22 листопада 2011 р.Справа № 2а-8530/11/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Катунова В.В.
Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.
< за участю секретаря > < Секретар >
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2011р. по справі № 2а-8530/11/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест" < Список > < Текст >
до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач - ТОВ "Укрінвест" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова, в якій просив скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000022300 та № 0000012300 від 09.03.2011 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі акту перевірки від 22.02.2011року № 538/23-506/32029188 Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова було встановленні порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.7.2.3 п. 7.2,п.п. 7.4.1,7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" . Крім того, акт перевірки констатує укладання підприємством нікчемного правочину, що на думку перевіряючих є порушенням ч.1 ст. 203, 215, п.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України. На підставі вказаного акту перевірки, начальником ДПІ у Київському районі м. Харкова винесено та вручено ТОВ “Укрінвест”податкове повідомлення - рішення № 0000022300 від 09.03.2011 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 30008,75 грн. (в т.ч. основний платіж - 24007 грн., штрафні санкції 6001,75 грн.) та податкове повідомлення - рішення № 0000012300 від 09.03.2011 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 37511,25 грн. (в т.ч. основний платіж - 30009 грн., штрафні санкції- 7502.25 грн.). Позивач стверджуває, що у спірних правовідносинах податок на прибуток та податок на додану вартість за взаємовідносинами з ПП "Імір-Строй" обчислював правильно, господарські операції з контрагентом мали реальний характер, були здійснені за правочином, який повністю відповідає вимогам закону, первинні документи оформлені належним чином. Позивач вважає вказані податкові повідомлення-рішення № 0000022300 та № 0000012300 від 09.03.2011 р. незаконними та такими, що підлягають скасуванню.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 року адміністративний позов задоволено.
Скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова № 0000022300 від 09.03.2011р. та № 0000012300 від09.03.2011 р.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест" ( юр. адреса - 61033, м. Харків, вул. Шевченко, 317, факт. адреса - 61052, м.Харків, вул. К. Маркса, 2/15, код 32029188) судовий збір в розмірі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.) .
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: п.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. ст. 93, 877 Цивільного Кодексу України, п.п. 7.2.3 п.7.2, п.п. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", п. 3.4 Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р. № 166, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.
Враховуючи неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, повідомлених належним чином і про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 04.02.2011 року по 17.02.2011 року фахівцями Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова було проведено невиїзну документальну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест" (далі - ТОВ "Укрінвест"), щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП "ІМІР-СТРОЙ" за період з 01.09.2009 р. по 31.07.2010 р., за результатами якої складений акт перевірки №538/23-506/32029188 від 22.02.2011 року.
В ході перевірки були встановлені порушення ч. 1 ст. 203, 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Укрінвест" з ПП "ІМІР-СТРОЙ". Також, перевіркою встановлено заниження ТОВ "Укрінвест" податку на прибуток у сумі 30009 грн., в т.ч. у 3 кварталі 2009 року на суму 30009 грн., чим було порушено п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та заниження ТОВ "Укрінвест" податку на додану вартість на суму 24007 грн., в т.ч. у вересні 2009 року на суму 24007 грн., чим було порушено п.п.7.2.3 п. 7.2,п.п. 7.4.1,7.4.4. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".
На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Харкова прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000022300 від 09.03.2011 р., в якому визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 30008,75 грн. та податкове повідомлення-рішення № 0000012300 від 09.03.2011 р., в якому визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 37511,25 грн.
Також судом першої інстанції встановлено, що в ході перевірки відповідачем встановлені взаємовідносини ТОВ "Укрінвест" з ПП "ІМІР-СТРОЙ", а саме було укладено договір будівельного підряду № 01/09-09 від 01.09.2009 р.
Згідно вказаного договору підрядник бере на себе зобов'язання власними силами або з залученням третіх осіб виконати ремонт крівлі машинного корпусу східна сторона.
ТОВ "Укрінвест" придбало будівельно-ремонтні роботи на загальну суму 144042,00 грн., в т.ч. ПДВ 24007,00 грн. Вказані операції з придбання будівельно-ремонтних робіт відображенні ТОВ "Укрінвест" у декларації з податку на прибуток у складі валових витрат в сумі 120035,00 грн. у 3 кварталі 2009 року. Згідно листа ТОВ "Укрінвест" за отриманні від ПП "ІМІР-СТРОЙ" послуги не розрахувалось та має кредиторську заборгованість.
Разом з цим в акті перевірки вказано, що Харківською ОДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку ПП "ІМІР-СТРОЙ" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.09.2008 р. по 31.07.2010 р. В ході перевірки встановлені господарські взаємовідносини із ТОВ "Укрінвест" . Також, перевіркою встановлено, що за місцем реєстрації ПП "ІМІР-СТРОЙ" та його посадові особи відсутні, загальна численність працюючих на ПП "ІМІР-СТРОЙ" згідно бази даних ХОДПІ складає 2 особи, підприємство протягом перевіряємого періоду не надавало до ХОДПІ жодного додатку К/1 до Декларації про прибуток підприємств, тому не є можливим зробити висновок про наявність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності. Згідно даних бази "ДАІ" ніяких транспортних засобів ПП "ІМІР-СТРОЙ" не лічиться. Також, в акті перевірки зазначено, що при проведенні аналізу декларацій про прибуток по ПП "ІМІР-СТРОЙ" не встановлено витрат, які характеризують ведення фінансово-господарської діяльності, а саме транспортування, зберігання, навантаження, розвантаження, інше. В акті перевірки зазначено, що вказані умови суперечать меті господарської діяльності підприємства та створюють обставини, за яких воно не мало намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької та іншої економічної діяльності. Таким чином податковим органом в ході проведення перевірки ПП "ІМІР-СТРОЙ" встановлено проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди покупцям підприємства та далі по ланцюгу постачання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, з використанням контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання; встановити реальність та товарність здійснених операцій по поставці товарів (робіт, послуг) підприємством за перевіряємий період на адресу покупця не має можливості. Податковим органом зроблено висновок, що вищенаведене свідчить про неможливість реального здійснення фінансово - господарських операцій ПП "ІМІР-СТРОЙ" та ведення господарської діяльності у порядку, передбаченому приписами діючого законодавства України. Таким чином, правочини укладені від імені ПП "ІМІР-СТРОЙ" не спричиняють настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ні документально, а ні нормативно не довів правомірності прийнятих повідомлень-рішень № 0000022300 від 09.03.2011 р., яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 30008,75 грн. (в т.ч. основний платіж - 24007 грн., штрафні санкції 6001,75 грн.) та № 0000012300 від 09.03.2011 р., яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 37511,25 грн. (в т.ч. основний платіж - 30009 грн., штрафні санкції- 7502.25 грн.)
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, на думку ДПІ у Київському районі міста Харкова договір укладений між ТОВ "Укрінвест" та ПП "ІМІР-СТРОЙ" не спричиняє реального настання правових наслідків, порушує публічний порядок, а тому є нікчемним.
При цьому колегія суддів не може погодитися з такими висновками відповідача з огляду на наступне.
Згідно з п.1.6, 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим законом, а податкове зобов'язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку у звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим законом.
Відповідно до п.п. 7.4.1 Закону України “Про податок на додану вартість”, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5. Закону України “Про податок на додану вартість ” датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:
- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;
- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п. 7.4.4. Закону України “Про податок на додану вартість ” якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Згідно п.п. 7.4.5. вищезазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Матеріалами справи встановлено, що 01.09.2009 року ТОВ "Укрінвест" та ПП "ІМІР-СТРОЙ" було укладено договір будівельного підряду № 01/09-09, відповідно до умов якого ТОВ "Укрінвест" (замовник) доручає, а ПП "ІМІР-СТРОЙ" (підрядник) зобов'язується власними силами або з залученням третіх осіб виконати ремонт крівлі машинного корпусу східна сторона. Строк дії договору до 30.12.2009 р. Вартість виконаних робіт ухвалюється у межах вартості робіт, передбачених договірною ціною, з врахуванням виконання об'ємів робот згідно довідок про вартість виконаних підрядних робіт, відомостей ресурсів, актів приймання виконаних робіт.
Згідно з довідкою ПП "ІМІР-СТРОЙ" вартість виконаних підрядних робіт за вересень 2009 року склала 144042 грн., в т.ч. ПДВ 24007 грн.
ПП "ІМІР-СТРОЙ" виконав умови договору належним чином, про що свідчить акт приймання виконаних робіт за вересень 2009 року на загальну вартість 144042,00 грн., який був підписаний обома сторонами. Сторони претензій одна до одної не мали.
На виконання умов договору № 01/09-09 від 01.09.2009 р. ПП "ІМІР-СТРОЙ" виписало на адресу ТОВ "Укрінвест" податкову накладну №65 від 30.09.2009 року на загальну суму 144042,00 грн. в тому числі ПДВ 24007,00 грн.
Відповідно до п.п.7.2.3. п. 7.2 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.
Колегія суддів вважає звернути увагу на те, що у спірних правовідносинах ТОВ "Укрінвест" не здійснював складання податкових накладних, а навпаки включав до складу податкового кредиту податкові накладні складені іншими платниками ПДВ. Вказані правовідносини є правовідносинами по формуванню податкового кредиту і упорядковані приписами п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.7.5 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а не п.п.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Вказаного Закону.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Укрінвест" з ПП "ІМІР-СТРОЙ" належним чином оформили договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи податкової та бухгалтерської звітності.
Зауваження щодо форми та змісту наданої податкової накладної з боку податкового органу в акті перевірки відсутні, податкова накладна виписана з додержанням вимог п.п. 7.2.1 п. 7.2 с. 7 Закону України “Про податок на додану вартість ”.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту, при цьому, за загальнодоступною інформацією, на момент складання податкової накладної, ПП "ІМІР-СТРОЙ" було офіційно зареєстровано платником ПДВ та мав право складання податкових накладних.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що угода укладена між позивачем та ПП "ІМІР-СТРОЙ" є нікчемною, з посиланням на вимоги ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч.2 ст. 215 УЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається
Відповідно до п.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з вимогами ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 205 Цивільного Кодексу України правочин може бути вчинятися усно або у письмовій формі.
Відповідно до ч.2 ст. 207 Цивільного Кодексу України та ч.1 ст. 181 Господарського Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами та скріплений печаткою.
Відповідно до вимог п.1 ч. 1 ст. 208 Цивільного Кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочин між юридичним особами.
Згідно з ч.1 ст. 638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст. 181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного Кодексу України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст. 629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши договір між позивачем та ПП "ІМІР-СТРОЙ" колегія суддів зазначає, що договір укладений відповідно до вимог діючого законодавства та він відповідає вимогам ч.1 ст.205, ч.2. ст.207, ч.1 ст.208, ч.1 ст. 638, ч.3 ст.639 ЦК України, ст.ст. 179, 180, 181 ГК України. Сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання.
Будь-яких фактів, які свідчили б про те, що зміст договору не відповідає діючому законодавству України, дійсним намірам сторін та що ці наміри спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, матеріалами справи не встановлено .
Разом з цим колегія суддів зазначає, що згідно з роз'ясненням Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними ” для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Колегія суддів зазначає, що матеріали перевірки не містять посилань на вищевказані докази наявності умислу, на те який саме документ свідчить про суб'єктивне (власне) ставлення посадових осіб ТОВ "Укрінвест" та/або його контрагентів до договорів, що були укладені.
Виходячи з положень ст. 228 ЦК, порушення правочином публічного порядку полягає в тому, що він має бути спрямований на: порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади; незаконне заволодіння таким майном.
Стаття 228 ЦК зазначає, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він “був спрямований на незаконне заволодіння майном держави”. З цього виплаває, що один чи обидва з контрагентів, вступаючи у договірні відносини (тобто завідомо), мали передбачати таке незаконне заволодіння майном держави. В даному випадку відсутні підстави для такого висновку.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що правочин, який був вчинений між позивачем та його контрагентом є правомірним та відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, його недійсність прямо не встановлена законом, а також він не визнані судом недійсним.
Щодо порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п.п. 5.2.1. п.5.2 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Відповідно до п.5.1. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати), це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку (п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).
Як встановлено матеріалами справи, усі товари (роботи, послуги) були використані позивачем у його господарської діяльності з митою отримання прибутку. Виконані роботи були прийняті згідно акту прийому-передачі виконаних робот, на адресу замовника була виписана відповідна податкова накладна.
Доказів того, що придбані роботи не були використані в господарської діяльності позивача матеріали справи не містять.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем документально підтверджено використання у своєї господарської діяльності усіх товарів (робіт, послуг).
Як зазначено в акті перевірки, наявність у підприємства ТОВ "Укрінвест" податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Право на податковий кредит у ТОВ "Укрінвест" не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, що передбачено вимогами ст.3 п.п.7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України "про податок на додану вартість".
Колегія суддів зазначає, що до висновку про порушення позивачем положень Закону України “Про податок на додану вартість” та Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за їх дії.
Відповідно до норм Закону України “Про систему оподаткування ” за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання та не визначено право здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, заявленими іншою стороною правочину.
Тобто, ТОВ "Укрінвест" має належним чином оформлену податкову накладну, на підставі якої і був сформований податковий кредит за цими господарськими операціями, що є основою для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників з ПДВ та податку на прибуток підприємства.
Закон України “Про податок на додану вартість” або ж інший нормативно-правовий акт не містить будь-яких інших обмежень щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлює обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету його постачальником.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінвест", документально та нормативно обґрунтовані та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2011 року по справі № 2-а-8530/11/2070 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, < 197 > п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 21.09.2011р. по справі № 2а-8530/11/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя< підпис >Катунов В.В.
Судді< підпис >
< підпис >Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.
< Список > < Текст >
< повний текст > < Дата > < р. >