24 листопада 2011 р. Справа № 2а-16468/10/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Бенедик А.П.
суддів: Курило Л.В.
Калиновського В.А.
за участю секретаря
судового засідання Верман А.М.
представника позивача Межерецького А.А.
представника відповідача Федоренка О.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2011 р. по справі № 2а-16468/10/2070
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа"
до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
про скасування податкових повідомлень-рішень,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Видавнича група “Основа”, 19 червня 2007 року звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова, в якому просив скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0002152305/0 від 11.06.2007р.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 11.06.2007 року № 0002152305/0, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 317 793 грн. 00 коп., у т.ч. 211 862 грн. 00 коп. -основний платіж, 105 931 грн. 00 коп. -штрафні (фінансові) санкції, не відповідає вимогам законодавства, оскільки позивач, ТОВ “Видавнича група “Основа”, є суб'єктом видавничої справи, що є підставою для наявності у нього права на користування податковою пільгою, визначеною пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2007 року позовні вимоги позивача задоволено у повному обсязі (т.1, а.с.97-102).
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2007 року залишено без змін постанову суду першої інстанції від 20.08.2007 року (т.1, а.с.162-166).
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08 листопада 2010 року зазначені судові рішення скасовано у зв'язку з недотриманням приписів ст..ст.69, 70 КАС України, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції (т.1, а.с.209-213).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2011 р. відмовлено позивачу в задоволенні адміністративного позову.
Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2011 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на прийняття
оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, ст. 15 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.
Відповідач не скористався правом подання письмових заперечень на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.
Представник відповідача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 10 жовтня 2011 року, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. В подальшому представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, представника
відповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова проведено виїзну позапланову перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю “Видавнича група “Основа” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2004 року по 31.03.2007 року.
За результатами перевірки 30.05.2007 року складено акт № 4185/2305/32031438, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яке полягало у заниженні податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, в сумі 211862,00 гр.(т.1, а.с.11-43).
На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова 11.06.2007 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002152305/0, яким згідно пп. “б” п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” та відповідно до пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 вказаного Закону, ТОВ “Видавнича група “Основа” визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» у розмірі 317793,00 грн., у тому числі: 211862,00 грн. - основний платіж, 105931,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції (т.1, а.с.10).
Також встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Видавнича група “Основа” є суб'єктом видавничої справи та внесено до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції і займається такими видами діяльності у виробничій справі, як: видавнича діяльність, виготовлення видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, що підтверджується свідоцтвом серії ДК № 1179 від 27.12.02р. Підприємство на протязі 2004 -2005 років користувалося пільгою по податку на прибуток; у перевіряємому періоді по рядку 10 К5 декларації по податку на прибуток ТОВ “Видавнича група “Основа” відобразило прибуток, звільнений від оподаткування в сумі 847,400 грн., у тому числі (наростаючим підсумком з початку року): у 2004 році -240000,00 грн., у 2005 році -352500,00 грн., у 2006 році -254949,00 грн.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, враховуючи приписи пунктів 3, 4 Порядку спрямування коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.10.2003 року № 1643, повинен був акумулювати вивільнені кошти на окремому банківському рахунку та спрямувати їх на капітальні вкладення для переоснащення видавничо -поліграфічної бази.
Мотивуючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2010 р., згідно якої Вищий адміністративний суд України під час перегляду в касаційному провадженні судового рішення суду першої інстанції та ухвали суду апеляційної інстанції, зазначив, що позивач не акумулював вивільнені кошти на окремому банківському рахунку та не спрямував їх на капітальні вкладення для переоснащення видавничо-поліграфічної бази, чим порушив вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 15.10.2003р. № 1643, якою затверджено Порядок спрямування коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції. Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що у разі нецільового використання вивільнених коштів платники податку включають суми отриманих валових доходів і валових витрат під час провадження видавничої діяльності, виготовлення і розповсюдження книжкової продукції, виробленої в Україні, з урахуванням яких визначено прибуток, звільнений від оподаткування, до загальних валових доходів і валових витрат у податковому (звітному) періоді, в якому отримані такі звільнені доходи.
Крім того, суд першої інстанції посилався на те, що даною ухвалою суду касаційної інстанції встановлено правомірність внесення змін зазначеною Постановою до абзацу 1 пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій було те, що останні передчасно дійшли висновку про належність та допустимість, в розумінні ст.ст. 69, 70 КАС України, доказів щодо спрямування позивачем вивільнених коштів на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій у поліграфічній промисловості та розширення виробництва книжкової продукції, у зв'язку з чим дали невірну оцінку обставинам справи.
Суд першої інстанції вважав, що надані позивачем первинні документи бухгалтерського обліку, а саме: наказ № 3-ВР від 03.05.06р.; договір поставки № 08 від 16.05.06р. з відповідними додатками до нього; наказ № 4-РВ від 12.09.06р.; видаткова накладна № АВ2410-021 від 24.10.06р.; видаткова накладна № АВ2410-022 від 24.10.06р.; наказ № 5-РВ від 19.12.06р.; видаткова накладна № 154/60006322 від 21.12.06р.; видаткова накладна № 36 від 26.12.06р.; наказ № 6-РВ від 17.01.07р.; видаткова накладна № 07-3001-13 від 30.01.07р.; видаткова накладна № АВ 2802-021 від 28.02.07р., не є належними та допустимими доказами використання та спрямування вивільнених позивачем коштів на цілі, визначені п. 3 Порядку спрямування коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції, а лише підтверджують здійснення позивачем господарських операцій.
Крім того, судом встановлено, що позивачем не було відкрито окремого банківського рахунку для обліку коштів цільового використання, що, в свою чергу свідчить про неможливість спрямовання позивачем вивільнених ним коштів на цілі, визначені пунктом 3 вищевказаного Порядку, тобто, про використання платником податків вивільнених коштів за цільовим призначенням.
Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки акту перевірки № 0002152305/0 від 11.06.2007 року, відповідно до яких відповідачем під час перевірки встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, яке полягало у заниженні податку на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 211862,00 грн.
Так, перевіркою встановлено, що при здійсненні фінансово-господарської діяльності, пов'язаної з видавничою діяльністю, позивач самостійно не здійснює виготовлення видавничої продукції, для виготовлення видавничої продукції залучає інші організації, у тому числі: ПП “Тріада+”, ТОВ “Веста”.
Таким чином, перевіркою встановлено, що ТОВ “Видавнича група “Основа” не здійснює виготовлення видавничої продукції або випуск у світ видавничої продукції.
Також перевіркою встановлено, що в порушення пунктів 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 року № 1643 “Про затвердження Порядку спрямування коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції ”ТОВ “Видавнича група “Основа” не акумулювало вивільнені кошти на окремому банківському рахунку для обліку коштів цільового використання та не спрямовувало їх на капітальні вкладення для переоснащення (створення, розвиток, модернізацію та реконструкцію) видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій у поліграфічній промисловості та розширення виробництва книжкової продукції у зв'язку з відсутністю видавничо-поліграфічної бази.
Перевіркою встановлено, що у перевіряємому періоді на підприємстві рахувались такі основні засоби: споруди за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, 66 - офісне приміщення (належить ТОВ “Видавнича група “Основа” на підставі права власності на нерухоме майно згідно договору купівлі-продажу від 17 березня 2004 року загальною площею 735,7 кв. м.), офісні меблі та комп'ютерна техніка, у зв'язку із чим податковий орган дійшов висновку, що підприємство у періоді, що перевірявся, неправомірно користувалося пільгою по податку на прибуток, передбаченою п.п. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у зв'язку із відсутністю на підприємстві видавничо -поліграфічної бази, в результаті чого було занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 211 862 грн. 00 коп.
Однак, як свідчать письмові докази, ТОВ “Видавнича група “Основа” є суб'єктом видавничої справи та віднесена до державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції і займається такими видами діяльності у виробничій справі, як видавнича діяльність, виготовлення видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, що підтверджується свідоцтвом серії ДК № 1179 від 27.12.2002 р. (т.1, а.с.44, 130-141).
Законом України «Про видавничу справу»№ 318/97-ВР від 05 червня 1997 року визначено загальні засади видавничої справи, врегульовано порядок організації та провадження видавничої діяльності, розповсюдження видавничої продукції, умови взаємовідносин і функціонування суб'єктів видавничої справи.
Згідно ст.. 2 Закону, видавнича справа -це сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних та фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції. Складовими частинами видавничої справи є видавнича діяльність, тобто сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції; виготовлення видавничої продукції це виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними та іншими технічними засобами; розповсюдження видавничої продукції це доведення видавничої продукції до споживача як через торгівельну мережу, так і іншими способами.
Основними етапами технологічного процесу виготовлення книжкової продукції є
додрукарська підготовка, друк, післядрукарська обробка.
Поліграфічні послуги - це послуги по множинному репродукуванню текстового матеріалу та графічних зображень.
Тобто, до діяльності по виготовленню книжкової продукції крім поліграфічних послуг входять також: макетування (начерк макета, вибір формату й орієнтації сторінки, визначення полів, розробка модульної сітки, підбору елементів дизайну); підготовка тексту (підбір основного тексту, заголовків, таблиць); підготовка ілюстрацій (сканування графічних зображень, редагування розмірів яскравості, контрастності, кольоровості, усунення муару й інших дефектів, вибір формату); вибір шрифтів (гарнітури, кегля, накреслення); верстка видання (визначення довжини рядка, ширини стовпчика, способів вирівнювання, формування переносів, завдання міжлітерних, міжслівних і міжрядкових інтервалів); виготовлення з негативів або діапозитивів комплекту друкарських форм, необхідних для розмноження інформації; друк оригінал-макету (вибір принтера і параметрів друку, спуск шпальт, калібрування принтера) та інші операції.
Відповідно до ст.. 22 Закону, до видавничої продукції відноситься і книжкова продукція.
Згідно ст.. 2 Закону України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні»№ 601 від 06.03.2003 року, книговидавнича справа як складова частина видавничої справи -сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних та фізичних осіб, які займаються створенням, виготовленням і розповсюдженням книжкової продукції.
Системний аналіз Закону України № 318 та Закону України № 601 свідчить про те, що видавнича діяльність ((організаційно-творча діяльність) та виготовлення видавничої продукції (виробничо-господарська діяльність) не є тотожними поняттями.
Зазначене кореспондується і з позицією ДПА України, викладеною в листі від 24.02.2005 року № 3445/7/15-1117, де під терміном «видавнича діяльність»слід розуміти сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції (наприклад, відповідно до ст..2 розділу 1 Закону України № 318 -перекладацька діяльність).
Враховуючи наведене, особа, яка здійснює видавничу діяльність (переклад, текстовий комп'ютерний набір, редагування, коректуру тощо) не зобов'язана безпосередньо здійснювати виготовлення видавничої продукції (виробничо-технологічний процес відтворення видавничої продукції поліграфічним чи іншим способом).
Зазначене кореспондується з Державним класифікатором України ДК 009-96
«Класифікація видів економічної діяльності», затвердженим наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології і сертифікації від 22.10.1996 року № 441, відповідно до якого видавнича справа -це група 22.1 КВЕД, а поліграфічна діяльність -це група 22.2 КВЕД, що включає друкування газет, журналів, книг тощо та визначає, що до цієї групи не включається видавнича діяльність.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що в акті перевірки відповідачем
безпідставно ототожнено видавничу діяльність і діяльність з виготовлення видавничої продукції, дійшовши незаконного висновку про відсутність у позивача, ТОВ «Видавнича група «Основа», права на застосування пільги, передбаченої пп..7.13.7 п.7.13 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Пунктом 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено особливості оподаткування окремих платників податку.
Відповідно до абз. 1 пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” (в редакції, та який діяв на момент виникнення спірних правовідносин), тимчасово до 01.01.2009 року звільняється від оподаткування прибуток видавництв, видавничих організацій, підприємств поліграфії та розповсюджувачів книжкової продукції, отриманий від видавничої діяльності, діяльності з виготовлення і розповсюдження книжкової продукції, виробленої в Україні, крім видань рекламного та еротичного характеру. При цьому прибуток, отриманий від надання рекламних послуг, оподатковується на загальних підставах.
Згідно абзацу 2 пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, суми коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, спрямовуються суб'єктом господарської діяльності - платником податків на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і запровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пільговий режим оподаткування, визначений абзацом 1 пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, поширюється не тільки на підприємства поліграфії, які займаються виготовленням видавничої продукції, а й на видавництва, які тільки готують видавничу продукцію до випуску у світ, ці пільги спрямовані не тільки на діяльність з виготовлення видавничої продукції, але і на видавничу діяльність, тобто на діяльність, яка не пов'язана з безпосереднім тиражуванням видавничої продукції. Податкові пільги, що визначені абзацом 1 пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, поширюються на видавництва і не залежать від того, чи займаються ці видавництва діяльністю з виготовлення на території України книжкової продукції.
Зазначене вище суд першої інстанції залишив поза своєю увагою, безпідставно
погодившись з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог пп. 7.13.7 п. 7.13 ст. 7 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Постановою Кабінету міністрів України від 15.10.2003 р. № 1643 затверджений Порядок спрямування коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції.
Пунктом 1 Порядку визначено, що цей Порядок регулює спрямування коштів,
вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції.
Відповідно до пункту 4 Порядку спрямування коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції, вивільнені кошти акумулюються платниками податку на окремому банківському рахунку для обліку коштів цільового використання та спрямовуються на цілі, визначені пунктом 3 цього Порядку, з відображенням їх руху. На зазначений рахунок кошти перераховуються у строки, встановлені для сплати податку на прибуток, а не перераховані у ці строки кошти вважаються такими, що використані не за цільовим призначенням.
Згідно п.5 Порядку, у разі нецільового використання вивільнених коштів платники податку включають суми отриманих валових доходів і валових витрат під час провадження видавничої діяльності, виготовлення і розповсюдження книжкової продукції, виробленої в Україні, з урахуванням яких визначено прибуток, звільнений від оподаткування, до загальних валових доходів і валових витрат у податковому (звітному періоді), в якому отримані такі звільнені доходи.
Такі додаткові умови та обмеження не зазначені прямо та ніяк не витікають з положень п.п.7.13.7 п.7.13 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»і фактично змінюють механізм надання пільги, що не допускається та суперечить положенням ст.1 Закону України «Про систему оподаткування».
В підпункті 7.13.7 п.7.13. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено, що кошти, перед тим як бути спрямованими на спеціальні цілі, повинні акумулюватися на окремому рахунку в певні строки і не передбачено санкції у вигляді позбавлення права на пільгу за невчинення цих дій (акумулювання на окремому рахунку в певні строки).
Зазначена правова позиція висловлена Конституційним Судом України у Рішенні від 20.05.10 № 14-рп/2010 і яка полягає у тому, що встановлення порядку сплати і розмірів податків і зборів є виключно прерогативою закону, права делегування законодавчої функції парламентом іншому органу влади (в даному випадку Кабінету Міністрів України) Основним Законом України не передбачено.
Таким чином, конституційні повноваження Кабінету Міністрів України не передбачають права визначати окремі елементи правового механізму регулювання загальнодержавних податків та зборів.
Крім того, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не надала розшифровку суми прибутку, звільненого від оподаткування, з посиланням на первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а також документів (роздруківку банку, довідку), які б підтверджували, що ТОВ «Видавнича група «Основа»дійсно не відкрило та не перерахувало на окремий банківський рахунок для обліку коштів цільового використання, які спрямовуються на цілі, визначені п.3 «Порядку спрямування коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції», з відображенням їх руху.
Таким чином, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова не надано доказів нецільового використання ТОВ «Видавнича група «Основа» коштів, а сам по собі факт порушення акумуляції коштів не може позбавити позивача пільг, передбачених чинним законодавством.
Що стосується посилання відповідача на порушення позивачем процедури перерахування акумульованих коштів на окремий банківський рахунок, як на підставу вважати такі кошти використаними не за цільовим призначенням, за що вказаним Порядком передбачено відповідальність, з чим безпідставно погодився суд першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про систему оподаткування", відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.
Тобто, відповідальність за правильність обчислення та сплати податків і додержання законів про оподаткування несуть платники податків лише відповідно до законів України.
Порядок, на який посилається відповідач, не має статусу закону, а Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" не містить ані норми, згідно з якою вивільнені кошти у зв'язку з наданням податкових пільг на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції, які не перераховані на окремий банківський рахунок у встановлені строки, вважаються такими, що використані не за цільовим призначенням, ані відповідальності за це.
Зазначене кореспондується і з практикою Вищого адміністративного суду, викладеною в ухвалі від 31 січня 2011 року у справі № 26/87а.
Як свідчать письмові докази, позивачем надано первинні документи, що підтверджують спрямування вивільнених коштів на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і запровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції а саме: наказ № 3-ВР від 03.05.06р.; договір поставки № 08 від 16.05.06р. з відповідними додатками до нього; наказ № 4-РВ від 12.09.06р.; видаткову накладну № АВ2410-021 від 24.10.06р.; видаткову накладну № АВ2410-022 від 24.10.06р.; наказ № 5-РВ від 19.12.06р.; видаткову накладну № 154/60006322 від 21.12.06р.; видаткову накладну № 36 від 26.12.06р.; наказ № 6-РВ від 17.01.07р.; видаткову накладну № 07-3001-13 від 30.01.07р.; видаткову накладну № АВ 2802-021 від 28.02.07р. (т.1, а.с.45-62).
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно, в порушення приписів ст.. 70 , ч.3 ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, вважав, що зазначені документи не є належними та допустимими доказами використання та спрямування вивільнених позивачем коштів на цілі, визначені п. 3 Порядку спрямування коштів, вивільнених у зв'язку з наданням податкових пільг, на переоснащення видавничо-поліграфічної бази, розроблення і впровадження новітніх технологій, розширення виробництва книжкової продукції, а лише підтверджують здійснення позивачем господарських операцій.
Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в
адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, які свідчать про правомірність його дій.
Колегія суддів зазначає, що відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність своїх заперечень проти адміністративного позову позивача, законність та обґрунтованість прийнятого ним податкового повідомлення-рішення, а його дії, пов'язані з прийняттям оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, не кореспондуються з ч.2 ст. 19 Конституції України.
За таких обставин, виходячи з приписів ч.2 ст. 19 Конституції України та приписів ст. ст. 69, 70, 71, 86 КАС України, оскаржуване податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0002152305/0 від 11.06.2007 р. підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Постанова Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2011 р. по справі
№ 2а-16468/10/2070 не відповідає вимогам ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню.
Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріплені в ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до ч.2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п.1. п.3, п. 4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" задовольнити.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2011 р. по справі № 2а-16468/10/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень скасувати.
Прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа".
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова № 0002152305/0 від 11.06.2007 р.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Основа" (м. Харків, вул. Плеханівська, 66, код 32031438) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя< підпис >Бенедик А.П.
Судді< підпис >
< підпис >Курило Л.В. Калиновський В.А.
< Список > < Текст >
< повний текст > < Дата > < р. >