 2 групі інвалідності - 8мінімальних пенсій за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 50 Закону України №796-ХІІ особам, віднесеним до першої категорії призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірах: інвалідам 2 групи 75 % мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що при обчисленні державної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, розмір мінімальної пенсії за віком розраховується виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. А саме відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону, розмір мінімальної пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України та щороку затверджується Верховною Радою України в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Згідно ч. 3 ст. 67 Закону України № 796-ХІІ у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії визначений відповідно до ст. 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій.
Позивачу призначена та виплачується пенсія та додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров'ю на підставі постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”, відповідно до якої розрахунок проводиться виходячи з розміру 19,91 грн. Проте, згідно ч.1 ст. 28 ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що дії відповідача щодо відмови в здійсненні позивачу перерахунку та не виплати пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі, визначеному Законом № 796-ХІІ, призвели до порушення прав позивача, які підлягають захисту в судовому порядку.
Проте, колегія суддів вважає, що приймаючи рішення суд першої інстанції невірно встановив період, за який зобов'язано відповідача провести перерахунок та виплату основної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 08.11.2010 року , в якому просив задовольнити його позовні вимоги за період з 22.05.2008 року .
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції яка діяла до 30.07.2010 року) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Колегія суддів зазначає, що після набрання чинності Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. № 2453- IV, яким внесено зміни до КАС України, строк на звернення до суду з адміністративним позовом, якщо право на звернення до суду виникло до цієї дати, обчислюється з цієї дати при умові, якщо станом на 30.07.2010 року не збіг строк на звернення до суду, встановлений чинним законодавством, що регулювало відповідні суспільні правовідносини до набрання чинності змін до КАС України.
Виходячи з принципу юридичної визначеності та на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 28.03.2006 року по справі "Мельник проти України" (заява №23436/03), колегія суддів вважає необхідним застосувати до спірних правовідносин положення ч. 2 с. 99 КАС України, в редакції, яка діяла до 30.07.2010 року.
Згідно з ч. 2 ст.87 Закону України “Про пенсійне забезпечення” суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
З врахуванням вказаних норм Закону без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату недоотриманої пенсії і вищевказані норми Закону до цих правовідносин застосовуватись не можуть.
Правовідносини в даній справі повинні розглядатися, в першу чергу, виходячи з правомірності або неправомірності дій чи бездіяльності органу владних повноважень, на звернення для оскарження яких Кодексом адміністративного судочинства передбачено 1 рік.
Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, річний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 08.11.2009 року.
Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції не звернув уваги на пропущення позивачем строку звернення до суду та не навів підстав для його поновлення.
Доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку звернення до суду, матеріали справи не містять.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи порушені вимоги ст. 100 КАС України, а тому постанова суду підлягає скасуванню в частині якою задоволено позовні вимоги позивача щодо перерахунку основної та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю за період з 22.05.2008 по 08.11.2009 та в цій частині позовні вимоги слід залишити без розгляду, як подані з пропуском встановленого законом строку звернення до суду.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно правомірності нарахування та виплати пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірах, встановлених постановами уряду, колегія суддів зазначає, що в пункті 2 постанови КМУ від 3 січня 2002 року N 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету”, в частинах 4, 6 постанови КМУ від 28 травня 2008 року № 530 "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" та в п. 2 ч.1 постанови КМУ від 16 липня 2008 року N 654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" Кабінет Міністрів України установив розміри сум, з яких проводиться розрахунок пенсій, усупереч положенням зазначеного Закону 796-ХІІ, причому ці суми не відповідають розмірам мінімальної пенсії за віком.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада у 2006 році доповнила Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ст. 71, якою встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону (Закон N 231-V від 05.10.2006 року "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада. Конституція не надавала права парламенту делегувати свої повноваження іншим державним органам, а останнім - своїми нормативно-правовими актами змінювати положення законів.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією та законами України основних соціальних гарантій, якими, зокрема, є пенсії, визначаються Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії". Статтями 17 та 19 цього Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, як основна соціальна гарантія, встановлюється законами.
Оскільки Кабінет Міністрів України не уповноважений встановлювати розмір мінімальної пенсії за віком та, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, колегія суддів приходить до висновку, що здійснюючи нарахування та виплату позивачу додаткової пенсії у розмірах, встановлених постановами Кабінету Міністрів України, відповідач порушив принципи законності, відповідно до яких органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, за конституційними нормами виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при визначенні розміру пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю застосуванню підлягають положення п. 4 ст. 54 та ч.1 ст. 50 Закону України № 796-ХІІ , а не постанови Кабінету Міністрів України, які істотно звужують обсяг встановлених законом прав.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно не правильного застосування судом першої інстанції норм ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 зазначеного Закону мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
Відповідно до ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги положення ч.3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки, наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання додаткової пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.51 Закону України N 796-XII.
Інші доводи апеляційної скарги не впливають на прийняте колегією суддів рішення.
Виходячи із зазначених обставин справи, колегія суддів вважає, що судом при ухваленні рішення було порушено приписи ст.ст.99, 100 КАС України, що призвело до частково необґрунтованого задоволення позову.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що через порушення судом норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, постанова суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог з 22.05.2008 по 08.11.2009року - підлягає скасуванню, з прийняття ухвали про відмову в поновленні позивачу строку на звернення до суду з позовом та залишенням цієї частини позовної заяви без розгляду.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, < 197 > < 198/199 >, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Зарічному районі м. Суми задовольнити частково.
постанову Зарічного районного суду м. Суми від 14.01.2011р. по справі № 1805/2а-654/11 скасувати в частині задоволення позовних вимог за період з 22.05.2008року по 08.11.2009 року та прийняти в цій частині нову ухвалу, якою позовні вимоги залишити без розгляду
В іншій частині постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя< підпис >Бондар В.О.
Судді< підпис >
< підпис >Кононенко З.О. Донець Л.О.
< Список > < Текст >
< повний текст > < Дата > < р. >