Справа № 2-1583/11
Провадження № 2/711/141/2012
13 березня 2012 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі
головуючого судді Розман М.М.
при секретарі Цех Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Солотвинський солерудник»про стягнення заборгованості з оплати праці та відшкодування моральної шкоди ,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Державного підприємства «Солотвинський солерудник»про стягнення заборгованості з оплати праці та відшкодування моральної шкоди. В позовній заяві зазначив , що з 13 серпня 1976 року до 25 травня 2011 перебував в трудових відносинах з відповідачем і за час роботи неодноразово звертався до адміністрації підприємства по питанню неправильності нарахування та виплати заробітної плати , однак його запевняли , що нарахування та виплата заробітної плати , компенсації , відпустки , простій , вислуга років проводиться правильно. З цього приводу він також звертався до територіальної інспекції праці.
Вважає , що відповідачем не проведено йому нарахування та виплату індексації на частину заробітної плати в межах існуючого прожиткового мінімуму і тому виникла недоплата заробітної плати з жовтня місяця 2010 року по травень 2011 року в сумі 394 гривні 80 копійок.
Також наказом відповідача за №68-В від 28.12.2010 року в односторонньому порядку без його згоди відповідачем встановлені вихідні дні з 01.01.2011 року по 20.01.2011 року , тобто його відправлено у відпустку без збереження заробітної плати терміном більше 15 календарних днів у рік і недоплата за 20 днів при середньоденній заробітній платі 79.34 гривні становить 1586 гривень 80 копійок.
Крім цього , в результаті аварійного стану шахти він не працював з 21.01.2011 року по 22.03.2011 року і за цей період відповідач нарахував та виплатив йому заробітну плату за час простою виходячи з 2\3 тарифної ставки в той час як нарахування повинно проводитися з середнього заробітку та недоплата складає 3080 гривень.
Наказом відповідача за №32-к від 12.05.2011 року його було звільнено з роботи з 25.05.2011 року у зв'язку з скороченням штату і при звільненні відповідачем не нараховано грошову компенсацію за невикористані 68 днів відпустки , на загальну суму 5395 гривні 12 копійок.
Відповідачем також не проведено виплату за вислугу років починаючи з 2004 року в сумі 15000 гривень.
З урахуванням уточнених і збільшених позовних вимог просить стягнути з відповідача на його користь 25 456 гривень 72 копійок заборгованості з належних йому виплат , а також 15000 гривень в відшкодування заподіяної моральної шкоди , яка полягає у моральних стражданнях , що виникли через відсутність коштів і неможливість матеріального забезпечення сім'ї , приниженнях перед родичами і сусідами , від яких позичав гроші.
В судовому засіданні позивач і його представник позов підтримали посилаючись на викладені в письмовій позовній заяві обставини і просять позов задоволити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково і пояснив , що в серпні 2011 року позивачу була нарахована і виплачена індексація на частину заробітної плати в межах прожиткового мінімуму працездатної особи за період з жовтня 2010 року по травень 2011 року в сумі 173.71 гривень та після вирахування податків сплачено 138.60 гривень. А інші належні йому суми були виплачені безпосередньо після звільнення.
Також вважає , що за період простою з 21.01.2011 року по 22.03.2011 року у зв'язку з припиненням діяльності та відсутністю обсягів робіт , пов'язаних з використанням працівників підземних професій , відповідачем правомірно нараховано позивачу 2\3 тарифної ставки і загрози їх життю не було.
Що стосується компенсації за невикористану відпустку , то компенсація за невикористану основну відпустку позивачу виплачена , а за додаткову така не передбачена.
Також підприємство перебуває в стадії ліквідації , підземні роботи не здійснює, власних прибутків немає , фінансується за рахунок державних коштів і ніяких додаткових фондів для здійснення виплат за вислугу років немає. Оплата за вислугу років ні Галузевою угодою , ні колективним договором не передбачена.
Проти позову в частині відшкодування моральної шкоди заперечує і вважає , що діями відповідача така позивачу не заподіяна.
Позовні вимоги в частині встановлення в односторонньому порядку додаткової відпустки без збереження заробітної плати за період з 01.01.2011 року по 20.01.2011 року визнає щодо необхідності оплати 13 робочих днів за цей період із розрахунку 101 гривень 75 копійок середньоденної заробітної плати.
Заслухавши пояснення сторін , дослідивши всі обставини справи, суд дійшов наступного висновку.
В судовому засіданні встановлено , що позивач ОСОБА_1 перебував в трудових відносинах з відповідачем з 13 серпня 1976 року і наказом відповідача від 12.05.2011 року за №32-к звільнений з посади електрослюсаря дільниці гірничо-відновлюваних робіт з 25.05.2011 року у зв'язку із скороченням штату , п.1 ст. 40 КзПп України ( а.с. 3 , 4 , 42 -44 ).
Згідно до ст.ст. 10 , 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб , поданих відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб , які беруть участь у справі.
Кожна сторона повинна довести ті обставини , на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень , крім випадків , встановлених цим Кодексом.
Докази , згідно до ст.ст. 58 , 59 цього Кодексу , повинні бути належними і допустимими.
Обставини справи , які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування , не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 116 КзПп України при звільненні працівника виплата всіх сум , що належать йому від підприємства , установи , організації , проводиться в день звільнення.
В разі спору про розмір сум , належних працівникові при звільненні , власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.
Відповідно до ч.3 ст. 94 КзПп України питання державного і договірного регулювання оплати праці , прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом , Законом України «Про оплату праці « та іншими нормативно-правовими актами.
А згідно до ст. 97 КзПп України форми і системи оплати праці , норми праці , розцінки , тарифні сітки , ставки , схеми посадових окладів , умови запровадження та розміри надбавок , доплат , премій , винагород та інших заохочувальних , компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами , установами , організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій , передбачених законодавством , генеральною та галузевими ( регіональними) угодами.
Відповідно до ст. 95 ч.6 КзПп України , ст. 2 Закону України « Про індексацію грошових доходів населення», ст. 33 Закону України «Про оплату праці»заробітна плата підлягає індексації у встановленому законом порядку.
За змістом ст. 84 ч.2 КзПп України , ст. 26 Закону України «Про відпустки«за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін , обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом , але не більше 15 календарних днів на рік.
Відповідно до ч. 1 і 3 ст. 113 КзПп України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду ( окладу).
За час простою , коли виникла виробнича ситуація , небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей , які його оточують , і навколишнього природного середовища не з його вини , за ним зберігається середній заробіток.
А згідно до ст. 237-1 КзПп України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику проводиться у разі , якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань , втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Як встановлено в судовому засіданні , позивачу ОСОБА_1 як звільненому працівнику проведено нарахування і виплату належних при звільненні сум в розмірі 7029.07 гривень , в тому числі за невикористані 49 днів відпустки , що стверджується довідкою відповідача від 19.09.2011 року за № 611 ( а.с.11 ).
А в серпні 2011 року , на виконання припису державного інспектора праці , проведено нарахування індексації на частину заробітної плати в межах прожиткового мінімуму з жовтня 2010 року по травень 2011 року в сумі 173.71 гривень і після проведення відповідних відрахувань виплачено в сумі 138.60 гривень , що підтвердив в судовому засіданні представник відповідача і визнав позивач.
Свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив , що ним , як державним інспектором праці , проводилася перевірка діяльності відповідача на предмет правильності оплати праці позивачу , де було виявлено деякі порушення , зміст яких викладено в письмовому повідомлені позивачу від 09.08.2011 року ( а.с. 6).
Інших належних і допустимих доказів , незважаючи на оголошення перерви за клопотанням сторін для цієї мети , сторонами не наведено.
За таких обставин , оцінивши зібрані по справі наведені докази , суд вважає , що вимоги позивача підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.
Зокрема , в судовому засіданні є доведеним , що визнав також представник відповідача , факт порушення вимог ст. 84 ч.2 КзПп України , ст. 26 Закону України «Про відпустки«при встановленні відповідачем в односторонньому порядку вихідних днів у період з 01.01.2011 року по 20.01.2011 року , а тому позов в цій частині підлягає задоволенню на суму 1322.75 гривень ( 13 робочих днів Х 101 гривень 75 копійки середньоденної заробітної плати ( а.с. 56 , 57 ).
Також суд констатує факт проведено нарахування і виплати індексації на частину заробітної плати в межах прожиткового мінімуму з жовтня 2010 року по травень 2011 року вже після звільнення позивача з роботи.
Що стосується заявлених позивачем вимог про необхідність застосування ст. 113 ч.3 КзПп України при проведенні оплати простою в період з 21.01.2011 року по 22.03.2011 року, а також стягнення заборгованості по оплаті за вислугу років в сумі 15000 гривень за період з 2004 року по день звільнення та оплати за невикористані дні відпустки , то вимоги в цих частинах належними і допустимими доказами не стверджені та до задоволення не підлягають.
При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди , суд враховує, що фактичне припинення діяльності підприємства і як наслідок відсутність обсягів робіт , простій , скорочення штатів сталося внаслідок неконтрольованих природних явищ і пов'язаних з ними аварійних ситуацій , що є загальновизнаною обставиною в районі і про що усвідомлений позивач. А тому , суд вважає , що правових підстав для відшкодування моральної шкоди по наведеним позивачем вимогам немає.
Судові витрати слід покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 4 , 10 , 11 , 60 , 209 , 213-215 , 367 ЦПК України, ст.ст. 84 , 94 , 95 , 97 , 113 , 116 , 231 , 237-1 КзПп України, ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», ст. 33 Закону України «Про оплату праці», ст. 26 Закону України «Про відпустки «, суд ,
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства «Солотвинський солерудник»на користь ОСОБА_1 1322 ( одну тисячу триста двадцять дві ) гривні 75 копійок заборгованості з оплати праці з відрахуванням з цієї суми податку та інших обов'язкових платежів та 500 гривень сплачених витрат за надання правової допомоги адвокатом..
Стягнути з Державного підприємства «Солотвинський солерудник» на користь держави 214 гривень 60 копійок судового збору.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заборгованості з оплати праці.
В решті позову відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський райсуд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Г о л о в у ю ч и й: М.М.Розман