04 жовтня 2011 р.Справа № 2а-9041/10/1870
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судді: Сіренко О.І.
Суддів: Любчич Л.В.,
Спаскіна О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17лютого 2011 року по справі 2а-9041/10/1870 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Сумській області, треті особи: Міністерство фінансів України, Державне казначейство України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-
17лютого 2011 року постановою Сумського окружного адміністративного суду відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій Державної судової адміністрації в особі Територіального управління Державної судової адміністрації України у Сумській області в частині нарахування позивачу заробітної плати, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332грн. 00коп. без подальшого перерахунку у зв'язку з підвищенням мінімальної заробітної плати за період з 01.01.2006 р. по час винесення рішення по справі та неправильного нарахування позивачу надбавки за вислугу років, передбаченої ч.1, ч.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів»(в тому числі без урахування посадових окладів, виходячи з мінімальної заробітної плати встановленої Законами України «Про державний бюджет»за відповідні періоди) за період з 01.01.2006 р. по час винесення рішення по справі, та про зобов'язання Державну судову адміністрацію в особі Територіального управління Державної судової адміністрації України у Сумській області провести перерахунок заробітної плати позивача за такі періоди: за період роботи з 01.01.2006 р. по час винесення рішення по справі, виходячи з посадового окладу, встановленого в розмірі 7,5 та 8,0 мінімальних заробітних плат (за відповідні періоди), встановленої Законами України: «Про державний бюджет на 2006 рік»від 20.12.2005 р. №3235-IV, «Про державний бюджет на 2007 рік»від 19.12.2006 р. №489-V, «Про державний бюджет на 2008 рік»від 28.12.2007 р. №107-VI, «Про державний бюджет на 2009 рік»від 26.12.2008 р. №835-VI, «Про державний бюджет на 2010 рік»від 27.04.2010 р. №2154-VI, «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати»від 20.10.2009 р. №1646- VI та зобов'язати Державну судову адміністрацію в особі Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області виплатити ці кошти та за період роботи з 01.01.2006 р. по час винесення рішення по справі з нарахуванням надбавки за вислугу років у порядку, передбаченому ч.1, ч.4 ст.44 Закону України «Про статус суддів»(в тому числі з урахуванням посадових окладів, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої Законами України «Про державний бюджет»за відповідні періоди) та зобов'язати Державну судову адміністрацію в особі Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області виплатити ці кошти позивачу.
В апеляційній скарзі позивачка просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 9 КАС України, п. 7 Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. по справі №1-27/2004, положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007р. «Про незалежність судової влади». Судом першої інстанції також не надано юридичної оцінки доказам, наведеним у позові, та не враховано приписи ст. 38 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 119, 120, 121, 122 Закону України «Про судоустрій України»від 07.02.2002р. Крім того, позивач посилається на факт протиправності п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів №865 «Про оплату праці суддів»від 03.09.2005р., встановлений у судовому порядку, який не підлягає доказуванню в силу ст. 72 КАС України.
Сторони у судове засідання не з'явились, були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Колегія суддів на підставі п.2 ч.1 ст. 197 КАС України прийняла рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши надані докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 працює суддею Кролевецького районного суду з 2002р., призначена на посаду заступника голови Кролевецького районного суду у 2008р. строком на п'ять років, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 19-21).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі діяли на підставі та у межах повноважень, а також у спосіб, передбачений Конституцією та законами України, крім того, за відсутності відповідних бюджетних асигнувань на виплати, про нарахування яких ставить питання позивач, у відповідачів відсутні й правові підстави для здійснення такого перерахунку.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав:
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.
Відповідно до ч.1 ст.121 Закону України «Про судоустрій України», суди загальної юрисдикції фінансуються на підставі кошторисів і помісячних розписів видатків в межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку встановленому Бюджетним кодексом України.
Згідно ст. 122 Закону України «Про судоустрій України»матеріально-технічне забезпечення місцевих судів покладається на Державну судову адміністрацію і здійснюється на підставі замовлень відповідного суду, у межах кошторису на утримання даного суду. Суди та інші установи, що мають статус юридичної особи, забезпечують поточні потреби своєї діяльності самостійно або на підставі окремих замовлень через Державну судову адміністрацію.
Відповідно до ч. 2 ст.44 Закону України «Про статус суддів»(у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого ст. 44 вказаного Закону в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України.
30 червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанови № 513 «Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України»та № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», якими надано зворотну дію в часі - набрання їх чинності з 1 червня 2005 року.
На підставі цих нормативних актів зазначеним особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.
3 вересня 2005 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №865 «Про оплату праці суддів», якою було затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
31 грудня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №1310 , якою доповнив постанову №865 від 3.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати - 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться».
Кошти на оплату праці суддів виділялись відповідачами з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів №1310, відповідно позивачу нараховувалась і заробітна плата за місцем роботи.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008р. було визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1243 «Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів», в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 Постанови КМУ від 31.12.2005р. №1310 «Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року №865»та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005р. №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Зазначена постанова суду набрала законної сили 19.08.2009р., оскільки залишена у силі ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду.
Пунктом 2 Указу Президента України від 28 лютого 1997 року № 187 «Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни»встановлено, що витрачання коштів органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами, іншими організаціями, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, здійснюється на підставі їх кошторисів доходів і видатків, які затверджуються у встановленому порядку не пізніше, ніж в місячний строк після затвердження відповідних бюджетів.
Відповідно до ч.2 ст. 51 Бюджетного кодексу України, розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів, відповідно до затвердженого бюджетного розпису.
Кошторис є основним плановим документом бюджетної установи, який надає повноваження щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на бюджетний період відповідно до бюджетних призначень.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників коштів та розпорядників коштів нижчого рівня.
Розпорядники бюджетних коштів, до яких відноситься відповідач, беруть бюджетні зобов'язання та провадять видатки тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом.
Будь-які зобов'язання, взяті без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених законом України «Про Державний бюджет України»та Бюджетним Кодексом України, не вважаються бюджетними зобов'язаннями.
Статтею 8 Закону України «Про оплату праці»встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.ст. 5, 13 Закону України «Про оплату праці»організація оплати праці здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.
Згідно з п.7 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні бюджетні призначення.
Конституція України в статті 96 визначає, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин -на інший період.
Виплати, стягнення яких є предметом позову, не відносяться до багаторічних бюджетних призначень, та не передбачені кошторисами Державної судової адміністрації України та Територіального управління державної судової адміністрації України, а відтак, підстави для виплати позивачеві заробітної плати виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік, відсутні.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що за відсутності бюджетних асигнувань на виплати, про нарахування яких ставить питання позивач, у відповідача відсутні й правові підстави для здійснення такого перерахунку, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів вважає, що згідно ст.47 Бюджетного кодексу України Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Державного бюджету України. Міністерство фінансів України здійснює загальну організацію та управління виконанням Державного бюджету України, координує діяльність учасників бюджетного процесу з питань виконання бюджету.
Частинами 2, 3 Закону України “Про оплату праці” встановлено, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Умови розміру оплати праці суддів визначаються законом.
Оскільки питання регулювання мінімального розміру заробітної плати, що підлягає застосуванню при розрахунку посадового окладу суддів, після скасування в судовому порядку п.4-1 постанови КМУ № 865 та відповідних положень постанови КМУ № 1310, не було вирішено на законодавчому рівні, у відповідачів були відсутні підстави для обчислення посадового окладу позивача виходячи з мінімальної заробітної плати в іншому розмірі, ніж встановлений пунктом 4-1 постанови КМУ № 865.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі у спірних правовідносинах діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений Законом з дотриманням вимог ч.3 ст.2 КАС України.
Доводи апеляційної скарги позивачки в частині неправомірного застосування відповідачами при встановленні розміру посадового окладу суддів, пунктів 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865” та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 “Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів” колегія суддів вважає безпідставним, виходячи з наступного.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 року по справі № К-37929/09 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України, треті особи -Конституційний Суд України, Верховний Суд України, України, Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України про визнання незаконними та скасування актів -скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Тобто, на даний час положення п.4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 та постанова КМУ № 1310 є чинними.
З огляду на вищезазначене, постанова суду першої інстанції прийнята з дотримання норм матеріального та процесуального права, підстав для її скасування колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17лютого 2011 року по справі 2а-9041/10/1870 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Сіренко О.І.
Судді
Любчич Л.В.
Спаскін О.А.