28 жовтня 2011 р.Справа № 2016/2а-126/11
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калиновського В.А.
Суддів: Бенедик А.П. , Курило Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації на постанову від 31.05.2011р. по справі № 2016/2а-126/11
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації
про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та стягнення недоотриманої пенсії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив зобов'язати відповідача виконати перерахунок та виплату належних йому щорічної допомоги на оздоровлення з 2006 року та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня з 2006 року з законодавчо встановлених розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком на день фактичного виконання виплати.
Постановою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31.05.2011 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради щодо перерахунку недоотриманої щорічної разової грошової допомогу до 5 травня згідно ч.5 ст.13 Закону України " Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" за 2010 рік з законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни ІІ групи на день фактичного виконання провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня згідно ч.5 ст.13 Закону України "Про статус ветеранів війни та гарантії соціального захисту" за 2010 рік з законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії віком, як інваліду війни 2 групи на день фактичного виконання виплати.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня згідно ч. 5 ст.13 Закону України " Про статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту" за 2010 рік з законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком, як інваліду війни ІІ групи на день фактичного виконання виплати у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком за виключенням здійснених відповідачем за цей період таких виплат.
Визнано протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської міської ради щодо перерахунку за 2010 рік щорічної допомоги на оздоровлення порядку ч,4 ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за виключенням здійснених за цей період таких виплат
Зобов'язано Управління прані та соціального захисту населення Ізюмської міської ради провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 за 2010 рік щорічної допомоги на оздоровлення в порядку ч.4 ст.48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, за виключенням здійснених за цей період таких виплат.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 31.05.2011 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ст. 95 Конституції України, приписів Бюджетного кодексу України, Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік», ст. 67 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з приписів ст.48, 13 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, якою передбачено виплату щорічної допомоги на оздоровлення та щорічної разової допомоги до 5 травня особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за 2010 рік та щорічної допомоги до 5 травня відповідно до ст. 13 Закону України “Про соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” за 2010 рік.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач є постраждалою особою внаслідок Чорнобильської катастрофи та має першу категорію, є інвалідом ІІ групи, що підтверджується копією посвідчення А № НОМЕР_1 виданого 14.08.12001 року, серія Є № НОМЕР_2 виданого 30.08.2010 року, довідкою МСЕ серія 10 ААА № 279529 від 04.08.2010 року (а.с.10, 12).
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя та здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України “Про статус і соціальний громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Згідно ч.4 ст. 48 Закону України „Про соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” щорічна допомога на оздоровлення виплачується в таких розмірах: інвалідам І і II групи - п'ять мінімальних заробітних плат; інвалідам III групи, дітям-інвалідам - чотири мінімальні заробітні плати; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії - п'ять мінімальних заробітних плат; учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 3 категорії - три мінімальні заробітні плати.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, у 2010 році допомога на оздоровлення виплачена позивачу у розмірі 120грн. (а.с.9).
Разом із тим, при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення відповідач в порушення вимог законодавства керувався постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
З огляду на загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами, слід зазначити, що Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має вищу юридичну силу в порівняні з постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2005 року № 562.
Крім того, колегія суддів зауважує, що норми підзаконних нормативних актів не можуть суперечити нормам законів, а тим більше змінювати їх при вирішенні питання щодо розміру щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, відповідачем неправомірно у 2010 році нараховано грошову допомогу на оздоровлення позивачу в розмірі меншому, ніж це передбачено ч. 4 ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності у позивача права на одержання щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік відповідно до розмірів, передбачених ст. 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, тобто у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Також, відповідно до відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.93 р. № 3551-ХІІ щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи -десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Згідно до ст. 70 Закону України „Про державний бюджет України на 2010 рік" Кабінету Міністрів України в 2010 р. надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
При цьому, дію ст. 13 Закону України “Про соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” зупинено чи змінено не було.
Кабінетом Міністрів України на виконання зазначеної норми в 2010 р. прийнято постанову № 299 від 07.04.2010 року "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань"", якою встановлено щорічну допомогу до 5 травня ветеранам війни - інвалідам II групи у розмірі 480 гривень.
Проте, зі змісту ст. 70 Закону України „Про державний бюджет України на 2010 рік" вбачається, що зазначена норма надає право Кабінету Міністрів України встановлювати розміри соціальних виплат, розмір яких залежить від мінімальної заробітної плати, а не від мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст.ст. 12-15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Тобто Законом України „Про державний бюджет України на 2010 рік" Кабінету Міністрів України не надано права встановлювати розмір соціальних виплат, розмір яких визначено ст.ст.. 12-15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Отже, Постанова Кабінету Міністрів України № 299 від 07.04.2010 року "Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2010 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань"", яка, крім того, істотно звужує обсяг встановленим законом прав, при нарахуванні та виплаті щорічної допомоги до 5 травня застосуванню не підлягає.
Таким чином, враховуючи викладене, а також виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в 2010 році щорічна допомога до 5 травня повинна бути виплачена позивачу у розмірі встановленому ст.13 Закону України “Про соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, а не Постановою Кабінету Міністрів України № 299 від 07.04.2010 року.
При цьому, вихідним критерієм розрахунку допомоги до 5 травня виступає мінімальна пенсія за віком, розмір якої згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється в розмірі визначеного законом прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного Законом про Державний бюджет України. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що не підлягають застосуванню положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання допомоги до 5 травня, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст. 13 Закону України “Про соціальний захист ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарзі без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 183-2, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації залишити без задоволення.
Постанову від 31.05.2011р. по справі № 2016/2а-126/11 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя(підпис)Калиновський В.А.
Судді(підпис)
(підпис)Бенедик А.П. Курило Л.В.
ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А.