22 листопада 2011 р.Справа № 2а-10780/10/2070
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Філатова Ю.М.
Суддів: Водолажської Н.С. , Тацій Л.В.
< за участю секретаря > < Секретар >
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011р. по справі № 2а-10780/10/2070
за позовом ОСОБА_1 < Список > < Текст >
до Шевченківського відділення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області < Текст > < 3 особи > < 3 особа > < за участю > < Текст >
про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,
Позивач, фізична особа - підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції (Шевченківського відділення) в Харківській області, та просив скасувати податкове повідомлення - рішення від 17.08.2010 року № 0001621705/0, яким визначено податкове зобов'язання по ПДВ на загальну суму 177330,47 грн., в тому числі за основним платежем - 136408,05 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 40942,42 грн.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011р. по справі №2а-10780/10/2070 вимоги позивача були задоволені. Скасовано податкове повідомлення - рішення Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області № 0001621705/0 від 17.08.2010 року.
Не погоджуючись з постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011р. по справі №2а-10780/10/2070 відповідач подав апеляційну скаргу, просить її скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити, вважає, що судом першої інстанції порушені норми права.
Справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.2 ч.1 ст. 197 КАС України.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши суддю - доповідача колегія суддів встановила, що підставою прийняття оскаржуваного повідомлення - рішення був акт перевірки позивача працівниками відповідача від 10.08.2010 року № 111/17- НОМЕР_1, в якому зроблені висновки про порушення вимог податкового законодавства, а саме пп. 7.2.3, п. 7.2, пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України по взаємовідносинам позивача з ТОВ «Дерекс-21», яке не включило до складу податкових зобов'язань за травень 2010 року 136408,05 грн. Таким чином, на думку відповідача, позивач безпідставно, в порушення пп. 7.2.3, п. 7.2, пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відніс до складу податкового кредиту податкові накладні, отримані від ТОВ «Дерекс-21» на зазначену суму, а правочин, укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Дерекс-21», а саме договір купівлі-продажу №29/04-10 від 29.04.2010 р. є нікчемними в контексті статей 208, 215 та 228 Цивільного кодексу України.
Колегія суддів вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні виходячи з наступного.
Матеріали справи свідчать про те, що ФОП ОСОБА_1 мала взаємовідносини з ТОВ «Дерекс-21», а саме: укладено договір купівлі-продажу №29/04-10 від 29.04.2010 р., згідно з умовами якого позивач купує у ТОВ «Дерекс-21» зернові та олійні культури відповідно до накладних які складаються окремо щодо кожної партії товару. Згідно з накладними №№ 16 від 04.05.2010 р., 21 від 05.05.2010 р., 36 від 08.05. 2010 р., 66 від 14.05.2010 р., 96 від 20.05.2010 року «Дерекс-21» було поставлено пшона та соняшника на загальну суму 682040 грн. 27 коп., в т.ч. ПДВ 136408,05 грн. Оплату за придбану продукцію було проведено в повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с. 35-39). На виконання вищезазначеного договору ФОП ОСОБА_1 було отримано податкові накладні №№ 16 від 04.05.2010 р., 21 від 05.05.2010 р., 36 від 08.05. 2010 р., 66 від 14.05.2010 р., 96 від 20.05.2010 року оформлені належним чином у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість". Зауваження щодо форми та змісту наданих податкових накладних з боку відповідача в акті перевірки відсутні, в судовому засіданні не заявлені. Операції з придбання пшона та соняшника у ТОВ «Дерекс-21» відображені позивачем в Додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість за травень 2010 року як такі, що надають право формування податкового кредиту.
Придбані у ТОВ «Дерекс-21» пшоно та соняшник були використані ФОП ОСОБА_1 у господарській діяльності, що підтверджується приєднаними до матеріалів справи договором поставки № КП-01/0909-10 від 10.09.2009 року із ТОВ «Компанія Агро-Трейд», довіреністю № 706 від 01.05.2010 року на отримання від ФОП ОСОБА_1 соняшника, накладними №№ 28 від 05.05.2010 р, 29 від 06.05.2010 р., ЗО від 07.05.2010 р„ 31 від 08.05.2010 р., 32 від 11.05.2010 р„ 33 від 12.05.2010 р., 34 від 13.05.2010 р.. 35 від 15.05.2010 р., складеними згідно із договором поставки № КП-01/0909-10 від 10.09.2009 року а також складеними позивачем за зазначеним договором із ТОВ «Компанія Агро-Трейд» податковими накладними №№ 28 від 05.05.2010 р, 29 від 06.05.2010 р., 30 від 07.05.2010 р., 31 від 08.05.2010 р., 32 від 11.05.2010 р., 33 від 12.05.2010 р., 34 від 13.05.2010 р.. 35 від 15.05.2010 р.; специфікацією №7 від 21.05.2010 р. до контракту № 8/10/14 від 14.10.2008 р. між позивачем та ДП «Новопокровський КХП», накладною № 37 від 21.05.2010 р., податковою накладною № 37 від 21.05.2010 р., платіжним дорученням № 2336 від 26.05.2010 р.
Положеннями пункту 1.7 статті 1 Закону України „Про податок на додану вартість" регламентовано, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Формування податкового кредиту платником ПДВ здійснюється відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до матеріалів справи на час укладення договору купівлі-продажу №29/04-10 від 29.04.2010 р. позивач та його контрагент відповідно до статті 9 Закону України „Про податок на додану вартість" мали статус платника податку на додану вартість. Тобто, виходячи зі змісту підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість" мали право на нарахування податку та складання податкових накладних, оскільки таке право надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Стосовно висновку відповідача про вчинення позивачем в порушення ст.ст. 203, 216, 228 Цивільного кодексу України правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, укладеного з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства порушення.
Колегія суддів вважає такий висновок необґрунтованим з наступних підстав.
Частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Виходячи з положень ст.207. 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою за відомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.І ст.203 та ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України є нікчемним.
Згідно приписів ст.67 Конституції України - кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Позивачем були в повному обсязі виконані податкові зобов'язання, які випливають з правочину, укладеного з ТОВ «Дерекс-21». Продукцію, придбану у даного підприємства було використано в господарській діяльності позивача, що підтверджено зазначеними вище доказами, які залучені позивачем до матеріалів справи.
Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктивності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Укладений між позивачем та його контрагентом договір не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.
Приєднані до матеріалів справи докумени свідчать про те, що позивач в подальшому використав у своїй господарській діяльності придбані у контрагента товари.
Посилання відповідача, як на підставу здійснених донарахувань, на те, що ТОВ «Дерекс-21» не включило до складу податкових зобов'язань за травень 2010 року 136408,05 грн. не може вважатись обґрунтованим.
Обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підстав, в межах та у спосіб, що передбачені конституцією та законами України.
Частинами 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не доведено суду правомірність винесеного повідомлення-рішення належними доказами.
Отже, будь-які умисні дії ФОП ОСОБА_1, стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину - відсутні.
На підставі викладеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.03.2011р. по справі № 2а-10780/10/2070 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.
Головуючий суддя< підпис >Філатов Ю.М.
Судді< підпис >
< підпис >Водолажська Н.С. Тацій Л.В.
< Список > < Текст >
< повний текст > < Дата > < р. >